Спомин св. Анджели з Фоліньйо, 4 січня, не внесений до літургійного календаря РКЦ в Україні. Однак святу Анджелу згадують і літургійно споминають багато де, передусім у францисканських середовищах.
Ця середньовічна містичка відома не тільки тим, що навернулася завдяки святому Францискові Ассізькому, і не тільки тим, що шлях її навернення був тернистим. Вона написала кілька духовних творів містичного змісту, провадила з Богом діалог, подібно до Катерини Сієнської; плакала з розпачу: «Любов не люблена!» — як св. Франциск. Вона залишила по собі понад 30 творів та кілька листів, які диктувала своєму духовному керівникові, францисканцю Арнольду з Ассізі. З огляду на духовну глибину цих творів названа «Вчителькою теологів».
Шлях до канонізації
Свята Анджела народилась у 1248 р. у шляхетній родині італійського міста Фоліньйо. У 20 років вийшла заміж, була матір’ю кількох дітей, жила безтурботним і забезпеченим життям. Одного разу під час сповіді Анджела мала видіння святого Франциска з Ассізі, й від цієї події почався шлях її духовного єднання з Богом.
У 1288 р. вона зазнала багато страждань, овдовіла й одне за одним втратила всіх своїх дітей. Це велике випробування спонукало її стати на шлях покаяння і навернення. Вона віддала бідним увесь свій маєток і 1291 року вступила до Третього Чину Францисканців, проживши решту життя в покуті, вбогості та інтенсивній молитві. Блаженна Анджела, сучасниця Данте, мала численні містичні видіння. Вона записала їх в окремій книзі, що стала одним із кращих зразків християнської містики. Померла 1309 року.
Під час загальної аудієнції 13 жовтня 2010 р. папа Бенедикт XVI, продовжуючи представляти визначних святих жінок Середньовіччя, наголосив: її життя допомагає нам зрозуміти, що справжнє щастя полягає у близькості з Ісусом Христом, розп’ятим з любові до людей, допомагає зрозуміти, як сильно Христос нас полюбив і любить. А з’єднання з Христом залежить від постійної молитви.
Анджела з Фоліньйо була беатифікована ще 1701 року. Говорячи про неї 2010 року, Бенедикт XVI ще згадував блаженну Анджелу. Канонізував її, тобто проголосив святою, Папа Франциск 9 вересня 2013 року. Було укладено формуляр Святої Меси на її честь, і 4 січня 2014 р. у Фоліньйо кардинал Анджело Амато відслужив першу Святу Месу за новим формуляром.
Життя здаля від Бога
«Життя блаженної починається серед утіх світу цього, далеко від Бога, — зазначив Бенедикт XVI під час згаданої аудієнції. — Але пізніше зустріч зі св. Франциском, а зрештою зустріч із розіп’ятим Христом, пробуджують у її душі чутливість до Бога, до того факту, що тільки з Богом наше життя стає справжнім життям, бо через біль за скоєні гріхи воно стає любов’ю і радістю. (…) Сьогодні нам усім загрожує, що ми житимемо так, нібито Бога нема; Він видається далеким від сучасного життя. Однак же Бог має тисячі способів, окремих для кожної людини, щоб бути в душі, щоб показати, що Він є і що знає мене та любить. Блаженна Анджела хоче, щоб ми були чутливими до знаків, якими Бог зворушує нашу душу, щоб ми була чутливими до присутності Бога, щоби так навчитися дороги з Ним і до Нього, в єдності з розіп’ятим Христом».
Сильний землетрус 1279 року був вельми подібний до тих, які сталися в Італії у 2016 році, коли навіть розвалилася базиліка св. Бенедикта в Нурсії. Для Анджели, яка опинилася серед руїн — без сучасної допомоги від цілого світу, завдяки якій Італія в основному відбудувалася протягом трьох років, — це було справжнє руйнування її світу; воно підштовхнуло її до усвідомлення, яке слабке і малоцінне все земне перед лицем повного руйнування смертю. Зрештою, її недарма зараховують до числа покровителів доброї смерті. Після землетрусу прийшов нищівний ураган; потім спалахнула дворічна війна з Перуджею — такий собі локальний кінець світу. Анджела, ще далеко не свята, просить у св. Франциска допомоги в тому, щоб відбути генеральну сповідь, — і починається її духовний шлях.
Анджела розпочала життя суворої покути, проваджена прикладом св. Франциска. Свої зусилля вона зосередила на трьох аспектах убогості: від речей, від почуттів та від себе самої. Вона розпочала покутні практики з одягу, їжі, різних тілесних умертвлень, але не зупинилася на цьому.
Етапи видужання від гріха
«Книга» (Libro della beata Angela da Foligno), яка залишилася Церкві після Анджели, містить документи про неї, записи її сповідника, розповідає про етапи її навернення. Містичні видіння Анджели складно розуміти, бо вона їх викладала «без обробки» своїм розумом, тобто не переосмислюючи їх; крім того, сповідник занотував, що записувати її видіння складно «з огляду на величезну повагу і гідну пошани стриманість стосовно Божих дарів». Інакше кажучи, ця містичка воліла «бачити Бога, а не себе на тлі Бога», навіть якщо переказати і пояснити це їй було складно. Єдиним учителем душі є Ісус Христос, який у ній живе; і той, хто сам має Христа у собі, зрозуміє те, про що каже містик, бо йому це пояснить Господь, присутній у ньому. А хто не має «стільки Бога» в собі, той просто не зрозуміє, про що йдеться.
Етапи її духовного шляху можна порівняти з нашим досвідом. Першим (а радше, вступним) етапом був «страх»:
«Це було пізнання гріха, після якого душу огорнув великий страх перед засудженням; на цьому етапі я гірко плакала».
Страх перед засудженням відповідає слабкій вірі людини на початку навернення, яка ще слабко вірить у Божу любов. Але цей «страх» (не перед Богом, а перед пеклом) привів її на «шлях хреста», де вона чинила подальші кроки навернення, дійшовши аж до «шляху любові». У фазі «шляху хреста» Анджела ще «не відчуває любові», попри те, що вже провадить містичний діалог з Ісусом: «Душа зазнає сорому й гіркоти, і зазнає ще не любові, а болю».
Анджела вже знає, що має щось дати Богові на відшкодування за свої гріхи, але поволі починає розуміти, що не має чого Йому дати і, більше того, сама вона «ніщо». А коли сам не можеш дати Богові нічого, то треба відкритися на «любов Божу, яка найповніше виражається у Христі». Анджела доходить того самого висновку й формулювання, що інші великі християнські мислителі: у Втіленні Бог став людиною, «щоб мене зробити Богом». Ця велика формула містичного, глибинного єднання з Богом не має нічого спільного з пишним величанням людини, яка сама себе робить Богом, живучи немовби без Нього, у світі «єдиного бога Я».
Спасає не наше знання Бога, а Він сам
Однак, навіть маючи містичні діалоги з Богом і пізнавши велич Його влитої любові, яка перемінює душу, Анджела не стала «блаженною» у сенсі радісною, всім задоволеною. Навіть після доброї сповіді вона відчуває, що прощення отримала, але гріх надалі її пригнічує; що вона вільна, але залежна від минулого; розрішена, але надалі потребує покути. Також її не полишає думка про пекло, бо що більше душа розвивається у досконалості віри, то більше набирає певності, що сама вона «негідна» і на небо не заслуговує.
І ось тут на своєму містичному шляху Анджела глибоко осягає якнайбільш значущий момент: тим, що її спасе від її «негідності» та «заслуговування на пекло», буде не її «з’єднання з Богом» і знання «правди», але сам Розіп’ятий, «Його розп’яття задля мене», Його любов.
Вона підкреслює потребу споглядання і каже: «Що досконаліше й чистіше ми бачимо, то досконаліше й чистіше любимо. (…) Тому що більше ми бачимо Бога і людину Ісуса Христа, то більше в Нього перемінюємося через любов». Навернення Анджели, яке розпочалося сповіддю в 1285 році, осягне повноту лише тоді, коли її душа побачить Боже прощення як безкорисливий дар любові Отця.
Уривки зі щоденника
«Перший крок становить пізнання гріха, через що душа сильно відчуває страх перед засудженням у пеклі; на цьому етапі вона гірко плаче. Другим кроком є сповідь. Душа надалі переживає сором та гіркоту, бо вона ще не відчуває любові, тільки біль. Тоді [Анджела] зізналась мені [її щоденник писав її сповідник], як вона багато разів приступала до Святого Причастя з гріхами, бо через сором не визнавала їх усі. Внаслідок цього вдень і вночі її мучила совість».
*
«Що більше молитимешся — каже, — то більшого дізнаєш просвітлення; що більше будеш просвітлений, то глибше й виразніше побачиш Найвище Добро, те найвищою мірою добре Буття; що глибше й виразніше Його побачиш, то більше Його полюбиш; що більше Його полюбиш, то більшу відчуєш насолоду; а що більшу насолоду відчуєш, то більше Його зрозумієш і станеш здатен Його осягнути. А потім дійдеш до повноти світла, бо зрозумієш, що осягнути не можеш».
*
«Іншим разом сказала, що побачила в Гостії немовби Христа-Дитя, але їй видавалося, що Він великий і повний маєстату, як той, хто має владу. І видавалося, що Він тримає в руках щось, як символ влади, і сидить на троні. Але я не вмію сказати, що Він тримав у руці. “Я це бачила очима тіла і все, що стосується Гостії, завжди бачила очима тіла (…). Пережила великий біль, коли священник зашвидко поклав Гостію на вівтар. Христос був надзвичайно гарний і вдягнений так, що виглядав на 12-річного хлопця. І це дало мені стільки радості, що гадаю, що не забуду про неї повіки. І це було так безсумнівно певне, що я не маю жодних сумнівів ані щодо цього, ані щодо чого-небудь із цього”».
*
«…Він є настільки більшим Добром, ніж це можна осягнути думкою чи зрозуміти. Але все те, що можна осягнути думкою або зрозуміти, не стосується Його ані не наближає до Нього. Тоді душа отримала віру якнайпевнішу, надію безпомилкову і якнайміцнішу, стосовно Бога тривалу певність, яка звільнила мене від усякого страху. На цьому Добрі, яке засяяло в темряві, я зосередилася вся і стала такою певною щодо Бога, що ніколи не можу в Ньому сумніватися і не мати якнайпевніше переконання про Нього. В цьому Добрі, такому динамічному, тепер моя найсильніша надія, повністю цілісна і безсумнівна».
*
«Одним із тих діянь, які Бог звершує в душі, — каже, — є дар великої здатності повноти розуму і радості. То не я сама пливу по цьому океану, ні, то Господь мене провадить і підносить. Я не можу навіть прагнути такого щастя».
*
«Тепер я розумію, чому Писання є простим і складним водночас; чому здається, що воно саме собі суперечить; чому людина уникає спасіння, яке з нього походить; як воно засуджує, а як спасає. Знаю це і стою перед цим просто, повна знання, а коли повертаюся до царських таємниць — можу вимовити кілька малих певних слів. Однак ідеться про дії невимовні, йдеться про осяяння слави; тут не годяться людські слова. Те, що я кажу зараз, мені видається руїною, і мене огортає тривога, яку я відчуваю, святотатствуючи… Ні, ні, ні! Все, що я перелічила, є нічим перед Невимовним!»
*
«Він скаржився — каже — на те, як мало віруючих, як мало віри і, зойкаючи, казав: “Я величезною любов’ю люблю душі, які Мене люблять нелицемірно. Якби я зустрів у душі досконалу любов, уділив би їй більших благодатей, ніж святим минулих віків, через яких Бог творив чуда, про які нині говориться. Нехай ніхто не вважає, що має виправдання, — бо кожен може любити. Бог просить душу тільки про любов, Він бо любить душу без обману і Він сам є любов’ю душі».
Молитви св. Анджели
Якщо хочеш отримувати Боже світло — молися.
Якщо ти вже осягнув досконалість слова і прагнеш,
щоб це світло зійшло в тебе — молися.
Якщо хочеш отримати надію — молися.
Якщо хочеш для себе здобути
послух, справність, єдність, силу, —
молися.
Хай би на що ти зважився — молися.
Що більше ти спокушуваний,
то більше повинен віддаватися молитві.
Боже мій, вчини, щоб я стала гідною пізнати найвищу таємницю, яку звершила Твоя невимовна гаряча любов, що походить від самої Трійці: таємницю Твого найсвятішого Втілення, яке Ти звершив для нас як початок нашого спасіння. Це Втілення звершує в нас дві речі: по-перше, наповнює нас любов’ю, а по-друге, дає нам певність спасіння.
О Любове незбагненна!
Воістину, нема більшої любові
понад ту, міццю якої Бог
став тілом, щоб нею мене
огорнути і обожествити.
О Незбагненний, Ти дав себе збагнути!
О Несотворений, Ти став створінням!
О Неосяжний для думки, Ти дав себе осягнути!
Господи, вчини мене гідною вглянутися
углиб цієї найвищої любові,
якою Ти обдарував нас і постійно обдаровуєш
у Твоєму Святому Втіленні!
Переклад CREDO за: Opoka, Kapucynki, Vox Domini, Franciszkanie
фінансово.
Щиро дякуємо!
