Кардинал-архієпископ стояв на колінах, а у вечірньому повітрі линув спів, підносячи серця присутніх до молитви. Стояла осінь 1569 року, і каплиця була повна мирян та священників, що зібралися на вечірню.
Багато людей скупчилося біля архієпископа, бажаючи ближче поглянути на цю суперечливу та відому постать. На його обличчі був знайомий вираз зосередженості — це було обличчя людини, яка відкидає світ та всю його марноту, яка відволікає від головного.
Раптом хтось витягнув з-під плаща пістоль. Зловмисник вистрелив у кардинала, і той впав на підлогу під крики та панічні верески людей. Поки пороховий дим піднімався до склепінь каплиці, потенційний убивця втік, а його жертва лежала на кам’яній підлозі, готуючись зустріти смерть. Кардинал попросив присутніх продовжити вечірні молитви і приготувався до своїх останніх миттєвостей на землі.
Святий Карл Борромео
Людиною, в яку стріляли, був святий Карл Борромео. Як один із провідних реформаторів Церкви в епоху великої плутанини, насильства, поділів і корупції, він був постійною мішенню для нападів, які переважно полягали у політичних маневрах суперників і ворогів. Але цього разу це було насильство. Пістоль тримала рука священнослужителя, обуреного реформами Борромео.
Розкол християн
Християнський світ був розколотий Реформацією, початок якої датується приблизно 1517 роком, та діями Мартіна Лютера. Європу розривали повстання — як у прямому, так і у переносному сенсі, оскільки сили набирали нові (і не дуже нові) ідеї, які закреслювали століття християнської традиції. Значна частина Північної Європи була втрачена через нові протестантські течії, і протягом певного часу здавалося, що Франція і навіть частина Італії можуть відмовитися від католицької віри.
Як і у випадку з іншими історичними подіями, причини Реформації жваво і гаряче обговорюються навіть сьогодні. Головними приводом для нарікань реформаторів була корупція духовенства і занедбання церковних звичаїв: торгівля індульгенціями, співжиття священників з жінками, дієцезії, покинуті єпископами, Меси, що не відправлялися з належною гідністю, мирський спосіб життя частини кліру. Але згодом ті, хто протистояв корупції, пішли далі і кинули Церкві доктринальний виклик, оскаржуючи такі ключові католицькі догми як кількість Таїнств або реальна присутність Христа у Євхаристії під видами хліба і вина. Реформація стосувалася вже не дисципліни і моралі, а теології і самої сутності Церкви.
Існує велика кількість канонізованих святих, що жили у ті часи, очолюючи опір Церкви і доводячи, що усунення зловживань повинне відбуватися руч-об-руч із доктринальною цілісністю: Йоан від Хреста, Тереза Авільська, Пій V, Ігнатій Лойола, Роберт Беллармін, Филип Нері та багато інших. Вони походили з різних верств суспільства, ролі, які вони виконували у Церкві, також були різними, але вони прожили свої життя з відданістю, що дозволила їм допомогти Церкві у вирішенні проблем, які її роздирали.
Одним із таких святих був Карл Борромео, який народився у 1538 році.
Шлях Карла Борромео
У рамках католицького реформаторського руху Папа Павло ІІІ скликав Тридентський собор у 1545 році. У 1552 році він був призупинений, і саме завдяки діяльності Карла Борромео зібрався знову для своїх останніх сесій у 1562 році — майже 10 років потому. Цікаво, що сам Борромео на той час не був навіть священником — він отримав священницькі та єпископські свячення лише у 1563 році.
Паскуале Каті, «Тридентський собор» (1588). Жінка в тіарі — алегоричне уособлення Церкви.
Тут можна побачити цікаву іронію, яка часто зустрічається у реформаторських рухах Католицької Церкви. Всі ми багато чули про корумповане папство Ренесансу, про сімейства Борджіа і Медічі. Однак реформи, що послужили на благо Церкви, часто ставали плодом діяльності тих, кого народна уява вважала вихідцями з церковних кіл, загрузлих у корупції.
Карл Борромео завдячував своїм піднесенням непотизму, що засуджувався у ті часи, і який сьогодні є ключовою причиною критики епохи. Його дядьком був Джованні Анджело Медічі, який у 1559 році став Папою Пієм IV. Саме він привіз до Рима молодого Борромео і доручив йому керувати Папською державою. Італія на той час не була єдиною державою — її територія була розділена на міста-держави або перебувала під зовнішнім керівництвом. Папська держава була частиною, якою керував безпосередньо Папа, і її центром був Рим.
Отже, Борромео опинився у Римі на прохання свого дядька. Молодій людині раптом довірили велику владу. Маючи велику дипломатичну майстерність, він зміг зібрати Тридентський собор на його останні сесії, чим сприяв його успішному завершенню. Собор ухвалив велику кількість важливих рішень, які давали напрямок реформам, що їх потребувала Церква, але відповідальність за їхнє втілення лежала на єпископах, і успіх залежав від їхньої доброї волі. Цілком природно, що сам Борромео також повинен був стати одним із церковних лідерів.
Читайте також: Загальний карантин, по 10 осіб у храмах, дозвіл на пересування… Для Церкви в цьому нічого нового!
Відкинувши заклики родини жити світським життям, він отримав сан священника, був висвячений на єпископа, і невдовзі після цього призначений архієпископом Мілана. Відсутність єпископів на місцях свого служіння була великою проблемою тих часів: вони рідко відвідували свої дієцезії, якщо взагалі це робили, але із задоволенням клали до кишень отримані від них прибутки. Папа також хотів тримати Борромео при собі як радника, але той переконав його дозволити йому поїхати до Мілана.
У Мілані новопризначений архієпископ почав активно організовувати один дієцезіяльний синод за іншим. Це були не ті ретельно підготовані та, здається, нескінченні бюрократичні заходи, які ми бачимо сьогодні. Вони були короткими, тривали по кілька днів, стосувалися конкретних питань, а не абстрактних понять, і їхні висновки були доречними та своєчасними.
Реформування життя духовенства було однією з головних рушійних сил церковних реформ, і саме це стало причиною замаху на вбивство Борромео. Член одного з орденів вирішив, що йому більше до душі звичний спосіб життя, ніж той, якого вимагав суворий Тридентський підхід.
Часто стверджують, що саме Борромео ввів у вжиток конфесіонали, які ми знаємо сьогодні. Правда це чи ні — невідомо, однак така версія дає цікаве уявлення про реформи, що відбувалися у Церкві. Конфесіонал мав на меті захист каянника. Було відомо, що деякі недобросовісні священники вимагали від людей винагороди в обмін на відпущення гріхів. Решітка конфесіоналу затьмарювала зір і давала каянникові певну анонімність, а також унеможливлювала фізичний контакт.
Варто врахувати, що Контрреформація мала не меті не лише боротьбу з теологічними помилками, а й захист невинної пастви, яка становить більшість у Церкві. Це була така сама душпастирська діяльність, як і багато інших церковних процесів, про що часто забувають у більшій частині дискурсу про суперечливість епохи, що розглядає основних «гравців» через призму політики. Так, політика завжди присутня у таких подіях, вона часто домінує, але це не єдиний інгредієнт у поєднанні мотивацій, які впливають на хід нашої історії.
Вплив на сучасність
Я сподіваюся, що написав достатньо для того, щоб читач міг зробити власні висновки про святого Карла Борромео і, можливо, побачити наслідки його діяльності для сучасної Церкви. Я вважаю, що його справа живе і сьогодні, хоча це і важко помітити. Мені часто хочеться здійснити подорож на двісті років уперед не для того, щоб побачити майбутнє, а для того, щоб збагнути, якою бачитимуть нашу епоху з великої відстані. Хто її герої? Що історики вважатимуть головними темами нашого часу? Я думаю, що це відкрило би нам очі, і не обов’язково у хорошому сенсі. Але я сподіваюся, що цей досвід показав би, що на початку ХХІ століття теж було кілька таких Борромео, які готували основу для справжнього оновлення — попри, здавалося б, непереможний дух епохи.
Карл Борромео вижив після кулі вбивці. Вона не змогла навіть повністю пробитися крізь його одяг, хоча кілька осколків таки пошкодили його шкіру. Сліди від кулі залишалися на його тілі аж до його смерті у 1584 році, у 46 років. Контрреформація була відповіддю на повстання, що охопило християнський світ. Тоді багатьом здавалося, що Церкві завдали смертельного удару, так само як Борромео вразила куля нападника. Але ні Церкву, ні святого Карла не вдалося знищити. Він продовжив свою реформаторську місію, ревно допомагаючи рятувати Церкву і готувати її до майбутньої роботи. Його відносно швидка канонізація, яка відбулася у 1610 році, демонструє, яким важливим був його вплив.
Вплив, який залишається з нами і сьогодні.
Переклад CREDO за: Ніл Джопсон, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
