Про те як, американець став в Україні волонтером і служить як християнський психотерапевт на Дунаєвеччині.
— Що змусило американця зі штату Арізона залишити все і приїхати в Україну?
— У США є багато людей, які займаються тим самим, що і я: психологів, реабілітологів. І якщо людина потребує допомоги у США, вона може легко знайти її.
Ще навчаючись у коледжі, 2000 року я приїхав до Москви. Моя подорож на цей бік планети тривала лише десять днів. І весь час мене запитували: чи не міг би я допомогти з проблемою залежності? Пропозиції надходили від двох груп. Перша — американські місіонери, які навчали консультантів для праці з залежними. Друга група — люди, залежні від наркотиків. Отож я вирішив допомогти і приїхав уже як місіонер.
Правду кажучи, це було не те, чого хотів я сам. Але це було те, чого хотів Бог. Моїм бажанням було поїхати до Африки, де сонячно, завжди тепло і сухо. Дуже схоже на Арізону. Я не хотів їхати у холодну похмуру Росію. Але пропрацював у Москві три роки, між тим двічі побувавши в Україні. Так я дізнався, що в Україні іноземцеві легше жити і працювати. Коли через політичну ситуацію в Росії виявилося важко залишатись, я перебрався в Україну. Від 2008 року я тут.
— Пане Тейлор, свою роботу психотерапевта Ви розпочали у США ще 1991 року. Чому Ви обрали саме таку справу?
— Моя робота психотерапевта розпочалася ще 1988 року, а в 1991-му я почав працювати з військовими. Один із моїх консультантів — людина, яка допомогла мені самому стати тверезим, — сказав, що в мене вийде допомагати людям. Я погодився. Знову ж таки, це була не моя ідея.
— Зараз наша країна переживає час війни. Ви кваліфікований психотерапевт, а також волонтер. Наскільки потрібні ці напрямки допомоги саме в Україні?
— Після того як розпочалась війна, я в липні 2014 року поїхав із лекціями до Дніпра (тоді Дніпропетровська), і один слухач був із командування української армії. Ми розмовляли про те, щоб готувати військових, перш ніж вони підуть на фронт. У США всі військові проходять психологічну підготовку, ще до відправки на місця бойових дій. І попри це у багатьох солдатів, як вони повертаються, є симптоми посттравматичного стресу. Той командир сказав: Оттісе, у нас не було ні форми ані взуття, у нас не було нічого, і, звісно, ми не мали змоги психологічно підготувати наших солдатів до війни. Тому потрібно навчити людей, як допомогти цим хлопцям.
Один з американських командирів в Афганістані сказав: серед своїх солдатів він бачив, що 30% страждають від посттравматичного стресу. В ізраїльській армії, яка є однією з найкращих армій світу, згідно з перевіркою, ця цифра становить 17%. Отже, люди страждають на ПТСР. З визначення терміну (посттравматичний стресовий розлад) можна зрозуміти, що симптоми проявляються згодом. І навіть як війна в Україні закінчиться сьогодні, проблема з ПТСР ставатиме дедалі гіршою.
— Розкажіть, як маленьке село Залісці, що на Дунаєвеччині, стало Вашою домівкою?
— У 2013 році я був на францисканських реколекціях у Чорноморську, там познайомився з сестрою Анною, яка на той час служила в Дунаївцях. Вона відвідувала мої лекції. У Залісцях на той час уже був реабілітаційний центр, яким опікувався отець Валентин. Сестра Анна переказала мій номер телефону. В мене є офіс у Дніпрі, там працюють психологи, і я подумав, що зможу ненадовго приїхати і допомогти. На той момент я (знову ж таки) думав, що це буде лише тимчасова допомога…
— Зараз Ви тут працюєте над створенням реабілітаційного центру з надання психологічної допомоги для військових. Коли плануєте приймати перших військовослужбовців?
— А ми потроху почали ще три місяці тому… До нас уже приїжджають пацієнти на терапію. Тут завжди відчинено для тих, кому потрібна допомога. Хоча в будинку триває ремонт, ми надаємо допомогу тим, хто хоче її отримати. Все залежить від людини, яка звертається: чи вона хоче, щоб їй допомогли.
— До центру можуть звертатись представники усіх конфесій?
— Безумовно. До реабілітаційного центру можуть звертатись усі. В моїй практиці були і юдеї, і мусульмани, і атеїсти теж. Для всіх двері відчинено.
— За якою програмою Ви працюєте?
— Вона заснована на Біблії — «12 кроків». Когнітивна і поведінкова терапія. Людина, яка працює за цією програмою, змінює свою поведінку; через зміну поведінки змінює мислення, а через зміну мислення в людині змінюються її почуття.
— Чи співпрацюєте Ви ще з якимись волонтерськими організаціями?
— Так, із групою «Ріка Життя». Це волонтери, які працюють із родинами військових, із родинами загиблих. Також співпрацюю з групами ветеранів у Києві. З психологами з Дніпра та Києва.
— У Вас велике господарство. О котрій розпочинається Ваш день?
— О п’ятій ранку, і стараюсь до п’ятої вечора усі справи по господарству завершити. Я люблю цим займатися. На сільське господарство маю великі плани, хочу розширити як тваринництво, так і рослинництво. Частково з господарства і утримується реабілітаційний центр.
— Дякую за розмову!
Оля Августінова
Переклад: Лідія Тейлор
Довідка:
Оттіс Вінстон Тейлор народився 5 червня у 1961 року в Алабамі, США. Римо-католик.
Дружина — Лідія Тейлор, народилася 22 квітня у 1972 року в Мелітополі, Україна. Римо-католичка. Перекладач: англійська, німецька мови.
Син Даніель Тейлор, народився 24 серпня у 2014 року в Мелітополі.
Фото з сайту Парафія св. Михаїла Архангела в Дунаївцях
фінансово.
Щиро дякуємо!
