Секретар у справах стосунків Святого Престолу з державами розповів ватиканським медіа про роль дипломатії Ватикану в контексті війни, яка розпочалася минулого року з російським вторгненням в Україну 24 лютого 2022 р.: разом із близькістю з українським народом, метою є створення можливостей для переговорів, які приведуть до миру.
Через рік після початку російського вторгнення в Україну, архієпископ Пол Річард Ґаллаґер, секретар у справах стосунків Святого Престолу з державами і міжнародними організаціями, розповів в інтерв’ю для ватиканських медіа про дипломатичну діяльність Святого Престолу, спрямовану на те, щоб покласти край цій жахливій війні — пише Vatican News.
Ця діяльність, за його словами, черпає натхнення з ініціативи Святішого Отця з його постійними закликами на підтримку миру в Україні. Очільник ватиканської дипломатії заохочує не забувати про «жорстокість, звірства цієї війни», залишаючи простір для надії «на можливі переговори», що принесуть мир. Він також згадує про відвідини України у травні 2022 р., стверджуючи, що цей візит його глибоко перемінив. Він також поділився думками про те, що присутність нунція в Києві протягом усього періоду тривання війни, означає бажання розділити страждання українського народу. Йдеться про рішення, яке належить до природи дипломатії Святого Престолу.
— Ваше Преосвященство, рік тому 24 лютого розпочалося широкомасштабне вторгнення російської федерації в Україну. Виглядає так, що війна не зупиняється. У яких сферах рухається дипломатія Святого Престолу, щоби зробити свій внесок у те, аби покласти край цій війні та започаткувати мир?
— Дипломатія Святого Престолу керується та надихається, насамперед, ініціативою Святішого Отця: це він постійно у своїх молитвах і в своїх виступах, чи то з нагоди загальних аудієнції, чи кожної неділі на молитві «Ангел Господній», знову і знову повертається до закликів на підтримку миру в Україні. І ми слідуємо за ним. Ми завжди стараємося нагадувати, як і багато-хто інший, про жорстокість, звірства цієї війни, що триває, і ціною якої є численні жертви, численні загиблі, численні поранені, розділені сім’ї. Отже, ми про це намагаємося нагадувати, завжди підтримуючи також певну відкритість для дійових осіб щодо можливих переговорів, які могли б покласти край цій жахливій війні. Думаю, що в цьому полягає наша роль. У той час, як самій Україні та багатьом іншим важко говорити про діалог, про мир і примирення, це те, що Церква, Святий Престол і Святіший Отець можуть і повинні робити; це основне: підтримувати мрію про мир. Ми розуміємо, наскільки важко для багатьох людей у цей час страждання думати про мир у цих категоріях, але хтось має це робити, бо, врешті-решт, настане кінець цій жахливій війні, і сподіваємося, що цей кінець настане швидко.
— З погляду дипломатичної діяльності Святого Престолу, які аспекти, порівнюючи з іншими війнами, роблять цю війну особливою?
— Насамперед, мусимо сказати, що це війна, яка триває в Європі. Ми, європейці, після досвіду Другої світової війни, думали, що війни вже більше ніколи не буде, а тепер бачимо, якою є реальність. Це важливий аспект. Крім того, це війна між двома країнами, які поділяють тривалу історію, багато культурних аспектів, не менше — і в релігійному вимірі. Це робить цю війну особливо проблематичною. Всі війни — жахливі, але ця війна ставить нас перед ситуацією, дуже важкою для всіх, бо визнаючи тяжкість дій росії, ми бачимо, що це важлива країна, країна з тривалою історією, і ми, врешті-решт, муситимемо відбудовувати мир, відбудовувати стосунки з цією росією в майбутньому. Це робить перебіг війни особливо важким.
— У травні минулого року Ви відвідали Україну. Яке значення мав цей візит для Вас?
— Це дуже глибоко вплинуло на мене. Коли їдеш і торкаєшся страждання народу, коли бачиш те, що я побачив у Бучі та в інших місцевостях — факти, правду про війну, страждання народу — це не може не залишити глибокого сліду. Коли торкаєшся ран цього народу, це назавжди тебе змінює; це не щось теоретичне, новина з телевізійного інформаційного випуску, це — правда, страждання народу. Таке сталося і зі мною. Досвід присутності там глибоко мене змінив: побачити страждання, побачити також мужність народу, а також складність ситуації.
— Ваше Преосвященство, з першого дня війни Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвалдас Кулбокас був одним із трьох дипломатів, які залишилися працювати в Києві. Як було прийняте це рішення і яке значення для Святого Престолу мав той факт, що нунцій там залишився?
— Нкасправді не приймалося якесь окреме рішення, це була спонтанно. Ми всі пишаємося архієпископом Вісвалдасом, який разом зі своїми співробітниками дуже мужньо, з великою рішучістю здійснює цю місію. Це частина традиції нашої дипломатії. Згадаймо також про кардинала Дзенарі в Дамаску, в Сирії: він також залишається там уже понад десять, думаю, що вже майже 12 років, незважаючи на війну в Сирії. Це частина нашої традиції, бо наші зусилля не є, скажімо, політичними зусиллями в суто дипломатичному сенсі, це старання на користь народу, Церкви. І якщо іноді, з історичного погляду, нунції були видворені, наприклад, під час Другої світової війни, а також були нещодавні випадки, ми не робимо це самі, це від нас не залежить. Можемо сказати, що ідея залишатися, розділяючи страждання народу, є частиною нашої дипломатії. Папа не хоче змушувати людей до якихось жертв чи страждань, але хоче, щоб через його представників виражався дух солідарності, його особиста близькість.
— Яким чином, на Вашу думку, український народ може прагнути миру під час агресії, що триває, миру, який Папа Франциск не перестає призивати?
— Я не сумніваюся, що всі українці мріють про мир. Це закономірно. Коли батьки й матері дивляться на своїх дітей, то сподіваються, що вони зможуть зростати в мирній країні. Вони мають зберігати цю мрію попри страждання, попри труднощі, попри, очевидно, болючі відносини з росією, з росіянами в цей момент. Однак, українці, пам’ятаючи про роки свободи, про роки миру, які пережила ця країна після здобуття незалежності, також повинні зберегти оптимістичний погляд у майбутнє, намагаючись уже зараз думати про відбудову країни. Бо в Україні потрібно буде багато відбудовувати та примирювати.
фінансово.
Щиро дякуємо!
