Це один із найбільших творів мистецтва. Ним захоплювалися і його критикували з моменту відкриття для публіки; він до сьогодні нікого не залишає байдужим.
480 років тому, 31 жовтня 1541 р., відбувся перший публічний показ фрески Мікеланджело «Страшний суд» у Сикстинській каплиці у Ватикані. В показі брав участь папа Павло ІІІ та його двір. Натомість мешканці Рима побачили фреску у Надвечір’я Різдва того ж року.
Історія замовлення
Повернімося на вісім років до того. 1533 року оздоблення Сикстинської каплиці було завершено. Склепіння прикрашали створені Мікеланджело зображення пророків та сцени з Книги Буття. Стіни були вкриті фресками, що розповідали про життя Мойсея і Христа, авторства провідних художників XV ст., та гобеленами зі сценами з Діянь апостолів. Для нових оздоб місця вже не було. Але Климент VII попросив Мікеланджело зобразити на вівтарній стіні Страшний суд. Святіший Отець, імовірно, хотів увічнити завоювання і розграбування Рима, яке 1527 р. скоїли лютеранські війська імператора Карла V (так зване sacco di Roma), яке вважали карою за гріхи папства часів Ренесансу. Отже, цей твір мав бути вираженням покаяння за вчинене.
Замовник помер ще до початку роботи митця над фрескою. Наступний папа, Павло ІІІ, на подив художника, підтримав ідею. За його задумом, сцена суду (а отже, і тріумфу Христа) мала бути заповіддю відновлення віри, чого прагнув Святіший Отець, скликаючи Вселенський Собор (він відбувся в Тренті 1545 р.) Роботи розпочалися 1535 р. зі зняття тодішнього оздоблення вівтарної стіни. Було знищено фреску Перуджіно «Внебовзяття Марії», портери кількох пап і твори самого Мікеланджело — в люнетах біля пророка Йони.
Розбіжності в інтерпретації
Ця величезна фреска (13,7х12,2 метри) має незвичну композицію. Художник відступив від традиційної іконографії Страшного суду. Центральне місце на фресці займає Христос. На Нього дивляться святі й до Нього тягнуться спасенні. Син Божий — інакше, ніж доти зображалося, — стоїть на троні з хмар, а не сидить. Його зображення нагадує міфологічних героїв (Геракла і Аполлона). Правиця Христа піднесена вгору, а лівиця — простягнута вперед. Він дивиться на проклятих у правому нижньому куті фрески. Поруч з Ісусом стоїть Марія. Вона дивиться в протилежний, ніж Її Син, бік — ліворуч, на спасенних. Обабіч зображені святі (деякі — з атрибутами), зокрема Петро, Андрій, Себастьян, Катерина й персонажі Старого Завіту. Святий Вартоломей тримає в руці ніж і свою шкіру, обличчя на якій має риси самого автора. Ангели вгорі (без крил) тримають атрибути Христових страстей.
У нижній частині фрески небесні духи сурмлять у сурми і, тримаючи книги життя, звіщають день Суду. Ліворуч унизу — воскресіння мертвих, угорі — вознесіння праведних. Праворуч (на рівні ангелів із сурмами) триває боротьба між духами світла й темряви. Нижче — Харон перевозить проклятих до пащі, підганяючи їх веслом в обійми дияволів. На них чекає суддя пекла Мінос — фігура, оповита змієм. На зображення міфологічних персонажів Мікеланджело надихнула «Божественна комедія» Данте. Уся фреска динамічна й несе сильний емоційний заряд.
Ідейне значення цього шедевру оцінюють по-різному. Частина дослідників вбачає у сцені суду dies irae — день гніву, об’явлення Божої справедливості. В такій концепції Христос — це безжальний Суддя, який гнівно дивиться на проклятих, відштовхує їх і прирікає на вічне пекло. Навіть Марія не витримує цієї суворості; Вона налякана і дивиться у протилежний бік. Два ангели тримають книги проклятих і спасенних; перша (праворуч) значно більша, ніж друга (ліворуч). Але сцену Суду можна трактувати й інакше. Ісус не засуджує грішників, бо вони самі відлучилися від Нього. Навпаки — Він підносить руку і вказує на свій пробитий бік як доказ своєї любові також і до них. Марія, об’єднана з Сином спільною мандорлою (мигдалевидним німбом), дивиться на людей, які за мить приєднаються до грона святих. Один з ангелів за допомогою вервиці підносить двох спасенних до сфери Неба. Крім того, з понад 300 зображених постатей лише близько 60 засуджені. Яка з цих двох версій переконливіша — нехай оцінить кожен із читачів.
Подальша історія шедевру
Реакція публіки на фреску була зазвичай захопливою. Розпис створює враження задуму, що має величезну силу. Аж до такої міри, що глядачам здавалося, ніби вони беруть участь у сцені суду. Однак з’явилася і певна кількість негативних відгуків. Вони були пов’язані з тим, що Христос зображений юнаком без бороди (на зразок античної скульптури Аполлона Бельведерського, тобто поганського божества), святі — без одягу, а янголи — без крил; а насамперед відгуки були пов’язані з наготою героїв. Критики обурювалися неповним одягом представлених на фресці фігур, що, на їхню думку, було спокусою і не відповідало атмосфері місця відправи Святої Меси.
Але твір залишився незмінним аж до початку 1564 р. За кілька тижнів до смерті Мікеланджело, вже після закінчення засідань Тридентського Собору, було наказано прикрити інтимні місця героїв на фресці. Це зробив Даніеле да Вальтерра, учень Мікеланджело, який домалював кільком постатям пов’язки на стегнах; так він заробив глузливе прізвисько Braghettone — «штанописець». Також він повністю перемалював фрагмент зі св. Катериною та св. Власієм, чия поза вважалася дуже неоднозначною. Згодом у твір було внесено додаткові зміни, щоб ослабити його скандальний тон.
Первинне зображення Страшного суду Мікеланджело відоме нам завдяки копії авторства Марчелло Венусті (1549 р). Її замовив кардинал Алессандро Фарнезе, онук папи Павла ІІІ; вона потрапила до колекцій ієрархів, а нині перебуває в Museo di Capodimonte в Неаполі.
Фреску кілька разів оновлювали в попередні століття. Але найбільші реставраційні роботи відбулися в 1990-х роках. Після їхнього закінчення шедевр засяяв кольорами часів Мікеланджело, а також було усунено частину пізніших змін.
фінансово.
Щиро дякуємо!
