З Аленом Безансоном, істориком, про те, чому в Парижі сталися замахи і яка в цьому роль ісламу, розмовляє Йоанна Бонткевич-Брожек.
— Де Ви були 13 листопада увечері?
— Вдома, трохи читав, слухав музику.
— Про те, що діється за рогом, Ви почули з телевізора?
— Діти подзвонили і сказали, що відбувається.
— Ваша перша реакція? Гнів?
— В жодному разі! Я намагався швидко проаналізувати ситуацію.
— І що?
— Маємо те, чого хотіли.
— Сильно сказано. Кого Ви посадили на лаву підсудних? Політику Франції на Близькому Сході чи вашу «святу світськість»?
— Позиція Франції щодо мусульман — ось винуватець. Ми прийняли їх, не думаючи про наслідки цього. Повна піддатливість. І ця позиція стосується всіх: керівників підприємств, політиків, Церкви… євреїв. Усім здавалося, що мусульмани то такі ж самі люди, як ми, що вони увіллються в суспільство так, як католики. І в ім’я рівності їм широко розкривали обійми.
— Поляки, які у 1970-1980‑х емігрували до Франції, не отримували ані таких помешкань, ані соціальних виплат. Ну бо вони ж «тільки» католики.
— Побоююся, що Ви маєте рацію. Мусульмани мають у Франції більше привілеїв, заради них навіть поступаються принципом laïcité.
— Тому що?…
— Тому що Франція має докори сумління за Алжир, Марокко, Туніс і всю Чорну Африку. За завоювання та війни, за колонізацію цих земель. Ось так просто. Вочевидь згідливість щодо мусульман також є наслідком тиску цього середовища. Мусульмани домагаються свого набагато сильніше за католиків.
— І при цьому вони не поспішають асимілюватися.
— Вони взагалі не асимілюються. Це релігія експансії. Там, де вони приїжджають, — розмножуються і роблять своє. Вони повинні запанувати!
— Тому у Франції мечеті ростуть, як гриби після дощу?
— А їхні вірно щоразу сильніше радикалізуються.
— Чи від початку не належало контролювати місць, де є мусульмани?
— Належало, перш ніж вони прийдуть, пояснити Франції, що таке іслам.
— А хто мав це робити?
— Є одна інституція, на чиїх плечах лежить цей обов’язок: Католицька Церква. А вона донині мовчить і не бажає пояснити своїм вірним, що таке іслам. Церква у нас мовчала і в справах комунізму та нацизму. Це три «великі тиші». Їхні наслідки ми й поносимо цими останніми днями.
— Ви висуваєте дуже серйозне звинувачення.
— Серйозне. Я багато чим завдячую Церкві. Тому не можу спокійно пройти обік того, що стосовно ісламу вона «подала у відставку». Що Церква не бажає говорити правду про іслам. Церква так само поступається перед мусульманами; а це дуже велика помилка.
— Церква провадить діалог з ісламом. Це ще можливе?
— Тільки коли співрозмовник не виступає в ролі нашого ворога.
— А чому ми у Церкві не говоримо про євангелізацію мусульман? Перед замахом у Парижі я зустріла навернених з ісламу, охрещених, і вони самі мене про це запитували.
— Охрещені мусульмани? Ні, не чув.
— А ось про французів, які переходять на іслам, Ви напевно чули…
— Про це постійно говорять по телевізору. Про француженок, які виходять заміж за мусульман, про мусульманок, які пов’язують життя з християнами, а ті переходять на їхню сторону.
— Чому ж ніхто не говорить про навернених з ісламу?
— Бо це питання їхньої безпеки. Зрештою, за хрещення їм загрожує смертна кара з боку їхніх же братів-мусульман.
— Тим, із ким я розмовляла, погрожували. Але їхня віра сильна. Вони казали прямо: ми готові померти за Христа, навіть у паризькому метро.
— Браво! Я в захваті від таких людей.
— Тільки якщо вони хочуть говорити, то чому Церква набрала води в рота?
— Церква боїться за них (сміється).
— Ну то маємо четверте мовчання Церкви.
— Що я можу сказати? Церква у Франції неспроможна заявити, у що і в Кого вірить. Може, вона вже… просто перестала вірити.
— І тому з’являються радикали, які кричать «Аллах акбар»…
— Питання, що ж означає «Аллах акбар». Мені боляче, що аналізу подій 13 листопада у Франції не було.
— Тоді треба було би сказати, що насильство вписане в іслам. Немає над Сеною сміливців?
— Це велике табу. Політкоректність заразила всю Західну Європу, з Німеччиною та Італією на чолі.
— Вони воліють уперто повторювати, що іслам не має нічого спільного з замахом.
— А що вони мають казати, якщо навіть Папа Франциск підкреслює, що істинний іслам противиться насильству? Чи Папа аж такий знавець ісламу? Ствердження, що іслам несе мир, — легковажне.
— Коли Бенедикт XVI раз сказав правду, запалали передмістя. Тепер то була би війна…
— Вона вже є.
— Папа засудив замах. Той, хто використовує насильство в ім’я Бога, скоює блюзнірство, — сказав він. Цього замало?
— А як Собєський під Віднем бився, що заради чого?
— Проти ісламського потопу в Європі.
— Ну то власне! Нема зараз другого такого.
— Однак Собєський не убивав, як терористи, для Бога і щоб «потрапити до раю».
— Мені йдеться про те, що без контексту не можна формулювати певних стверджень. Від XIV століття не було такого випадку, аби мусульмани зуміли жити в мирі під одним дахом зі сповідниками іншої релігії.
— І цього не знали французи, які у 1960‑х відкривали обійми для іммігрантів із країн Магрібу? Цього не знала нині Ангела Меркель?
— Історія їх не хвилює. Я не раз пробував про це писати. Ніхто мене не підтримав. Франція не бажає чути правди про іслам. Прошу подивитися — мусульмани це люд, який пересувається. Набирають сили, попри те, що їх постійно хтось виганяє: то Іспанія, то Балкани; з Мальти вони повністю зникли.
— Бо там їх зустрів опір. У Франції їх зустріла laïcité.
— Християни теж переселяються, тепер ось утікають із Близького Сходу, з Єгипту. Це переселення народів.
— Із Близького Сходу ми втікаємо, бо нас переслідують сповідники Аллаха.
— І це підтверджує факт, що християни і мусульмани не мають спільної землі.
— У книжці «Сучасні проблеми релігії» Ви нагадуєте, що коли Наполеон Бонапарт підписував конкордат, християнство було панівним віровизнанням у Франції…
— А сьогодні заледве 4% ходять на недільні Святі Меси!
— І що ж сталося?
— Різновид французького віровідступництва почався вже у XVIII столітті. У ХХ столітті в нас було 30 тисяч священиків, тепер ще заледве шість. І з цього числа не всі — віруючі.
— Ви висуваєте різкі тези.
— Я просто тут живу понад 80 років.
— Хтось із Франції написав мені, що я неслушно критикую їхню Церкву, бо не усвідомлюю, що вона підписується під laïcité з пошани до інших віровизнань.
— Церква у Франції боїться вже століттями. Вона втратила автентичність. Це плоди відкинення державою релігії, плоди переслідувань, марґіналізації Церкви у публічному просторі.
— У нас Церкву теж переслідували, і ще й як. Але вона ніколи не дозволяла зіпхнути себе на узбіччя. Має відвагу і стоїть із високо піднесеною головою!
— Але ж це Польща. На неї вся надія. Я кажу це з переконанням і без пафосу.
— Олланд після замаху закликав, щоб Європа перестала приймати біженців. Це перелам?
— Маленька зміна. Гірше, що Франція після замаху зміцнює стосунки з Росією. Путін нібито буде нашим союзником. Це може бути катастрофічним у наслідках.
— Добрий дядя Володя висуватиме умови?
— Я побоююся, що гратимуть за рахунок України. Франція погоджуватиметься на все, аби лиш мати союзника у Сирії та нищити «Ісламську державу». Надія на Польщу. Я тут конкретно дивлюся на Качинського.
— Що він спротивиться?
— І не дозволить торгувати Україною.
— Качинський порушує політкоректність у Європі, так як Орбан. За виступи проти прийняття мігрантів його обізвали ксенофобом.
— Але, як Ви самі зауважили, до обох цих панів уже долучився французький президент. Шереги ростуть!
— Президент Олланд обіцяв відплату за 13 листопада. На Сирію падають бомби. Але ж чи не дієвіше було би перестати купувати нафту від тих, хто нас убиває?
— Це складне питання. Але добра новина останнього часу — падіння цін на нафту. Для Росії це катастрофа, бо її економіка будується на продажах нафти і зброї. Це початок повного руйнування цієї держави. Воно відгукнеться також і на Близькому Сході, який теж ослабне.
— Франція зміниться після 13 листопада?
— Не знаю. Хотів би; але якщо вона схиляється у бік Путіна, то це небезпечно. Я, певно, переїду до Польщі. Це фактично єдина держава в Європі з монолітною культурою та релігією. Майже. Я радію цьому привілеєві.
— Франція це земля для ісламу, це наше друге віросповідання — казав ваш прем’єр Мануель Валльс.
— Він говорив те, що думає переважна більшість французів. Це доказ повної неосвіченості й незнання моїх співвітчизників.
— Яке лікування від цього?
— Воно є! Ми потребуємо святих! Вибуху святості у Франції!
— На вашому рахунку стільки прекрасних імен…
— Повинні народитися нові. Люди, які будуть свідками віри, готові виходити супроти небезпеки, говорити правду. Може, такі, як ті навернені, про кого Ви згадали.
За матеріалами: Gość Niedzielny