Інтерв’ю

Українець у Белграді. Як живуть католики в Сербії

15 Серпня 2018, 11:24 1027 Ігор Богомолов
Processed by: Helicon Filter;

Настоятель кафедрального собору Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в столиці Сербії в Белграді о.Леонід Бевза розповів CREDO про своє служіння.

 

— Як так сталося, що Ви, українець, живете і служите в Сербії?

— Моя біографія мало чим відрізняється від біографій більшості людей мого покоління. Я народився 1970 року в Томашполі (Вінницька область). Із 1977 року разом з батьками мешкав у Вінниці, батьки працювали на підшипниковому заводі. 1987 року закінчив професійно-технічне училище, через два роки був призваний на військову службу. Служив на атомному підводному човні радянського Тихоокеанського флоту.

Коли після демобілізації у 1992 році повернувся до Вінниці — потрапив в інший світ, зовсім не той, із якого йшов трьома роками раніше. І не тільки тому, що призивався в Радянському Союзі, а повернувся в незалежну Україну. Саме життя змінилося: з’явились речі, яких у Радянському Союзі не було. Люди почали їздити за кордон, з’явились нові способи заробляння грошей, яких не було раніше. А головне — відкрилися церкви, які в радянські часи були закриті.

Тоді один мій приятель, католик, запропонував поїхати до Польщі на паломництво до Ченстохови. Я від усього цього був дуже далекий, але поїхати погодився. Хотів використати цю поїздку, щоб узяти з собою якийсь товар і спекульнути ним у Польщі. Адже тоді багато хто заробляв гроші таким чином. З цією метою і поїхав. Але це були мої наміри — а Божі плани, на моє щастя, були інші.

В санктуарії Ченстоховської Богоматері я відчув те, чого не відчував ніколи раніше. Не знаю, як ці відчуття передати словами, але в чому не маю жодних сумнівів, — то це в тому, що сам Господь торкнувся мого серця. І відтоді напрямок мого життя змінився на 180 градусів.

Я прийшов до Церкви, почав відвідувати Службу Божу. А 1994 року пішов на катехези Неокатехуменальної Дороги і увійшов у неокатехуменальну спільноту. Наступного року з кількома братами з нашої спільноти я взяв участь у паломництві на зустріч молоді Європи в Лорето. Наступного дня після Святої Меси, яку відправив Святіший Отець Йоан Павло ІІ, брати з неокатехуменальних спільнот, що брали участь у цьому заході, мали зустріч із засновниками Неокатехуменальної Дороги — Франсіско (Кіко) Аргуельо, нині покійною Кармен Ернандес та о.Маріо Пецці. На завершення зустрічі Кіко звернувся до всіх присутніх із закликом відповісти на Боже покликання. Це традиційно на таких зустрічах, а я тоді це бачив уперше. Бачив хлопців, які відчули покликання до священства, і дівчат, які відчули покликання до чернечого життя. Відтоді й почав серйозно замислюватися над своїм покликанням.

У його розпізнанні дуже допомогли мої катехісти. Коли я сказав їм, що відчуваю покликання до священицького служіння, вони мене не квапили. Радили почекати, так би мовити, «утвердитись» у покликанні. І 1999 року я вступив до міжнародної місійної семінарії «Redemptoris Mater» в м.Пулі в Хорватії. По закінченні семінарії, у 2007 році, я був рукоположений в священики в архідієцезії Рієка. Після рукоположення близько двох років був настоятелем парафії св.Мартина в Гріжанамі. Далі був направлений на місію в Сербію.

— Відразу до столичної катедри?

— Ні, у столичній катедрі я з осені минулого року. Точніше — з 15 жовтня. А спочатку працював одночасно в двох парафіях неподалік болгарського кордону, відстань між якими становить близько 30 кілометрів: св.Георгія в Заєчарі та св.Людовика в Борі.

— Чи великі ці парафії?

— Зовсім ні. Адже Сербія — країна переважно православна, етнічні серби — православні майже всі. Тому римо-католики в цій країні — це етнічні хорвати, словени, угорці тощо. Дуже рідко — з мішаних родин. До речі, парафія в м.Борі за часів комуністичної Югославії (Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, як вона тоді називалась — Прим.ред.), була найбільшою римо-католицькою парафією в її сербській частині — Соціалістичній Республіці Сербія. Нараховувала вона понад 150 вірних, причому 40-50 людей приходили щодня. Це було пов’язано з тим, що Бор і околиці — важливий центр гірничодобувної і металургійної промисловості. Місцеве родовище мідної руди вважається якщо не найбільшим, то одним із найбільших у Європі. Туди приїздили працювати люди з усієї тодішньої Югославії, також і католики — хорвати, словени. А крім того, на гірничодобувних і металургійних підприємствах працювали іноземні фахівці — італійці, французи.

Парафіяльний храм у Борі зовні нагадує копальню. За час моєї праці в цій парафії було відновлено фасад храмового будинку, замінено дах, збудовано нову огорожу. А також добудовано приміщення, де може збиратися неокатехуменальна спільнота.

— Які умови душпастирської праці в Сербії?

— Непрості. Наслідки як розпаду Югославії, так і війни, що точилась між Сербією та Хорватією, даються взнаки по сьогодні. Це особливо позначається на мішаних родинах. За часів комуністичної Югославії на хорватській території, особливо в Далмації, була зосереджена значна частина збройних сил країни. Військовослужбовці, звісно, були різних національностей. Вони одружувалися з місцевими дівчатами, і в ті часи це сприймалось як щось звичне. Як і в Радянському Союзі чимось звичайним були, скажімо, російсько-українські шлюби. Але з розвалом Югославії, а ще більше через війну, — для тих із них, хто опинився в Сербії, це стало причиною страждань. Через тиск з боку оточення вони не могли охрестити своїх дітей у Католицькій Церкві. Але ще гірше, коли рідні відвертаються від жінки через те, що вона вийшла за серба. Знав особисто одну таку жінку, досить поважного віку. Вона казала: «Мрію тільки про одне: поїхати на батьківщину, до моря, востаннє відчути його запах, почути крик чайок …» Не знаю, чи вдалось їй здійснити цю мрію.

— Яке ставлення до Католицької Церкви в Сербії з боку держави?

— Я в Сербії з 2009 року, тому не знаю, як було раніше. Чув, що під час війни були дрібні провокації, а наскільки це правда — сказати не можу. Але про серйозні утиски з боку держави не чув. Зараз можу сказати, що держава ставиться до Католицької Церкви зі зрозумінням.

— Розкажіть про очолювану Вами парафію. Вона, мабуть, найбільша в сербській столиці?

— Має найбільший у Белграді храм. Його збудували 1938 року поряд зі старим храмом як меморіальний, у пам’ять французьких і сербських солдат, загиблих на Салоникському фронті під час Першої світової війни. Приблизно тоді ж при парафії ченці-асумпціоністи з Франції відкрили дитячий садок. Він існує понині, але функціонує як світський дошкільний заклад — тобто дієцезія здає його будинок в оренду. На прихрамовій території граються діти, але садок некатолицький.

Якщо ж говорити про чисельність парафіян — кафедральна парафія далеко не найбільша. Можливо, найбільша за статистикою, бо на її території, проживає щонайменше 500 римо-католиків. Але в неділі на Святій Месі буває не більше ніж 30-40 людей, а в будні дні — взагалі однозначне число. Набагато більше приходять до сусіднього з нами храму св.Антонія, що знаходться приблизно за кілометр. Близько 180 людей приходять у неділю і до храму свв. Кирила і Методія у мікрорайоні Баново-Бердо. В цій парафіі працюють отці-лазаристи. Відносно чисельна — звісно, за місцевими мірками, — також парафія свв.Петра і Павла, де працюють єзуїти з Хорватії. Взагалі у Белграді шість римо-католицьких парафій, а територія міста поділена між двома дієцезіями: Белградською архидієцезією, яку очолює митрополит Станіслав Хочевар SDM, та Сремською дієцезією. Межа між ними пролягає по Дунаю.

 

 

До речі, якщо говорити про кількість людей у храмі, то щоліта є десять днів, коли катедра переповнена. В цей час тут проводяться концерти органної музики, що їх кожного року організує місцева влада. В цих концертах виступають виконавці з різних країн. У катедрі — чудова акустика, а орган вважається найкращим на Балканах. 

— Чи є в очолюваній Вами парафії якісь спільноти і рухи?

— Є одна неокатехуменальна спільнота, більшість її членів — діти з родин місій Ad gentes. У Белграді є дві місії Ad gentes, одна з них — при кафедральній парафії. Вона складається з чотирьох сімей: іспанської, італійської, латиноамериканської та хорватської. Хорвати — подружжя пенсійного віку Бранко і Дубравка Тіноді — мешкають разом зі мною у плебанії. Бранко — в минулому депутат хорватського парламенту, Дубравка — професор хорватської філології.

На початку цього року ми провели вступні катехези Неокатехуменальної Дороги. Люди приходили, слухали, але коли мова йшла про те, щоб увійти до спільноти, часто чули відповідь: «Я — серб, я — православний».

— Ви говорили про ставлення держави до Католицької Церкви. А яке ставлення з боку суспільства взагалі?

— Загалом — толерантне, хоча окремі прояви ворожості ставалися. Так, іще в Борі, було, що хтось, проходячи біля храму, показував на нього пальцем і говорив образливі слова. Але, повторюю, — це окремі прояви і з боку окремих людей, що ніяк не відображає настроїв усього суспільства. І пов’язані вони переважно з історією — як давньою, так і недавньою. Адже католики в Сербії — не тільки релігійна меншина: це і представники національних меншин — хорвати, словени, угорці. У минулому столітті й на початку нинішнього Балкани не раз ставали ареною кровопролитних війн. Отже, «історичних» образ і претензій накопичилось чимало. І якщо «історичні образи» щодо угорців сягають ще часів Першої світової війни, то війни після розпаду комуністичної Югославії, тривали ще за життя нинішнього покоління. Хтось втратив когось на цій війні — от і не може пробачити досі.

— Якими шляхами, на Вашу думку, можна досягти примирення в Сербії, взагалі — на Балканах?

— Як і всюди у світі. Проголошуючи Ісуса Христа, Його перемогу над гріхом і смертю. Адже Спаситель для того і прийшов у світ, для того віддав життя на Голгофському хресті, щоби зруйнувати усі перешкоди, які відділяють людину від людини. Також і ті, які виникли під впливом історичних подій минулого.

— Ви сказали, що католики в Сербії — не тільки релігійна, але й національна меншина. Невже немає католиків серед етнічних сербів?

— Може — якщо і є одиниці — то з мішаних родин. Я особисто їх не зустрічав і не від кого про таких не чув.

— Якою мовою відправляється Свята Меса в католицьких храмах Белграда?

— Хорватською.

— Не можу втриматись від запитання: яке ставлення сербського суспільства до подій в Україні, зокрема — війни на Сході?

— На теперішній момент я б назвав байдужим. Сербія традиційно підтримує дружні стосунки з Росією. І вам, напевно, відомо що деякі серби воювали на Донбасі проти України. Але в останній час складається враження, що цих подій у Сербії просто не помічають. Ні телебачення, ні інші ЗМІ про Україну взагалі не говорять. Нічого. Ніби не існує ніякого конфлікту або він вже давно вичерпаний.

— Про які важливі події, що відбулися в житті Католицької Церкви в Сербії за останній час, Ви могли б розповісти?

— Найважливішою подією став, на мою думку синод Белградської митрополії, де обговорювались, як допомогти молоді, сім’ям. Зараз це надзвичайно актуально: молодь виявляється неготовою до сімейного життя, як наслідок — в середньому кожна третя сім’я в Сербії розпадається. Діти залишаються сиротами при живих батьках, не отримують належного виховання, а коли стають дорослими — все повторюється: як їхні батьки, вони теж виявляються неготовими до сімейного життя. Вихід із цього замкненого кола, як відзначалось на Синоді, — у відродженні віри. А для цього Церкві необхідно бути ближче до людей, приблизитись до них.

Фото: TripAdvisor

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Балкани
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: