Чи є плітки і лихослів’я смертним гріхом?

Питання: Чи є плітки і лихослів'я смертним гріхом?

Відповідь: Плітки — це, на жаль, дуже поширений гріх, що суперечить любові до ближнього, оскільки любов шукає блага ближнього, в той час як плітки переслідують іншу мету — очорнити, спаплюжити іншого. Це також гріх проти справедливості, і тому каяття в ньому вимагає її відшкодування.

Святий Тома Аквінський говорив, що плітки і лихослів'я співпадають за матерією і за формою: і перше, і друге полягає в тому, що ти погано говориш про ближнього без його відома. Через ці подібності іноді їх плутають. Однак вони розрізняються за метою. Той, хто лихословить має на меті зганьбити ближнього і тому з особливою наполегливістю показує ті недоліки, які можуть очорнити людину або хоча б нашкодити її репутації. Пліткар же прагне зруйнувати дружбу, як говориться в Писанні: «Як не буде донощика, утихне сварка» (Притчі 26,20). Пліткар підкреслює в людині ті недоліки, які можуть налаштувати проти неї слухача, — як говориться в тому ж Писанні: «Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних» (Сир. 28,9).

У Катехизмі Католицької Церкви про лихослів'я згадується в розділі про восьму заповідь: «Не свідчи неправдиво».

Пошанування доброго імені людини забороняє всякий вчинок і слово, які здатні заподіяти їм шкоду (пор. Кодекс канонічного права, кан. 220). Винний у:

— нерозважливому судженні, хто навіть мовчазно без достатніх на це підстав вірить у моральні вади ближнього;

— обмові, хто без об’єктивно важливої причини виявляє перед людьми, які цього не знають, вади та провини іншого (Пор. Сир. 21, 28.);

— наклепі, хто словами, які суперечать правді, шкодить доброму імені інших і дає нагоду до фальшивого осуду їх.

Щоб уникнути нерозважливого судження, кожен повинен намагатись давати якнайбільш доброзичливе пояснення думок, слів і вчинків свого ближнього, з любов’ю вияснювати суть його намірів та поправляти, якщо потрібно, з любов’ю (див. св.Ігнатій Лойола, Духовні вправи, 22).

Обмова та наклепи знищують добре ім’я і честь ближнього, на які кожен має природне право. Обмова та наклепи порушують чесноту справедливості і любові.

Тяжкість цього гріха вимірюється тим, який саме факт про ближнього поширюється або приписується і який збиток це йому завдає. Тому не можна встановити чіткі критерії для всіх випадків.

Святий Ігнатій Лойола вважав тяжким (смертним) гріхом розголошення чийогось прихованого гріха, якщо для поширення цієї інформації немає вагомої причини. Якщо мова йде про вже відомі факти або ж про факти, які в будь-якому випадку будуть відомими, то це звичайний гріх.

Зазначимо, що лихослів'я слід відрізняти від обов'язку розголошення про такі недоліки ближнього, які можуть призвести до серйозних втрат для людської спільноти. При цьому повинен бути відсутнім намір очорнити людину, але єдиною метою має бути саме захист загального блага. Наприклад, повідомляти батькам про вчинки дітей — це право і обов'язок. Так само, коли йдеться про вибори кандидатів на відповідальну посаду, то розголошення їхніх злочинів є обов’язком, заради запобігання шкоди, якої вони можуть завдати суспільству.

Переклад: Католицький Оглядач

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан