Питання: Допоможіть, будь ласка, зрозуміти різницю між зверненнями до священиків. Чому до одних ми звертаємося «брате», а до інших — «отче»?
Відповідь: Це дещо відносні терміни. Усі ми розуміємо, що йдеться про людину, яка присвятила своє життя Богові. Однак якщо вони всі отримали «однакові» свячення, то їхнє покликання різниться: вони служать Богові у різний спосіб. Отож, духовна особа може бути монахом, членом чернечої спільноти або «світським» (дієцезіальним) священиком. Усіх їх ми називаємо духовенством.
Священик у Католицькій Церкві — це чоловік, який отримав Таїнство Священства, був рукоположений. Він прийняв обов’язки служити Святу Месу, слухати сповіді, відпускати гріхи та звершувати таїнства «in persona Christi», а також виконувати інші душпастирські та адміністративні обов’язки. Священик може належати до дієцезії, релігійного згромадження або монастиря (абатства, пріорату чи конвенту). Усі священики — монахи та дієцезіальні — складають обіт безженства (целібату) та послуху настоятелям. Дієцезіальні священики обіцяють послух своїм єпископам, священики‑ченці складають обіт послуху своєму настоятелеві, якого називають провінціалом. Монахи обіцяють послух своєму абатові (в абатстві) або ж пріорові (у пріораті). Дієцезіальні священики не складають обітниці вбогості й можуть набувати та успадковувати майно. Священики, які належать до жебручих орденів (францисканці чи домініканці) або монастирів (бенедиктинці, цистерціанці) приносять обіт убогості, віддаючи усе, що вони набувають, настоятелям. Отже, якщо домініканець отримує прибуток від продажу власних книжок, усе йде на користь Ордену Проповідників. Трапіст віддасть свої доходи абатові чи пріору, і ними користуватиметься уся спільнота.
Звернення «брате» на адресу духовної особи з’явилося у Середньовіччі разом із появою мандрівних проповідників та жебручих орденів, що виникли завдяки св. Францискові з Ассизі та св. Домінікові. Нові монахи не були більше пов’язані з монастирями, вони перебували поміж людей, проповідували, молилися, навчали та опікувалися хворими. Священик, який є членом жебручого ордену, — також брат; а священик, який є частиною контемплятивної монастирської спільноти, — також монах. Однак не кожен монах чи брат мусить бути священиком. Деякі особи розпізнають своє покликання до богопосвяченого життя, та, вступаючи до ордену чи спільноти, не приймають свячень. Слово «монах» походить від латинського «monachus», тобто «відлюдник», що у корені має слово «один». Це слово виникло, коли перший досвід життя у спогляданні та молитві здобули Отці пустелі.
Священик може також належати до чернечого ордену або згромадження. Єзуїти й салезіанці не є монахами чи братами, але вони належать до чернечої спільноти та складають обіти вбогості, чистоти і послуху.
За матеріалами: Aleteia