«Не суди мене».
Всі ми це чули. Можливо, ми навіть казали це.
За цими словами неминуче йде: «Ти робиш своє. Я робитиму своє». Або ще гірше: «У мене своя правда, у тебе — своя». Перша фраза змушує мене сміятися, друга — хитати головою.
Однак у позиції, яка лежить в основі цих висловлювань, криється корисна чеснота.
Надто осудливе ставлення, принаймні для мене, це «милиця». Я засуджую інших, щоб відвернути увагу від власних недоліків. Я схожий на чарівника з країни Оз, який ховається за завісою і несамовито тягне важелі, щоб відволікти вас, щоб ви не помітили, який я зарозумілий і докучливий. Поки я це роблю, ми можемо зосередитися на тому, що ви самі робите не так. Я виграю від тимчасового (та ілюзорного) підвищення самовдоволення.
Ось чому Христос ясно говорить, що осудливе ставлення шкодить, і навіть радить: «Не судіть». Той стандарт, який ми застосовуємо до інших, неминуче буде застосований і до нас, тому краще виявляти милосердя і доброту. Простіше сформулювати це можна так: краще займатися своїми справами, бо ми рідко маємо достатнє внутрішнє знання або доступ до деталей, необхідних для правильного судження про інших.
Але це не означає, що відмова від будь-яких суджень про будь-що — це вершина моральності.
Всіх нас судитимуть
Ми, як католики, маємо набір спільних цінностей та поставлену мету, опис того, якими людьми ми повинні стати. Цей стандарт, коротко кажучи, це наслідування Христа. Наша мета — бути схожими на Нього, і це означає також цінувати те, що цінує Він. Під час Другого пришестя Він прийде як Суддя. Навіть якщо мені вдасться змусити всіх навколо утримуватися від суджень про мене і заперечити будь-яке почуття сорому чи провини, все одно мені нікуди не втекти. Всіх нас судитимуть. Це обітниця Адвенту.
Час Адвенту — це підготовка до суду. Ми підмітаємо у домі і приводимо все до ладу. Це означає, що ми повинні бути розсудливими. Найбільш духовно здорова людина оцінює власні вчинки за допомогою самоаналізу й чесності. Крім того, душпастирі — це судді у конфесіоналах, де вони дають розумні моральні поради; а іноді вони роблять це з кафедри, коли потрібно говорити про важкі істини. Батьки оцінюють вчинки своїх дітей і відповідно дисциплінують їх. Навіть друзі повинні бути відповідальними один за одного, як залізо гострить залізо.
Я не більше, ніж будь-хто інший, люблю, коли мене притягують до відповідальності, але у минулому я отримав від цього величезну користь, і був радий, що це сталося. Коли вас судять — це витверезний досвід, але якщо він походить від людини, якій ви довіряєте і яка робить це з любові, це завжди корисно.
Боротьба за самовдосконалення
Я вважаю, що широко поширена у нашому суспільстві заборона судити, це хитрий спосіб уникнути боротьби за самовдосконалення. Це ознака духовного виснаження. Якщо ви не зазирнете всередину себе, вам не доведеться робити жодних змін. Це також може бути результатом відсутності справжніх зв’язків із іншими людьми, яким би ми довіряли достатньо, щоб вони могли говорити нам правду, коли нам потрібно її почути.
Це дивне явище нашого часу й епохи, бо коли ми, мов у мікрофон, промовляємо фразу «Не суди мене», ми радісно долучаємося до «культури скасування», яка є піком осуду. Ці випадки правосуддя натовпу дуже рідко закінчуються справедливим висновком. Це більше перформативні дії для зміцнення групового мислення та ідентифікації з натовпом, ніж будь-що інше. І навіть коли проблема точно висвітлена на публічному майданчику, обвинуваченому важко отримати прощення. Прощення майже неможливе. Якщо вас вже виключили, то ви виключені.
Ця форма осуду, яка ґрунтується не на об’єктивних моральних засадах, а радше на спробі вписатися в натовп, — явище, якого слід остерігатися й уникати. Воно має дуже мало спільного з тим судженням, яке здійснюється як чеснота, що ґрунтується на правді та любові. Отже, що таке правдиве й добре судження, і як ми його практикуємо?
Адвент — це ключ
По-перше, Адвент нагадує нам, що після того, як Христос прийшов у світ на Різдво, Його все життя судили несправедливо, незважаючи на те, що Він жив невинно. Це наше попередження.
По-друге, Адвент нагадує нам, що Христос знову прийде, щоб судити живих і мертвих, і Він зробить це влучно і справедливо. Це наша надія.
Коли ми робимо свої щоденні судження щодо власних дій та іноді навіть щодо інших людей, нам варто пам’ятати про кілька принципів. Вони базуються як на попередженні, так і на надії Адвенту.
Спершу судіть себе. Судіть інших набагато менш охоче. Майте на увазі, що нам часто бракує інформації та контексту, щоби сформувати думку. У нас є упередження, і нас вводять в оману емоції. Не дозволяйте пліткам отруювати ваше судження. Думайте про це повільно і терпляче. Прагніть бачити хороше в інших. Судіть щедро і завжди припускайте, що інші мають найкращі наміри. Допускайте милосердя. Суд не означає відсутність прощення. Менше судіть самі — нехай це робить Господь. Нам справді не потрібно мати думку про все на світі — залиште це Богові.
Все це не означає, що нам потрібно менше судити. Навпаки, нам потрібно судити більше, — але краще, з більшим терпінням, добротою та любов’ю. Це урок Адвенту про те, що нас неминуче судитимуть наприкінці цього світу, але, якщо ми ретельно підготуємося, нас визнають готовими для світу наступного.
Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
