Другий Ватиканський Собор: новий подих Церкви

Готуючись до Ювілею 2025 року, в контексті спогадування 60-річчя Другого Ватиканського Собору, пропонуємо цикл роздумів, присвячений поглибленню його спадщини.

Чому сьогодні важливо досліджувати Другий Ватиканський Собор, розповідає о. Андрій Твердохліб на Vatican News.

Християнин наших днів, через достатню віддаленість в часі від тих процесів, може мати незначні знання про Другий Ватиканський Собор і, відповідно, недооцінити зміст його постанов (пор. Introduzione al CV II, Giovannoni e Cortesi, с. 6).

За ці 60 років надруковано тисячі праць та досліджень різними мовами про Собор, тож кожен охочий може самостійно дослідити той його бік чи поглибити свої знання з тієї теми, яка буде цікавою саме йому. Ми ж пройдемо важливими та ключовими моментами його історії.

Спадщина Другого Ватиканського Собору не претендує на монополію у справі вичерпного пояснення правди. Це бачення Христової Церкви та її спосіб християнського думання, існування та реагування на знаки часу, будучи вірною Божому Слову. Собор — це та пам’ять, що промовляє до майбутнього. У наш час разом із Папою Франциском, який на перший план ставить окремі елементи соборного бачення Церкви, що десятиліттями залишалися призабутими, стає дедалі важливішим користуватися такими інструментами, які дозволять звернутися до рішень Собору та зіставляти наше сьогодення з його вченням. Такими елементами, наприклад, зокрема, є: Божий люд, місцева Церква, колегіальність єпископів, євангелізація, Церква убога та для убогих.

Тому для нас важливо, з одного боку, роздумувати над важливими елементами соборної доктрини, що здатні породжувати динамізм та оновлення; а з іншого боку, важливо поглибити метод, прийнятий Собором, щоби протистояти викликам сьогодення, зокрема у прочитанні знаків часу. (пор. Introduzione al CV II, Giovannoni e Cortesi, с. 8)

Чому сьогодні важливо досліджувати Другий Ватиканський Собор?

Перш ніж почати дослідження Другий Ватиканського Собору, варто запитати себе: якими сьогодні є причини, що вказують нам на важливість вивчення цієї теми? Таких причин декілька.

У першу чергу, тому що цей Собор, будучи історичною подією, кардинально позначився як на католицькій Церкві зокрема, так і на історії людства загалом. По-друге, він став переломним моментом на шляху Христової Церкви, і цей злам варто шукати у його особливих аспектах та розуміючи їхні підстави, такі як дискусії під час засідань, способи редагування соборних документів, які поглибили доктрину, та їхній подальший розвиток під час рецензій. Третьою причиною є те, що залишається дедалі менше безпосередніх учасників соборних засідань та з’являються нові покоління, які вважають Собор подією далекою в часі та закритою в минулому, а не актуальною підказкою, що консультує наше сьогодення.

Історичне значення Другого Ватиканського Собору несе свій відбиток не лише для Церкви та нового досвіду її вірних, але й для усього людства загалом, оскільки він відбувався в епоху глобальних та глибинних перемін, що позначилися на житті людської цивілізації у 1960-1970-х роках ХХ століття. Роздуми над важливими темами, які стосуються людського життя та які позначилися на історії минулого століття, продовжують і досі бути орієнтиром, що надихає на нове бачення та перспективи стосовно таких тем, як присутність Бога, існування людини у всесвіті, відносини поміж народами, розбудова справедливих та мирних стосунків, встановлення зв’язків між наукою та вірою.

Для Католицької Церкви Другий Ватиканський Собор завершує епоху костянтинівського християнства та закладає основи нової епохи, в якій ставиться акцент на тому, щоб бути Церквою, відкритою до світу, розпочавши діалог з іншими Церквами, з народами та їхніми релігійними й культурними традиціями. Розпочинається епоха екуменізму та міжрелігійного діалогу, що, своєю чергою, стали орієнтиром подолання логіки взаємних екскомунік та конфліктів. (пор. Introduzione al CV II, Giovannoni e Cortesi, с. 11-13)

Рішення Другого Ватиканського Собору — це не лише виняткова подія, яку потрібно вивчати з огляду на її історичність, вони стосуються їхнього відповідального впровадження в сьогоденні. Саме в наш час, у підходах та вченні Папи Франциска, видно такі основні фундаменти цього Собору, як ідея реформи Церкви, роздумуючи над структурами сопричастя та служіння; становлення Церкви убогої, яка перебуває поруч з убогими; проведення місій через перспективу інкультурації в місцеві традиції; діалог із суспільством, позначеним процесами секуляризації.

Через 60 років після проведення Собору, відчуття, які він викликає у різних груп людей, різні. Є ті, хто вважає його початком усіх бід у сучасній Церкві та бажають повернення до світу, який був до Собору (здебільшого такий світ є більш примарним, аніж реальним). Інші мають глибокі переконання в тому, що чимало очікувань стосовно відкритості та можливих змін були втрачені, а отже відчувають через це суттєве розчарування. Ще інша група людей, погоджуючись та підтримуючи рішення Собору, вважають його проведення запізнілою відповіддю Церкви на Божий голос та виклики часу. До прикладу, кардинал Мартіні наприкінці свого життя говорив про Церкву, що запізнилася на 200 років у проведенні реформ та впровадженні нових підходів у своєму служінні. Погляди цієї групи звернені в майбутнє. Вони запрошують до відповідального сприйняття дії Святого Духа, якою було проведення Другого Ватиканського Собору. Адже те, що розпочалося у 1962- 1965 роках, продовжує свій розвиток та ще не досягло свого достатнього розквіту, тож нам потрібно набратися терпеливості, щоб далі впроваджувати цей задум.

Саме тому ми спробуємо поглянути на Другий Ватиканський Собор крізь історичну призму та його значення не лише в історії Католицької Церкви зокрема, а і в історії людства загалом. Водночас матимемо можливість зрозуміти ключові богословські питання, що дають простір для відкритих дискусій і в наш час, як серед християнського світу, так і поза ним. Для нас, дітей ХХІ століття, важливо зрозуміти те, що документи Собору не створювалися поза тогочасним контекстом та містять на собі вплив культурних, політичних, церковних та богословських процесів.

Зрештою, нам потрібно зрозуміти, що Другий Ватиканський Собор — це не щось абсолютно нове, тобто відділене від історичних моментів Церкви, що передували йому. Навпаки, він є плодом всього того церковного надбання, що збиралося протягом тривалої попередньої мандрівки впродовж двох тисячоліть християнства.

На завершення хочу навести вам деякі висловлювання Римських Пап про Другий Ватиканський Собор, які допоможуть знайти простір у нашому серці та розумі й відкритися на нього.

Бенедикт XVI (аудієнція 10.10.2012):

«Рідкісними є випадки в історії, коли була можливість практично “доторкнутися” до вселенськості Церкви в момент особливої реалізації її місії поширення Євангелія в усі часи і аж до кінців землі. В ті соборні дні, якщо переглянете зображення відкриття цієї величної Асамблеї за посередництвом телебачення або ж інших засобів комунікації, також і ви зможете відчути радість, надію та заохочення, що їх отримали ми, які брали участь у цій світлій події, проміння якої сягають наших днів».

Павло VI (промова 05.03.1978):

«Проведення Другого Ватиканського Собору було подією надзвичайної історичної ваги, постанови та рішення якої є наче яскравими маяками в столітньому розвитку богослов’я та стійкими опорами серед вихору ідеологічних рухів, що характеризують історію сучасної думки, закладаючи основи динамізму для вивчення та досліджень, для думки та дії в нашу епоху, саме у Другому Ватиканському Соборі, який прямо покликається на Перший Ватиканський Собор».

Йоан Павло ІІ (Апостольське напоумлення “Tertio Millennio Adveniente”, 18):

«Другий Ватиканський Собор — це подія Божого Провидіння, завдяки якій Церква розпочала підготовку до Ювілею другого тисячоліття»

Франциск (булла про початок Надзвичайного Ювілею Милосердя, 4):

«Я відкрию Святі Двері в 50-ту річницю завершення Другий Ватиканського Собору. Церква відчуває потребу підтримувати живою цю подію. Для неї розпочалася нова мандрівка в її історії».