Сучасні програми сексуальної освіти базовані на впевненості у розбещеності людей…
Доповідь доктора медицини Міріам Гроссман на Всесвітньому конгресі сімей.
Сідней, Австралія, травень 2013 р.
Сучасні програми сексуальної освіти базовані на впевненості у розбещеності людей.
Колись сексуальна освіта була звичайним уроком біології. Школярі та студенти діставали відомості про статеве життя як про частину чогось більшого, що зветься шлюбом. Вчителі пояснювали, що це моральний і корисний для здоров’я спосіб життя.
Раніше люди розуміли різницю між чоловіком та жінкою, знали, що їхній союз унікальний і не схожий ні на які інші стосунки. Хлопчики ставали чоловіками, а дівчатка – жінками, і це було саме по собі зрозуміле. У ті часи існували тільки два захворювання, що передавалися статевим шляхом, і зараження одним із них було великою проблемою. Дитяча невинність була безцінна, і певна поведінка була неприйнятна; неприйнятно поводилися тільки ті, чия розсудливість була сумнівною.
Багато що змінилося.
Тепер ми маємо багатопрофільну сексуальну освіту, яка включає в себе дискусії про самоідентифікацію, статеві відмінності, репродуктивні права та дискримінацію. Діти дізнаються про свою сексуальність з народження, їх навчають, що годящий час для початку статевої активності настає, коли вони відчувають у собі готовність. Вони дізнаються, що мають право оберігати себе від зачать, отримувати задоволення та робити аборти. Так поняття, як чоловік і дружина, не використовуються, а союз чоловіка і жінки став лише одним із можливих варіантів стосунків. А як же мораль? А мораль базована на оціночних судженнях, а осуджувати не можна.
Сексуальна освіта, на жаль, не містить багато біології, зате має чимало інформації щодо різноманітних форм сексуального самовираження, «за» і «проти» використання різних засобів контрацепції та методів аборту. Окрім того, у рамках курсу можна дізнатися про шкоду гендерних стереотипів.
Стать сама по собі річ непроста. Хлопчик може вирости в чоловіка, або в жінку, або у щось іще. Дівчинці може видатися, що вона народилася в чужому тілі й хоче позбутися грудей. Це норми, що їх прищеплюють дітям сьогодні.
Існує понад дві дюжини захворювань, які передаються статевим шляхом, і кількість інфікувань цими «тарганами кохання», на думку декого, зростає. Один лікар у своїй лекції, викладеній у мережу YouTube, заявляє: «Будьте готові заразитися вірусом папіломи, щойно ви станете сексуально активні. Всі заражаються!» А як же дитяча невинність? Забудьте! Речі, виготовлені для дітей, справляють чимало незручностей дорослим. На сайтах, рекомендованих студентам, немає заборонених тем: садомазозіхм, полігамія і все, що колись вважалося «девіантною поведінкою», розміщено там. Щойно зіткнувшись із цим, я була вражена. Я здивувалася: як ці ексцентричні речі пов’язані зі здоров’ям? Як може свідома доросла людина таке допускати? Як вони це підтримують? Мене це справді непокоїло, як фізіолога і як матір. Я хотіла зрозуміти: звідки це пішло? Як ми дійшли до цього безумства?
Тому я вивчила історію сексуальної освіти й написала книжку «ЧОГО ви навчите мою дитину?». Ось що я з’ясувала. Сучасна сексуальна освіта бере свій початок у 1960-х. За основу було взято модель людської сексуальності Альфреда Кінсі. Нині, завдяки блискучій та сміливій праці доктора Джудіт Рейсман, ми знаємо, що Кінсі був фільсифікатором, до того ж мав серйозні порушення психіки.
Кінсі не зупинявся ні перед чим, коли справа стосувалася сексуальності, я підкреслюю, справді ні перед чим. Наприклад, він вірив, що педофілів розуміють неправильно і карають несправедливо. Він наполягав: «Сексуальність – це не той апетит, який потрібно стримувати». Він цього навчав і цим жив. Його біографія, переконання, на яких він будував свої праці та особисте життя «людини-тварини», мають сексуальний підтекст.
Коли я кажу, що Кінсі – людина з глибокими порушеннями психіки, то це не спроба оцінити рівень патології. Я працюю психіатром уже 30 років, і повірте мені, я зустрічала дивних людей. Я не просто дещо вражена. Однак, варто було мені почати читати офіційну біографію Кінсі… що я можу сказати? Він просто-напросто, вибачте за професійний жаргон, неосудний. Кінсі був людиною, хворою наскрізь, а його емоційна недуга виражалася через його сексуальність. Він був охоплений нісенітною, втомливою і нав’язливою ідеєю на тлі неадекватної поведінки. Я не вдаватимуся в подробиці, але дуже сумніваюся, що за всі 60 років свого ницого життя Кінсі хоч би на день відчув те, що ми вважаємо здоровою сексуальністю. Альфред Кінсі мав мрію: він просто хотів довести всьому світові й самому собі, що його спосіб життя нормальний, типовий.
Все розпочалося з критики моралі. Кінсі заявив, що суспільство помилялося з релігією, моральними устоями та обмеженнями. Воно примушувало людину почуватися винною у своїх пристрастях, завдаючи шкоди її здоров’ю. Кінсі мріяв звільнити людину від впливу цих руйнівних інститутів, випустити на волю «людину-тварину». Він давав тисячі інтерв’ю, кидався цифрами і робив висновки про те, що всі люди потай провадять заборонене суспільством статеве життя. Він вірив, що середньостатистичні мати і батько провадять подвійне життя, як він сам. Наукове співтовариство піддавало сумнівам його висновки, але, вочевидь, критика не мала великого значення. Популярні видання приймали його доповіді, його книжки були бестселерами. Це стало початком революції та трансформації західного товариства.
Однак його дослідження були принципово помилкові: приклади надто дрібні, а демографічні обстеження надто перекручені. Він не включав у свої дослідження звичайних людей, робив наголос на інших, зазвичай – ув’язнених злочинців. Піддослідні були підібрані наперед, а він посилався на нібито-добровольців, що надавали інформацію.
Всі підтасовочні схеми вивчено та представлено у деяких книжках і відео доктора Рейсман. Я наполегливо рекомендую вам ознайомитися з її роботами, викладеними на сайті drjudithreisman.org, якщо ви маєте достатньо міцні нерви.
Протизаплідні таблетки набули масового поширення в Америці 1960 року. Після винайдення антибіотиків, легкого вилікування сифілісу та гонореї, з контрольованою вагітністю модель сексуальної вседозволеності Кінсі стикалася з однією тільки перешкодою: з юдео-християнською мораллю.
З огляду на це доктор Мері Калдерон хзасновує Американську раду з сексуальної інформації та освіти (SIECUS). Ця організація формує керівні принципи з питань сексуальної освіти для ЮНЕСКО, які широко висвітлюються у численних публікаціях й активно поширюються світом. Калдерон створила цю організацію за початкового фінансування Х’ю Хефнера.
Як і Кінсі, вона пішла війною проти суспільних устоїв. Вона стверджує, що сексуальна освіта має надто негативну спрямованість, забагато скеровану на небажану вагітність і захворювання. Вона погоджується з Кінсі у тому, що справжня проблема суспільства – це пуританський настрій і скутість.
Стара сексуальна освіта містила у собі забагато заборон. Відмінність підходу SIECUS, за словами Калдерон, базуватиметься на дозволах. Якісна сексуальна освіта навчатиме дітей того, що з моменту свого народження вони є істотами сексуальними, і вираження цієї сексуальності є безумовним, природним і здоровим. Вона казала батькам: «Діти сексуальні, вони мають сексуальні думки й роблять сексуальні речі… батьки повинні приймати і поважати еротичний потенціал своєї дитини». Крім того, вона стверджувала, що «фахівці, які досліджують дітей, нещодавно підтвердили наявність яскраво вираженої сексуальної орієнтації у новонароджених».
Що саме означала ця відкритість і позитивний настрій, а також підміна заборон дозволами у сексуальній освіті? Що означало «звільнитися від традиційних цінностей»?
Це означає набагато більше, ніж дошлюбний та позашлюбний секс. Набагато більше. Сучасна сексуальна освіта є руйнуванням устоїв. Дехто з керівників у SIECUS були такі радикальні, що виносили на публічне обговорення питання про послаблення заборони на статеві зносини між дорослими та дітьми, на інцест. Ворделл Померой, наприклад (послідовник Кінсі), який обійняв посаду президента SIECUS, стверджував: «Настав час визнати, що інцест не повинен вважатися ні збоченням, ні симптомом психічного захворювання».
Журнал «TIME» назвав Помероя учасником «проінцестного лобі». Він написав книжку «Хлопчики і секс» для шестикласників і старших. Він заявив: «Наша сексуальна поведінка точнісінько така ж само, що й у тварин. Немає нічого такого, що було би ненормальним у галузі сексуальності людини». Калдерон забезпечила йому схвальний відгук на обкладинці книжки: «Читаючи ваш рукопис, я казала собі: нарешті це перестало замовчуватися…»
Друга цікава фігура – доктор Джон Мані. 1955 року він висунув сміливу ідею про те, що мужність і жіночість – якості, не пов’язані з анатомічними особливостями організму. Він був переконаний, що ми народжуємося безстатевими, а вже потім під впливом суспільства стаємо чоловіком або жінкою.
Мані був видатним психологом, його глибоко поважають і нині. Він описував педофілію як «любовні стосунки між людьми різного віку». Мані також був частиною інцестного лобі: «Сексуальний досвід із родичем, – писав він, – для дитини не завжди становить проблему». Як і Кінсі, Мані мав глибокі емоційні травми. В нього були проблеми з чоловічими якостями, тому він чіплявся до хлопчиків.
Що справді вражає, так це те, що такі люди з глибокими порушеннями психіки, які використовували сфабриковані дослідження й теорії, пізніше відкинуті, зуміли так сильно змінити суспільство. Сучасна сексуальна освіта базована саме на їхніх ученнях.
Щойно я зрозуміла, хто були всі ці засновники: Кінсі, Калдерон, Померой, Мані та інші, – то усвідомила, як ми дійшли до сучасної «багатопрофільної та багатоаспектної сексуальної освіти». Тепер я знаю, як ми з’їхали з глузду.
Все почалося з неврівноважених людей із небезпечними ідеями і радикальною активністю, які прагнули створити суспільство, що не тільки прийняло би їхні відхилення, а й прославляло би ці відхилення.
Ці люди були педофілами. Бачити в дітях мініатюру дорослих, яка б насолоджувалась сексуальним контактом і мала право на сексуальну згоду, без інших дорослих та законів, які б це зупиняли, було вигідно цим людям. Чого б це їм цінувати дитячу невинність? Почнемо з того, що вони навіть не вірили в неї. Також вони вважали, що обмежуватися сексом зі своїми чоловіком чи дружиною – неприродно й шкідливо. Вони боролися не з хворобою, а з давніми заборонами; вони боролися з біблійною мораллю.
Підіб’ємо підсумки: сексуальна освіта починалась як соціальний рух, і вона ним досі залишилася. Її мета – дозволити дітям бути розкутими в усіх проявах сексуальності. Сексуальна освіта не є профілактикою хвороб, вона дає сексуальний карт-бланш. Ідеться про зміну суспільства шляхом зміни кожної дитини по черзі.
Не потрібно бути фізіологом, аби усвідомлювати небезпечність цієї ідеології. Потрібно всього лише трохи здорового глузду. Хоча засновники сексуальної освіти вже давно покинули цей світ, та їхня ідеологія досі з нами. На плечах кожної свідомої людини лежить відповідальність за зміну становища, яке склалося.
За матеріалами: Baznica
фінансово.
Щиро дякуємо!
