Трагедія сучасної освіти полягає у тому, що вона залишила нас у небезпечному незнанні про те, хто ми, де перебуваємо, звідки прийшли і куди прямуємо.
«Це типово для нашого часу, — писав Честертон. — Чим більше ми сумніваємося у цінності філософії, тим більше ми впевнені у цінності освіти. Тобто, чим більше ми сумніваємося у тому, що володіємо якоюсь істиною, тим більше переконані (мабуть), що зможемо навчити істині своїх дітей. Чим менша наша віра у доктрину, тим більша наша віра у докторів…»
Відсутність теології та філософії у ядрі сучасної академічної освіти, на думку Честертона, веде до двох несумісних освітніх концепцій, що намагаються співіснувати, а це, своєю чергою, призводить до розколу або шизофренії у самому серці освіти.
«Правда полягає у тому, що сучасний світ присвятив себе двом абсолютно суперечливим концепціям освіти. Він намагається максимально розширити сферу освіти і водночас виключити з неї будь-яку релігію та філософію. Але це суцільна нісенітниця. Може існувати атеїстична освіта, яка виходить із того, що атеїзм — істинний, і це може бути, з її власної точки зору, повна освіта. Але не може бути такої освіти, яка стверджує, що навчає усій повноті істини, а потім відмовляється обговорювати, чи є атеїзм істинним».
Абсурдність спроб сучасної академічної освіти побудувати університет за відсутності універсалій (загальних понять, що позначають роди і види буття) була темою, до якої Честертон часто звертався. «Заберіть усе надприродне — і залишиться неприродне», твердив він.
Ґілберт Кіт Честертон
«Освіта — це тільки істина у стані передачі, — писав він. — Як ми можемо передати істину, якщо вона ніколи не потрапляла у наші руки?»
Одним із наслідків відсутності істини в академічній освіті було те, що Честертон називав «стандартизацією за низькими стандартами»: притуплення стандартів та їхнє зведення до найменшого спільного знаменника встановленої посередності. За відсутності інтегрованої навчальної програми, у якій кожна дисципліна повідомляє про іншу, а отже кожна дисципліна має сенс у світлі цілого, сучасна освіта буквально розпалася на безліч фрагментів, жоден із яких не має зв’язку з іншими.
«Усе розірвалося між собою й охололо. Незабаром ми почуємо про спеціалістів, які відокремлюють мелодію від слів пісні на тій підставі, що вони псують одне одного. Цей світ — це один дикий судовий процес із розірвання шлюбу».
За іронією долі, вигнавши об’єднуючий дух філософії та теології з основного навчального плану, сучасна освіта прирекла себе на крихку фрагментацію, у якій кожна дисципліна виключила себе з усіх інших. Відлучивши від себе теологію та філософію, вона парадоксальним чином відлучила себе від самої себе! «Оскільки у початковій школі не навчають теології, — писав Честертон, — її потрібно вибачити, коли у ній нічому не навчають. Упередженість сучасного світу така величезна, що вона дозволяє будь-якій речі бути неефективною, якщо при цьому вона залишається нерелігійною».
Відсутність думки і здатності мислити — це трагедія сучасної освіти, тому що ми не можемо зрозуміти інші предмети навчальної програми, якщо не зможемо зрозуміти філософію та теологію. Візьмемо, наприклад, вивчення історії. Якщо істориків ніколи не навчали філософії та теології, це означає, що вони відлучені від минулого. Вони не розуміють, хто творить історію, що творить історію і навіщо створюється історія. Вони просто цього не розуміють. Честертон діагностує проблему з бездоганною точністю: «Близько половини історії, яку викладають у школах і коледжах, робиться звітреною та безплідною через вузьке поняття відмови від теологічних теорій. Історики, здається, забули про два факти: по-перше, людину спонукають до дій ідеї, а по-друге, таким чином було би добре знати, що саме це були за ідеї».
Історія у її правильному розумінні — це хронологічна карта, яка показує нам не тільки звідки ми прийшли, а й де ми знаходимося і як сюди потрапили. За її допомогою можна також спроєктувати, куди ми, ймовірно, будемо рухатися у майбутньому, провівши лінію знань від місця, звідки ми прийшли, до того, де ми знаходимося зараз, і розширивши цю лінію до сфери майбутніх можливостей. У цьому сенсі історія також може бути пророком. Це розширює наші знання про минуле, сьогодення та майбутнє. Однак це справедливо лише в тому випадку, якщо хронологічна карта точна. Якщо її накреслили ті, хто має упереджене сприйняття або план, ми лише заблукаємо. Мало є таких небезпечних речей, як неточна карта, особливо якщо ми опиняємося у небезпечній місцевості.
Сучасна освіта, як на це блискуче вказав Честертон, залишила нас у небезпечному незнанні про те, хто ми, де перебуваємо, звідки прийшли і куди прямуємо. Ми заблукали і блаженно не усвідомлюємо, що прямуємо до прірви. Таку ціну ми приречені сплатити за нашу сліпу віру ні в що конкретно.
Переклад CREDO за: Джозеф Пірс, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
