Інтерв’ю

Із В’єтнаму до Одеси. Історія католика, який себе знайшов

11 Грудня 2019, 10:42 829 Ірина Голяєва

Історія мого співрозмовника — ще один приклад того, які звивисті стежки виводять інколи людину на головну дорогу її життя. Як збувається те, що призначене, — якщо Бог вибрав тебе.

Нгуєн Хунг Чунг зараз проходить душпастирську практику в Одесі, в парафії св.Петра Апостола, де служать отці-салезіянці. Але вперше Чунг приїхав до Одеси з зовсім іншою метою…

— Я народився в місті Баолок, неподалік Хошиміна, це колишній Південний В’єтнам. Мій тато — з католицької сім’ї, а мама прийняла християнство, коли виходила заміж. Мене хрестили у тримісячному віці. Катехізацію я пройшов у своїй парафії. Вона велика — вісім тисяч парафіян.

 — Тобто Ваше покликання було, так би мовити, «запрограмоване»?

— Ні… це довга історія. Після миропомазання я… заблукав. Тобто трохи віддалився від Церкви, від віри.  Ніколи не втрачав Бога до кінця, але не практикував… Більшість моїх друзів були невіруючими і вони суттєво впливали на мої вчинки та мій світогляд.

 — Ось як… Яким же чином сталися «дивовижні зміни»?

— Я закінчив школу, потім технікум, отримав диплом бухгалтера, але не міг знайти роботу у В’єтнамі. А в Україні, в Одесі, жила моя двоюрідна бабуся. У неї був бізнес на ринку «Сьомий кілометр», вона запросила мене працювати в неї — і я погодився. Головним для мене, дуже важливим для моєї віри, були слова батька: «Чунг, ти пам’ятаєш, що ти католик? Я не знаю, де ти будеш жити, чим будеш займатися, але ти маєш пам’ятати, що ти католик, і приходити до храму щонеділі».

Спершу я не розмовляв ні російською, ні українською, тому не міг спілкуватися з людьми, тільки по роботі якось міг порозумітись. Але я пам’ятав слова батька і ходив іноді до православної церкви, бо мешкав неподалік. А одного разу мене запросили земляки-протестанти, і я почав спілкуватися з ними. Потім дізнався, що на «Сьомому кілометрі» працюють в’єтнамці-католики! Якось побачив сестер у габітах, порозмовляв із ними і з’ясувалося, що в Одесі є в’єтнамська громада, яка збирається в католицькому храмі на Гаванній. Тоді тут служив отець Михайло Воцал, який щомісяця правив Месу для в’єтнамської групи. Я прийшов у цей храм, познайомився з отцем Михайлом. То був перший салезіянець, якого я побачив. Він став моїм духовним наставником — і це дар Бога для мене. Тоді я вже трохи розмовляв російською. Отець Михайло служив месу в’єтнамською — він навчився читати. Тільки проповідь виголошував російською — і запропонував мені перекладати її. Коли отець Михайло запросив мене на перекладача, я опинився у своєму рідному середовищі. Так ми співпрацювали чотири роки.

— І весь цей час Ви ще працювали на «Сьомому кілометрі»?

— Так. Отець Михайло, зі свого боку, не прагнув «затягнути» мене на шлях служіння. Це мало статися тільки з волі Божої. Але коли згромадження салезіянців проводило якісь заходи, він запрошував мене.

Якось дієцезія організувала зустріч для молодих людей, які хочуть відкрити своє покликання. Отець Михайло запросив мене, щоб я дав свідчення щодо салезіянської роботи з іноземцями. Я підготувався і розповів про це.

— Тобто Ви поступово наближалися до свого покликання, — а коли ж зробили вирішальний крок?

— У 2015 році. Спочатку я жив із бабусею, але потім вирішив жити окремо і знайшов квартиру неподалік санктуарію Божої Матері Фатімської, щоб ходити до цього храму щодня. І це мені допомогло прийняти рішення щодо свого покликання. Я молився Діві Марії, запитував, що мені робити. Відповідь, яку я отримав, була чіткою: це моя дорога… я зможу йти нею. Я вирішив, завдяки Богу, вступити до салезіянського згромадження, і знав, що буду йти до кінця. Я сказав отцю Михайлу про своє рішення і запитав, що він про це думає. Він відповів: «Чунг, я бачу в тобі якості, які підходять для такого життя. Невдовзі приїде отець-інспектор із Кракова і тоді поговоримо».

— Чим же привабило Вас саме салезіянське згромадження?

— На прикладах отця Михайла, інших священників, сестер, я бачив, що вони живуть щасливо. Вони — щасливі! Мені сподобалося це життя. Я весь час був із ними, бачив, як вони працюють, допомагав отцеві Михайлу, навчався в нього, і хоча не завжди виконував свої обов’язки, та він мене не відштовхував. Він не сказав, що буде шукати іншу людину, бо я не дотримав слова. Не сказав! Але дав зрозуміти, що хоче, щоб я став відповідальнішим. І я був вдячний йому за те, що він не відштовхнув мене. Ось так ми працювали. Ось таку доброту я бачив у салезіянців.

До семінарії я вступив 2016 року. Після Великодня поїхав до Кракова і спочатку жив у їхній спільноті як аспірант (аспірантура — це перший етап формації). Вивчав польську мову. Потім два місяці був преновіціят, далі — рік новіціяту. Після цього я склав перші обітниці. Два роки вивчав у семінарії філософію. Після філософії у нас практика, і на практику мене скерували до Одеси.

— В чому полягає Ваше служіння тут?

— Я займаюся з групою міністрантів у храмі. Спілкуюся з молоддю в ораторії Молодіжного центру «Дон Боско». Також стежу за порядком у нашому помешканні, доглядаю за клумбами на території Центру. Одне слово, роблю все, в чому є потреба.

 

 

— Що ж найскладніше на Вашому шляху?

— По-різному буває… Труднощі виникають через мої слабкості — неорганізованость, наприклад… Іноді я відволікаюся, забуваючи про свою мету, звертаю увагу на сторонні речі.

— Це можна назвати спокусою?..

— Ну, не так серйозно… Якщо я пам’ятаю, що йду до згромадження саме тому, що Ісус мене кличе, — тоді в мене багато сил.

— А що найрадісніше?

— Мені необхідна ця служба — Євхаристія. Я щасливий, коли можу бути біля вівтаря, коли приймаю Ісуса Христа. Коли як салезіянець спілкуюся з дітьми, з молоддю, можу щось дати їм… Хоча поки я ще більше слухаю, набираюся досвіду, просто перебуваючи поряд із ними.

— Як батьки сприйняли Ваше рішення вступити до згромадження?

— Вони задоволені, що я вибрав цей шлях. Але непокояться, чи я буду вірний до кінця…

— Жодного разу не було навіть швидкоплинного бажання… відійти?

— Ні, хоча буває нелегко. Але я знаю, що Бог мені дає важкий хрест, і не важчий, ніж я можу нести, тому що Він мене покликав і не хоче, щоб я відійшов від Нього. Він дає такий хрест для того, щоб зміцнити мене. Щоб я ближче до Нього був, навчився більше покладатися на Нього.

— Наведіть, будь ласка, приклад Божої допомоги — коли Ви про щось дуже просили і Він дав це.

— Коли я вирішив вступити у згромадження і мене відправили до Польщі навчатися, то за першим разом відмовили у відкритті візи. І вдруге відмовили. Священники почали писати листи до Державної міграційної сліжби і посилено молилися, і я молився — літанію до св.Йосипа. Я вже вирішив: якщо не відкриють візу, то поїду до В’єтнаму і там вступлю до згромадження, адже неподалік мого дому є Салезіянська школа. Але я не знав нікого з тих салезіянців, і хоча тоді чув про дона Боско, то навіть слова «салезіянець» не знав. Але я хотів бути салезіянцем і потім працювати тут! І Бог дав мені можливість зустріти першого салезіянця, отця Михайла Воцала, саме тут, в Одесі! Бог хоче, щоб я тут працював, Божий промисел для мене саме тут. І я вимолив — на третій раз мені відкрили візу!

…Я хочу сказати, що якби не знайшов свого шляху, то мучився би. І дякую Господу за те, що Він мені допоміг відкрити своє покликання і дав відвагу, щоб я міг це покликання реалізувати. І я радий, я щасливий! І бажаю, щоб інші теж, якщо заблукають, просили Бога про допомогу дізнатися про своє покликання.

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

св. Йоан Боско
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: