У своєму Посланні на 47-й Всесвітній День молитов за покликання 25 квітня 2010 р. Папа наголошує, що покликання до священства та релігійного життя народжується у контактах зі священиками та богопосвяченими особами, що, як дорогоцінна спадщина, передається за допомогою власного прикладу, слова та всього життя.
Вільна й безкорислива ініціатива Бога зустрічається з відповіддю людини й кидає виклик тим, хто приймає Його запрошення стати інструментом Божого покликання. Те ж саме повторюється в Церкві й сьогодні: Господь використовує свідчення священиків, вірних своїй місії, щоб пробудити нові покликання. Тому я хотів би вказати на три аспекти життя священика, які, на мою думку, є важливими для плідного свідчення.
Основний елемент кожного покликання – дружба з Христом. Ісус жив у постійному зв’язку з Отцем, і саме це викликало в Його учнів прагнення навчитися від Нього єдності й неустанного діалогу з Богом. Якщо священик є «людиною Бога», тим, хто належить Богові й допомагає іншим пізнати й любити Його, він не може не плекати глибокої єдності з Богом, живучи в Його любові та вслухаючись у Його Слово. Молитва – це перше свідчення, яке пробуджує покликання. Як Апостол Андрій, який розповів братові про свою зустріч з Учителем, кожний, хто бажає бути учнем і свідком Христа, повинен «побачити» Його особисто, пізнати Його та вчитися любити Його й жити з Ним.
Другий аспект священства та чернечого життя – це цілковите принесення себе в дар Богові. Апостол Йоан пише: «З цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав свою душу; і ми також повинні за братів душі класти» (1 Йн 3,16). Цими словами він запрошує учнів увійти в думки Ісуса, все життя якого було не що інше як виконання волі Отця, навіть ціною цілковитого віддання себе на хресті. Тут в усій його повноті проявилося Боже милосердя; милосердна любов, що перемогла темряву зла, гріха й смерті. Образ Христа, який під час Тайної Вечері встає з-за столу, знімає верхній одяг, підв’язується рушником і миє Апостолам ноги, виражає дух служіння та дару власного життя в усій його повноті – у послуху волі Отця. Йдучи за Христом, кожен покликаний до посвяченого життя має намагатися свідчити, що він повністю віддав себе в дар Богові. Це джерело його здатності віддавати себе за тих, кого Боже Провидіння довірило йому в його пастирському служінні; здатності повністю, постійно, вірно та з радістю товаришувати у дорозі братам і сестрам, щоб і вони могли зустріти Христа, а Його Слово стало для них світлом. Історія кожного покликання майже завжди пов’язана із свідченням якогось священика, який з радістю віддає себе в дар своїм ближнім заради Божого Царства.
І нарешті третій аспект, який має характеризувати священика і богопосвячену особу – це життя у спільноті. Ісус показав, що життя тих, хто бажає бути Його учнем, позначене глибокою єдністю в любові: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йн 13,35). Священик по-особливому має бути людиною спільноти, відкритим перед усіма, здатним збирати воєдино подорожуючу отару, що її Господь йому довірив, долати поділи, розв’язувати конфлікти й непорозуміння, пробачати образи. Якщо молоді люди бачать священиків ізольованими від інших й сумними, то вони аж ніяк не почуватимуться заохоченими слідувати їхньому прикладу. Якщо вони думатимуть, що таким є життя священика, то в них поставатимуть побоювання. Тому важлива така форма спільного життя, яке вкаже молоді красу буття священиком. Тоді молодий чоловік скаже: «Так, це може бути й моє майбутнє; я б хотів так жити».
Кожен священик і богопосвячена особа, що вірні своєму покликанню, випромінюють радість служіння Христу та запрошують всіх християн відповісти на загальне покликання до святості. Отже, щоб плекати покликання до священства та богопосвяченого життя, щоб більш ефективно сприяти іншим відкрити їхнє покликання, конче потрібний приклад тих, хто вже відповів Богові «так» на Його план для життя кожної особи. Особисте свідчення, що спирається на конкретні людські рішення, додає молодим людям відваги прийняти рішення для свого майбутнього. Щоб допомогти їм у цьому, необхідне оте мистецтво зустрічі й діалогу, що допоможе їм знайти світло й підтримку тих, чиє власне життя є покликанням. Саме так робив Жан Марі Віаней, Святий Настоятель з Арсу: завжди у тісному контакті зі своїми парафіянами він навчав їх передусім «свідченням свого життя. З його прикладу вірні вчилися молитви».
Дано у Ватикані 13 листопада 2009 р.
Перекладено зі скороченнями
фінансово.
Щиро дякуємо!
