Про богослов’я, дітей, серйозне до них ставлення і надходження свят Різдва Христового — розмова з Томашем Декертом, релігієзнавцем і викладачам Академії Ignatianum у Кракові, автором книжки «Тільки Бог знає, чи існує. Дитяче богослов’я».
— Діти і теологія: це досить-таки суперечливе поєднання…
— Треба почати від того, як ми розуміємо теологію. Християнська аскетична традиція, зокрема східна, каже слідом за Євагрієм Понтійським, що богословом є той, хто правильно молиться, містик. Ми, сучасні люди, призвичаєні до розуміння теології як академічної галузі (що, на мою думку, помилкове). Стосовно дитячих висловів, уміщених у книжці, я визнаю, що на основоположному рівні я застосував до них це слово суто в етимологічному значенні: теологія — від theos, Бог, і logos, слово. Дитина щось говорить про Бога, і в цьому сенсі це теологія, богослов’я. Але у глибшому розумінні можна би сказати, що ці висловлювання зачіпають оте «аскетичне» значення.
— Читаючи вашу книжку, я не могла звільнитися від враження, що висловлювання значною мірою випливають із сутності того, що саме ви як батьки переказуєте своїм дітям.
— Не зовсім. Якби вони говорили те, що почули, і їхні відповіді випливали би просто з вивченого, то ці слова не були би такими вражаючими. Звісно, що перш ніж вони почали щось говорити на цю тему, то в наших розмовах мала з’явитися тема Бога. Але далі вона сама працювала в їхніх умах, на рівні їхніх власних асоціацій з’являлися запитання. Базуючись на простій інформації, діти конструювали щось нове.
— Однак ці інформації виходили поза те, що зазвичай говорять дітям про Бога…
— Ми не розуміємо такого мислення, що це переказування треба якось спеціально допасовувати.
— Як це? Зрештою, теологія становить виклик не для одного розумника, а ми ж тут говоримо про дітей…
— Це питання певної мови. Я не буду говорити про трансценденцію ані про іпостатичну унію, бо розумію, що мої діти не мають ще відповідного понятійного апарату ані певного рівня абстрактного мислення. Натомість для мене є непереконливим мислення у категоріях дидактики безпосередньої дієвості. Я щось скажу, і дитина це зрозуміє точно так, як і я. А я, зрештою, цього не розумію. Можу сказати, що певні автори писали, наприклад, про відносини всередині Пресвятої Трійці, але чи я це уповні й цілковито розумію? В деякому сенсі ми всі виступаємо з позиції таких дітей. Те, що частина з нас оперує мовою абстрактів і спекуляцій, пов’язане з небезпекою переплутати об’єкт із мовою, з чистою абстракцією. Ми намагаємося говорити дітям про певні теологічні питання так, як ми це розуміємо, але перекладаючи мовою конкретики, не надто абстрактно. Натомість у говорінні про віру немає потреби будь-що цензурувати. Немає таких речей, які були би невідповідними. Хіба говорити про хрест це щось невідповідне? Дехто міг би так думати, але, як на мене, це помилка. Ми всі є дітьми стосовно дійсності, яку описує теологія. Справа полягає в тому, щоби говорити те, що сам там якось знаєш і недосконало розумієш, так, аби тебе зрозуміли, але не оминаючи складних речей. Зрештою, це процес. Дитина ставить одне з сотні запитань. За півроку я можу відповісти на нього ще раз, може, вже на поставлене в іншому контексті. Якщо щось у пам’яті залишилося з першої відповіді, то вона укріпиться, добудується.
— У вашому випадку це переказування відбувається в організованій формі. У книжці з’являється тема катехиз, які ви готуєте для дітей. Як вони виглядають?
— Зазвичай їх провадить дружина, Агнєшка, а я в цей час займаюся меншими дітьми. Вона катехитка, отже, знається на цьому краще. Сьогодні був мій дебют. З нагоди Адвенту ми розглядаємо історію спасіння. Я оповідав про патріархів. Дівчатка сиділи і малювали.
— Панує таке переконання, що Адвент і Різдво це такий літургійний час у році, зарезервований для дітей. Рорати для дітей, пастирка для дітей, яселка, колядки…
— Не погоджуюся з таким мисленням, що якась частина нашої віри більше дитяча, а якась більше доросла. Великдень для дорослих, Різдво для дітей, але ж це дурниці! На це питання можна відповісти, наводячи класичну, канонічну ікону Різдва Христового, в якій грот Рідзва є водночас гробом, а яселка — саркофагом. Народження нерозривно пов’язане з таємницею смерті. Це, зрештою, біологічний факт, який тут піднесено до вищого рангу, насичено мисленням про спасительну таємницю зарівно як Втілення Сина Божого, так і Його смерті як наслідку цього. Боже народження є таємницею, повною страху. Але у певному сенсі можна також сказати, що його таємничість проявляється також і в тому, що його можна таким способом інфантилізувати. Це випливає з того, чим Син Божий заслонився: пелюшками, яселками тощо. Ми ж, однак, повинні у вірі відкривати цю таємницю, в цілому її вимірі, пам’ятаючи про те, що Творець став творінням. Вочевидь є щось добре і нормальне у сімейній атмосфері, у дитячому оформленні свят. Але якщо ми залишимося на такому рівні сприйняття, то цього не станеться без шкоди для нашої віри, вона буде просто неістинною.
Агата Адашинська, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
