Інтерв’ю

Архієпископ Мокшицький — про здобутки і втрати 2020 року, а також про плани на 2021

31 Грудня 2020, 13:12 1381 Віта Якубовська

Завершується непростий 2020 рік, який став для всіх нас випробуванням у багатьох сферах нашого життя, не оминаючи також і релігійної.

Про виклики й труднощі у Львівській архідієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні у році, позначеному пандемією, про плюси та мінуси карантину, про втрати та здобутки CREDO розмовляє з архієпископом Мечиславом Мокшицьким, митрополитом Львівським.

— Уже традиційно ми зустрічаємося наприкінці року, щоб підбити певні підсумки. Якими подіями, важливими для історії Львівської архідієцезії, запам’ятається цей рік?

— 2020 рік був позначений тривогою, непевністю і втратами. На превеликий жаль, Львівська архідієцезія втратила отця Ігора Кожидло, який програв боротьбу із COVID-19. Отець Ігор був викладачем у нашій семінарії.

У віці 94 років відійшов по вічну нагороду кардинал Мар’ян Яворський. Він був тим, хто відновлював структури РКЦ в Україні. Багато років піклувався про те, щоб Церква була присутня по всій території України. Він запрошував священників і черниць із Польщі, щоби працювали на парафіях, дбав про те, щоб семінаристи з України могли навчатися в семінарії в Любліні, а згодом відновив семінарію Львівської архідієцезії. Завдяки його зусиллям Церква в Україні, вийшовши з підпілля, отримала таку підтримку від папи Йоана Павла ІІ.

— Ви були близьким співпрацівником кардинала Яворського до початку навчання у Римі, потім були його єпископом-коад’ютором. Що Вас найбільше вражало в його особі?

— Кардинал був людиною глибокої духовності й великої культури. Усе це він розвивав у собі роками, працюючи у науковому середовищі, часто спілкуючись у межах душпастирської діяльності з діячами політики, мистецтва і культури. В Україні кардинал Яворський щедро ділився цими скарбами, і наша Церква під його опікою почала швидко розвиватися. Він був турботливим батьком для семінаристів, священників та черниць Львівської архідієцезії. Також завжди багато за них молився. До останніх днів життя переживав духовні страждання через історичну несправедливість щодо римо-католицьких храмів, які були нам потрібні, але так і не були нам повернуті, а решта храмів перейшли у користування інших конфесій без офіційної згоди законного власника, тобто Римо-Католицької Церкви в Україні. Це завжди йому боліло.

— Ситуація із храмом Марії Магдалини у Львові добре це ілюструє, як зрештою і ситуація із храмом Стрітення.

— Так, на жаль маємо ситуацію, коли держава не має доброї волі остаточно відновити історичну справедливість. Маємо подібну ситуацію в Івано-Франківську; в Богородчанах нам храм теж не повернули, але поки дозволили користуватися. Храм Стрітення, на превеликий жаль, ми втратили, і це дуже болісна і прикра ситуація.

Ми регулярно звертаємося до влади міста з проханням повернути нам храм Марії Магдалини у Львові, але нам відмовляють і виправдовують відмову тим, що немає куди перенести органний зал. А тим часом стосунки між настоятелем храму та дирекцією ускладнюються. Парафіяльна громада постійно повинна долати якісь перешкоди, щоб мати змогу взяти участь у Святій Месі. В Івано-Франківську обіцяють, що ось-ось відремонтують палац, призначений під музей, або збудують нове приміщення і перенесуть туди експонати. Від таких ситуацій страждають усі: священники, які не можуть розгорнути повноцінне душпастирство через брак відповідних умов та місця; парафіяни, які не мають де молитися… Не можемо на таке мовчати, бо це буде схваленням вчинків, які суперечать Божому закону. Саме тому ми регулярно порушуємо тему про врегулювання цих питань у правовому полі. Це важливо.

— Чи відбулися всі заплановані в архідієцезії заходи?

— Рік, що минає був присвячений молитвам про покликання. Його покровителями були св.Йоан Павло ІІ та св.Зиґмунд Гораздовський. У 2020 році ми відзначали 100-річчя з дня народження Кароля Войтили і 100-річчя з дня відходу до вічності Батька львівської бідноти, засновника Згромадження Сестер Святого Йосифа. Треба зазначити, що сестри дуже активно та плідно діють на теренах нашої архідієцезії і ми їм дуже вдячні за їхнє служіння. Обидва Святі тісно пов’язані з нашою архідієцезією і саме тому ми вибрали їх покровителями цього важливого для Церкви року. Планувалося, що це будуть великі урочистості, але карантинні обмеження не дозволили нам на це.

Цей рік сильно відрізнявся від попередніх — через обмеження, зумовлені епідеміологічною ситуацією, нам довелося суттєво зменшити кількість заходів, що були заплановані в межах святкувань, присвячених обом Святим. Закриті кордони не дозволили сестрам св.Йосифа приїхати до Львова на Ювілей їхнього Засновника так чисельно, як це планувалося. Але знаємо, що вони брали участь в урочистостях онлайн.

Тішимося, що вдалося до нас приїхати кардиналу Конраду Краєвському. Це дуже символічно. Для мене було надзвичайно важливо, що один із найближчих співпрацівників св.Йоана Павла ІI, його церемоніарій, консекрував храм, присвячений Святому Папі. Це наш дар вдячності папі Войтилі за відновлення структур Римо-Католицької Церкви в Україні, а також за його візит до нашої країни у 2001 році.

— Тож попри усі труднощі та обмеження, викликані пандемією, релігійне життя у Львівській архідієцезії не завмерло?

— Ми освятили декілька нових храмів, серед них — храм Матері Божої Фатімської у Зимній Воді під Львовом. Наріжний камінь під його будівництво був освячений у 2017 році. Освячення храму стало увінчанням ювілейного року Фатімських об’явлень. Влітку ми освятили наріжний камінь в Олеську, а вже 20 грудня консекрували збудовану каплицю св.Антонія. У с.Червоному парафіяльна громада теж отримала власний новозбудований храм Божої Матері Неустанної Допомоги. У кожній із цих місцевостей ми раніше мали свої храми, але в силу історичних обставин їх втратили і при зміні влади нам їх так і не повернули. Парафіяни збиралися на Меси по приватних будинках, але зі збільшенням кількості вірних виникла теж і потреба у повноцінному Божому Домі для них. Також було освячено місце під будову нового храму в одному із районів Львова — на Левандівці. Там служитимуть отці-місіонери. Львів розбудовується, збільшується кількість мешканців, доїзд із віддалених районів до центру стає дедалі важчим і забирає дедалі більше часу. Тому так важливо, щоб віряни мали змогу приходити на Месу поблизу свого дому.

Великою радістю для нас стало повернення храму в Байківцях та дозвіл на користування храмом у Богородчанах. Спільноти там активно розростаються — люди приходять цілими родинами. Також був проголошений новий Санктуарій Матері Божої Зцілення Хворих у Тартакові.

— Що було найважчим для Вас, як для пастиря, у цей час карантину?

— Епідемія всіх нас застала зненацька. Перелякані, як Апостоли у Горниці, ми позамикалися. Звісно, ми хотіли бути лояльними до влади, яка у цій складній ситуації теж не мала чітких вказівок та конкретного плану дій, адже такого досвіду ще не було. На той момент найкращим виходом була ізоляція, щоби зменшити кількість захворювань та сповільнити поширення вірусу серед населення, а медичним службам дати необхідний час, щоб підготувалися належним чином. І під час найсуворішого карантину нам довелося переживати винятковий Великдень у житті сучасної Церкви — за зачиненими дверима і з вірянами, які замість у храмі, перебували біля моніторів телефонів і комп’ютерів. Це було важко. Але сподіваємося, що наші молитви та зречення допоможуть покращенню ситуації, і невдовзі усі зможемо повернутися до нормального життя.

— А в період послаблення обмежень усі віряни повернулися до храмів?

— Для нас велика радість бачити, як вірні повертаються до храмів після послаблення карантину. І хоча ми все ще заохочуємо людей із групи ризику залишатися вдома і священники по парафіях докладають чимало зусиль, щоб були онлайн трансляції богослужінь, — все ж наголошуємо на тому, що живої участі у Євхаристії не замінить віртуальна. Це лише вимушений і тимчасовий захід. І всі ми маємо надію на те, що такий стан речей ненадовго. Тут маємо великий виклик і завдання для священників, але також і для мирян, щоб наша віра не ослабла, щоб ми не втратили зв’язку із Таїнствами, не віддалилися від спільноти Церкви і найважливіше — не відірвалися від Христа, джерела нашого життя.

— Які плани у Львівській архідієцезії на 2021 рік?

— 2021 рік оголошений Роком св.Йосифа. Будемо відзначати 25-ту річницю створення Вищої духовної семінарії св.Йосифа. Відбудеться також освячення храму при монастирі сестер-бенедиктинок (1 лютого). А 19 лютого — відкриття та освячення самого монастиря. Думаємо над тим, щоби по змозі організовувати при парафіях зустрічі для чоловіків — батьків родин; дні зосередження для юнаків, які готуються до одруження чи народження дитини; можливо, паломництво чоловіків до Бердичева. У році, присвяченому св.Йосифу, варто наголосити на важливій ролі чоловіка в сім’ї, на його ролі у вихованні дітей, а також — у чому полягає відповідальне батьківство.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: