Існує такий особливий день – «колись»…
На Личаківському кладовищі Львова учора під вечір було тихо і дуже спокійно: будень; люди заклопотано носилися вулицями міста, вирішуючи якісь важливі справи; поскрипували трамваї; старою бруківкою торохкотіли маршрутки… Я завітав поспілкуватись із хлопцями. Щоразу, коли буваю в рідному місті, заходжу провідати друзів. На ділянці кладовища, де захоронено бійців АТО, не було нікого, окрім нас із вітром. Ми тихенько прошмигнули бічним входом. Я помолився і присів на сірі гранітні сходи навпроти могил, що по-військовому вишикувалися рядами і дивилися на мене молодими обличчями...