Ораціо Борджанні. Святий Карл Борромео
Суворі обмеження у пересуванні та в числі учасників релігійних подій, запроваджені сучасною державною та церковною владою багатьох країн з огляду на пандемію коронавірусу, — це зовсім не така вже новинка, якщо знати історію Церкви.
Вони мали свої прецеденти у минулому — тільки не були аж такими масштабними. Ватиканське видання «L’Osservatore Romano» у випуску від 11 квітня 2020р. пише про подібні розпорядження, які видав папа Олександр VII (1655-1667), коли Рим охопила епідемія Чуми, а також про розпорядження ще більш ніж столітньої давності, коли архієпископом Міланським був св.Карл Борромео (1538-1584).
Читайте також: Як перші християни реагували на епідемії
Олександр VII незабаром після свого обрання на Престол Петра опинився перед великим викликом — епідемією чуми, що охопила майже весь Апеннінський півострів, включно з Римом. За приблизними підрахунками, внаслідок цієї інфекції тоді померло близько півмільйона чоловік, що в ті часи було величезною кількістю — сьогодні теж, але в наші часи населеність вища, а тоді це означало повністю вимерлі території. Папа тоді виявив чималу рішучість у боротьбі з цим нещастям: скасував майже всі аудієнції та зібрання в Курії, максимально обмежив ті, що залишилися, розпорядився відкласти всі процесії, масові урочистості по храмах, і навіть на кілька днів звелів замкнути більшість храмів Вічного Міста.
У Римі тоді саме тривав Ювілейний рік, який папа проголосив 26 липня 1656 року в намірі Божої допомоги для його правління. (Цей папа загалом проголосив три такі Ювілейні роки: перший — 14 травня 1656 року, незабаром після свого обрання, і 26 лютого 1663 року.) Однак оскільки панувала епідемія, Святіший Отець заборонив усі пов’язані з цим зібрання, такі як відвідання храмів, масова участь у ювілейних літургіях, процесії, та навіть пости — щоб не ослаблювати тіло, яке через це стало би піддатливішим до хвороби.
Водночас Конгрегація здоров’я (було таке куріальне управління, діяло з перервами, у 1639-1840 роках), покликана запобігати епідемії та боротися з нею в межах Церковної держави, за розпорядженням папи, запровадила значні обмеження у діяльності чернечих спільнот, зокрема у тому що стосувалося контактів ченців та черниць із вірними. Було навіть скасовано спільнотні адорації Пресвятих Дарів і заборонено проповідувати на майданах. Релігійні урочистості відбувалися за замкненими дверима храмів, а церковна влада посилено заохочувала до приватних та особистих форм побожності й молитви.
А оскільки, попри заборони, римляни надалі масово ходили до храму Богородиці In Portico, де був славетний образ Пресвятої Діви з Портіко, шанованої як Опікунки та захисниці від чуми, — Конгрегація, протидіючи цим практикам, наказала зачинити цей храм і загородити вулиці, що вели до нього.
Храм Санта Марія Ін Портіко (Санта Марія Кампітеллі), що стоїть на площі Кампітеллі в Римі
А близько століття перед цим, 1576 року, чума навідала Мілан (Медіолан тоді) та його околиці. Губернатор Антоніо де Суньїґа Ґусман-і-Сотомайор запровадив суворі обмеження в питанні напливу паломників у місто, дозволяючи тільки перебування малих груп людей, щонайбільше по 10 осіб. Крім цього, вони обов’язково повинні були мати «bolletty» — документи, які видавала санітарна влада міста чи регіону, звідки паломники походили, з підтвердженням, що в них не виявлено ознак чуми.
Тодішній архієпископ Міланський, св.кардинал Карло Борромео, схвалив ці розпорядження, визнаючи ризик заразитися. Він заохочував підвладних йому священників опікуватися хворими і допомагати їм, зрештою, сам давав приклад такої поведінки. А усвідомлюючи шляхи інфікування, під час зустрічей з різними особами, що приходили до нього в курію, дотримувався відповідної відстані від них, дуже часто міняв одяг і прав його в гарячій воді, очищав усі предмети, яких торкався, вогнем та губкою з оцтом, які завжди мав при собі. Коли ходив вулицями міста — монети, які давав як милостиню вбогим, тримав у посудині з оцтом.
Водночас, однак, просячи Бога припинити епідемію, він розпорядився провести чотири процесії, в яких могли йти виключно дорослі, попарно у двох шеренгах і на відстані одні від одних; натомість кардинал заборонив участь у процесіях людям інфікованим або підозрюваним у хворобливому стані. Першу таку процесію він провадив особисто, йдучи босоніж та з вірьовкою на шиї, від кафедрального собору (того самого Дуомо, в якому цими днями Андреа Бочеллі дав самотній карантинний концерт) до базиліки св.Амвросія.
Кардинал Борромео також запропонував запровадити загальний карантин для всіх міланців, оскільки вважав, що не може занедбати жодної речі, яку міг би зробити як архієпископ із користю для хворих та вбогих. Цю пропозицію затвердив 15 жовтня 1576 року Тимчасовий суд Мілана. Через три дні майбутній святий видав такий декрет для всіх своїх дієцезіяльних та орденських священників, звелівши їм залишатися по домівках і дозволяючи звідти виходити тільки тим, хто ніс духовну й матеріальну послугу бідним і хворим. А оскільки мешканці міста не могли ходити до храмів, кардинал розпорядився ставити на перехрестях вулиць хрести й вівтарі, при яких священники могли служити Меси для тих, хто міг у них взяти участь здалеку, стоячи у вікнах своїх будинків.
Коли в середині грудня того ж року епідемія стала вщухати й становище поліпшилося, а влада, попри це, вирішила — за згодою кардинала — продовжити карантин, щоб не допустити повторення зарази, св.Карл все ж таки висловив незадоволення, запитуючи, чому Люд Божий не може піти до храмів навіть на Різдво.
фінансово.
Щиро дякуємо!
