Погляд

Бенедикт XVI готується до смерті. Що це означає?

04 Вересня 2020, 16:28 3803

Чи боїться смерті папа-сеньйор? «Я попрошу Бога поставитися з розумінням до моєї слабкості», — каже Бенедикт XVI в «Останніх розмовах».

Ці сторінки зацікавлять особливо тих, хто замислюється над значенням того, що папа Бенедикт «готується до смерті».

 

Стан здоров’я Бенедикта XVI

Насамперед — питання: що зі здоров’ям вислуженого папи? На численних знімках він виглядає дуже ослабленим, але напевно не при кінці життя. Хоча, звісно, не можна забувати, що в його віці смерть приходить з якого завгодно приводу.

З другого боку — а хто з нас, по суті, коли лягає спати, може закластися, що прокинеться наступного ранку? Отож повертається запитання: чи це правда, що папа-сеньйор помирає.

Він напевно готується до смерті. Так сказав якийсь час тому його секретар архієпископ Георг Генсвайн. А що секретар — це той, хто береже секрети, а не розкриває їх, то про те, що Бенедикт XVI готується до смерті, сказав в «Останніх розмовах» журналістові-приятелю Петеру Зеевальду сам папа-сеньйор. І пояснив, що саме має на увазі.

 

Чи папа боїться смерті?

У першому розділі книжки журналіст розмовляє з папою-сеньйором про його монастирське життя «у саду Петра», про буденність: писання, проповідування, укладення заповіту.

І зрештою лунає запитання, яке напевно багатьом із нас хотілось би поставити: «Чи вислужений папа боїться смерті? А принаймні, помирання?» Відповідь на нього варто навести повністю:

«З певного погляду — так. По-перше, я боюся, що через тривалу слабкість я буду тягарем для інших. Це було би для мене дуже тяжким. Мій батько теж сильно цього боявся, але був цього позбавлений. Поза тим, попри все уповання, що добрий Бог мене не залишить, — що ближчий той момент, коли я побачу Його обличчя, то боліснішим стає відчуття скоєних помилок. Я несу тягар провини, хоча, звісно, ніколи не втрачаю глибокої довіри».

Книжка-інтерв’ю постала ще до виходу на екрани Нетфліксівських «Двох Пап», і ц цих словах відчутне відлуння болісного визнання, яке Ентоні Гопкінс (у ролі папи Бенедикта) зробив Джонатану Прайсу (Францискові у фільмі). Однак у ньому не знайдуть жодної зачіпки ті, хто за будь-яку ціну хотів би в чомусь дорікнути Ратцінгерові:

«Гм, мучить мене те, що я досить багато чого не зробив для інших, не поставився до них добре. Стільки всього — нічого значного, дякувати Богу, дрібниці, — що я міг і повинен був зробити краще. Випадків, у яких комусь або чомусь не було віддано належне».

На запитання, що він скаже Всемогутньому, коли стане перед Його обличчям, Бенедикт XVI відповідає: «Попрошу, щоб поставився з розумінням до моєї слабкості».

 

Як Бенедикт XVI уявляє життя по смерті?

Запитання про те, як папа-сеньйор уявляє життя по смерті, — чи не найбільш безпідставне. Досить згадати, що ми маємо справу з одним із найбільш видатних теологів ХХ і ХХІ століття, який усе життя присвятив спогляданню Таємниці Бога та роздумам над нею.

«Треба взяти до уваги кілька рівнів, — відповідає вислужений папа. — По-перше, найбільш теологічний. Тут великою розрадою є слова св.Августина. Вони схиляють водночас до глибокої задуми. Коментуючи слова псалму «шукайте завжди Його обличчя» (Пс 105), він каже: “Це завжди означає вічність”.

Бог — до такої міри великий, що ми ніколи не перестанемо Його пізнавати. Він постійно оновлюється. А ми триваємо в неустанному, безконечному русі, постійно заново відкриваючи Його і радіючи. Це тільки теологічні роздуми. Водночас, із суто людського погляду, я радий, що побачу своїх батьків, рідних, усіх друзів, і уявляю, що це буде прекрасно, як колись у нас удома».

 

Перед вівтарем Господнім

У день спомину св.Моніки в Бревіарії вміщено фрагмент зі «Сповіді» св.Августина (ІХ, 10,11), у якому, зокрема, написано:

«Під час хвороби вона якось зімліла й ненадовго знепритомніла. Ми збіглися до неї, але незабаром вона очуняла, поглянула на нас, які стояли над нею — на мене й мого брата, — немовби з подивом і запитала: а де я була?

Коли ж побачила, що ми стоїмо німі від потрясіння й смутку — сказала: “Тут поховаєте вашу матір”. Я надалі мовчав і тлумив у собі плач. Брат же сказав щось у тому сенсі, що для неї було би краще померти в ріднім краю, а не на чужині. Вона поглянула на нього з неспокоєм і самі її очі виразили докір за таке бачення. А звернувши погляд на мене, сказала: “Чуєш, що він каже?” І знову промовила до нас обох: “Неважливо, де ви покладете моє тіло. Не переймайтеся цим анітрохи! Тільки про одне вас прошу: щоб ви — хай би де перебували — згадували мене перед лицем Господнім”».

Безумовно, св.Августин і св.Моніка будуть одними з тих найближчих друзів, яких Бенедикт XVI із радістю зустріне в небі. Як же могло бути інакше, якщо роздумам над їхніми словами він присвятив кілька років! У цитованому фрагменті мене зачепили два питання. Може, й папа-сеньйор присвятив їм хвилину уваги:

1)попри приналежність до латинської культури, попри освіту і прив’язаність до Італії, попри едикт Каракалли тощо — ця сім’я нумідійців почувалася в Остії «на чужині»;

2)на слова сина про «свій край» Моніка відказала: важливо, щоб її згадували «перед вівтарем Господа», «неважливо, де»; у цьому духовному заповіті, збереженому в серці 33-річного Августина, я вбачаю світанок певних аспектів політичної теології, що розквітла у його творі «Про місто Боже».

Зрештою, він говорить про це вже в «Листі до Діогнета», змальовуючи образ християн:

«Мешкають кожний у своїй батьківщині, але ніби чужі прибульці. Приймають усі обов’язки як громадяни і зносять усі тягарі, як чужоземці. Кожна чужа земля — для них вітчизна і кожна вітчизна — чужа земля. (…) Перебувають на землі, але є громадянами неба».

Святий Августин зробив із цього маніфесту один зі стовпів «великого і складного твору», в якому віддавав до рук майбутніх поколінь проєкт людства, здатного жити у згоді, але не піддаючись обітницям будь-якої імперії.

Тому що держава Божа збудована на таїнстві любові, яку християнин черпає з Євхаристії та інших таїнств. То завдяки цьому таїнству кожний може повторити за молодим Павлом Оросієм: «Повсюди моя вітчизна, повсюди мій закон і моя релігія».

Переклад CREDO за: Джованні Маркотулліо, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: