Багато говориться про те, що каяник повинен щиро визнати гріхи, насправді в них розкаюватися, мати міцне рішення більше не грішити, не затаювати гріхів, щоби сповідь не стала недійсною. Але все це стосується однієї сторони цього «процесу». А як щодо умов, які має виконати священник?
Про Таїнство покаяння і примирення розповідають о. Томаш Грабовський ОР та о. Кшиштоф Поросло.
Частина 1:
Таїнства — це сили, що виходять із завжди живого тіла Христа
Частина 2:
Сповідь — не для того, щоб ми краще почувалися!
Отець Томаш Грабовський ОР: Щоби сповідь не була недійсною, потрібне виконання всіх п’яти умов сповіді.
— Це з боку каяника; а як щодо служителя Таїнства?
Отець Кшиштоф Поросло: Формула розрішення, дійсні свячення, і ще юрисдикція.
Отець Томаш Грабовський ОР: Якщо йдеться про формулу розрішення, то буде достатньо слів «Я відпускаю тобі гріхи, в ім’я Отця і Сина і Святого Духа», поєднані з наміром відпустити гріхи. Це те, про що часто забувають: щоби священник повноправно відпустив гріхи, він повинен мати так звану «актуальну інтенцію».
Ми часто думаємо, що коли священник сповідає, то він майже автоматично вимовляє формулу розрішення. А це не так! Сповідник повинен хотіти розрішити людину з цих конкретних гріхів, які він вислухав.
Сповідаючи і вділяючи розрішення, я повністю усвідомлюю, що відпускаю оцю конкретну зраду, оцю конкретну брехню, а не якісь там теоретичні порушення заповідей. Певним чином я ставлю себе на місце кожного наступного каяника.
Другою обов’язковою умовою з боку сповідника є дійсні свячення, а третьою — юрисдикція, тобто влада відпускати гріхи, яку йому вділяє єпископ.
— А ви можете це ширше пояснити?
Отець Томаш Грабовський ОР: Це юридичне питання. Склавши спеціальний іспит (він так і зветься: юрисдикційний), нововисвячений пресвітер отримує дозвіл на виконання служіння сповіддю на якійсь конкретній території. Інколи буває так, що деякі вірні вилучені з‑під цієї юрисдикції на підставі іншого закону. Наприклад, єпископи США постановили, що у Штатах не можна сповідати, якщо немає цього дозволу, підтвердженого місцевим єпископом. Подібно є в Римі: римлян можна сповідати, якщо маєш юрисдикцію, підтверджену керівництвом Ватикану, бо загальної, яку ми отримуємо як священники, там недостатньо.
— А це право відпускати гріхи — воно пожиттєве?
Отець Кшиштоф Поросло: Моє — на рік, потім я його поновлюю на наступний рік, потім знову…
Отець Томаш Грабовський ОР: У нашому Ордені ми отримуємо так звану загальну юрисдикцію, а наступні іспити потрібні для того, щоб її можна було отримувати, залежно від обставин.
Юрисдикція також стосується того, що не всі гріхи можна ось так одразу відпускати. Деякі гріхи пов’язані з церковними покараннями, які необхідно спершу зняти з пенітента, щоб могти цей гріх відпустити. Священники повинні знати, які покарання вони можуть зняти самі, а які застережені для інших рівнів влади, і що робити, коли в конфесіоналі стикаєшся з такими випадками.
— Наприклад?
Отець Томаш Грабовський ОР: Якщо хтось прийде до священника і скаже, що він спрофанував Пресвяті Дари, то священник не може цього гріха відпустити. Треба пройти відповідну процедуру.
— Повернімося ще до умов, які має виконати каяник, щоб його сповідь була дійсною.
Отець Томаш Грабовський ОР: Очевидною є доконечність щирого визнання гріхів — але це аж четверта умова дійсності Таїнства. Раніше треба провести іспит совісті й жаліти про гріхи, які в цьому іспиті розпізнав. Пам’ятаймо, що жаль це не емоційний стан, а акт волі й чітке ствердження, що я не ототожнюю себе з цим злом і не погоджуюся на нього в своєму житті. Я можу жаліти за гріхи досконалим чином, тобто з чистої любові до Господа Бога, і недосконалим — зі страху, що піду до пекла, або з гидування гріхом. Цього другого виду жалю теж достатньо для дійсності сповіді.
Отець Кшиштоф Поросло: Люди часто мають сумніви, пов’язані з жалем за гріхи, бо про деякі речі не жаліють… Не торкаючись усієї складності сповіді зі штучного зачаття in vitro, можна, однак, побачити, в чому полягає ця сумнівність. Матір, яка народить дитину, на яку так довго чекала, не може про це жалкувати. Не про те йдеться, що «я шкодую, що маю дитину». Проблема в учинку, в способі зачаття за допомогою цієї методики. Рішення виправитися буде пов’язане з твердою постановою, що я більше не хочу мати дітей, зачатих із використанням цього методу.
Отець Томаш Грабовський ОР: Або візьмемо більш банальний приклад: я не маю жалю за те, що об’ївся, але я жалію, що вчинив всупереч очікуванням Господа Бога. Я жалію про те, що підвів Його, а не про те, що з’яв забагато смачного. Третю умову дійсної сповіді — тверде рішення виправитися — також не завжди розуміють добре. Тут ідеться не так про обітницю змінити життя, як про конкретні дії щодо того, щоби змінити життя. Трапляється, що люди обіцяють Господу Богу нереальні речі, а йдеться тільки про одне: щоб цього гріха уникати з усіх сил і щоб діяти всупереч своїм вадам. Потім, після щирої сповіді, нам залишається тільки виправити скоєне зло.
— У таїнствах ми маємо різні знаки: при хрещенні — вода, при миропомазанні — олію. А в Таїнстві покути?
Отець Кшиштоф Поросло: При формулі розрішення священник чинить знак хреста — це сакраментальний знак. Ним є також простягання над каяником долоні — який, на жаль, не завжди використовується.
Отець Томаш Грабовський ОР: Цей жест простягненої долоні (або двох долонь) має бути наявний при виголошенні формули розрішення. У конфесіоналі це не так і просто.
Як видно, цих знаків під час сповіді небагато. Коли Господь Ісус відпускав гріхи, Він теж обмежувався словами «Йди і більше не гріши», «Я тебе не засуджую», «твої гріхи відпущено», і тільки коли люди вимагали знаків — давав їх. Як, наприклад, коли сказав до паралітика «Встань і ходи». Я радий, що не мушу виконувати складні дії, щоб уділити відпущення гріхів. Священник не мусить посипати пенітента сіллю, танцювати довкола нього і промовляти складні формули. Можна в цьому вбачати стриманість Господа, і поспіх — зробімо це максимально ефективно, якомога швидше повернімо цій людині її інтегральну цілісність. Щоб це оцінити, достатньо буде почитати, якими складними були ритуали очищення у Старому Законі. В Таїнстві покути найважливішими є слова, якими ми посилаємося на діло спасіння, звершене Триєдиним Богом. Окрім них, важливим є знак простягненої руки і знак хреста — знаряддя нашого відкуплення.
— Ми розпочали від запитання про страх перед сповіддю. А чи можна сказати, що маємо кризу сповіді?
Отець Томаш Грабовський ОР: Я такої кризи не бачу. Люди постійно приходять просити про розрішення.
Отець Кшиштоф Поросло: Я недавно розмовляв зі священником, який має 55 років стажу. Він стверджує, що найбільшою душпастирсько-євангелізаційною справою є сповідь. Сам він був залучений у незліченні акції та євангелізаційні заходи, а каже, що найважливішим з них усіх є Таїнство покути. Складно буває, коли в людях нема усвідомлення гріха і зведення гріхів до забутої молитви і сварки з кимось. Трапляється також, що хтось приходить і каже, що, певно, жодного гріха не має, а може, скоїв, і дуже жалкує. І тоді невідомо, що робити.
Отець Томаш Грабовський ОР: «Мій старий помер, я сама лишилася, гріхів не маю». Ну то чого ви прийшли? — запитує сповідник. «Ну бо ж треба раз на місяць висповідатися».
Отець Кшиштоф Поросло: Або ще: «Востаннє я сповідалася на Великдень. Щодня ходжу до церкви, гріхів не маю».
— Зникає почуття гріха?
Отець Томаш Грабовський ОР: Я би уникав визначення «почуття гріха»; тут ідеться не про почуття, а про свідомість.
Я можу мати почуття, що в мене габіт брудний, а можу усвідомлювати, що він забруднився і його справді треба випрати. Це дві різні речі. Люди не приходить до сповіді, бо кажуть «не відчуваю, щоб було треба», або — з цієї самої причини — ходять надто часто. Але я не питаю, чи ти відчуваєш потребу, — але чи ти насправді потребуєш цього таїнства.
— Чи буде колись можливою сповідь на відстані?
Отець Томаш Грабовський ОР: Нема і не буде такої можливості, передусім тому, що Таїнство покути стосується особового зв’язку між мною і Богом, яка має здійснитися в реальній зустрічі.
Були такі драматичні історії, що люди, ув’язнені в німецьких концтаборах чи комуністичних гулагах хотіли висповідатися хоч би через листи. Хтось писав до сповідника, сповідник відпускав йому гріхи — теж на папері; а потім виявлялося, що розрішення, на жаль, не було. Є також інший бік. У фільмі «Червоне і чорне» Грегорі Пек грає священника, який переодягненим прийшов до свого товариша, теж священника, заарештованого гестапівцями: «Може, я тебе висповідаю?» — «Ні, я вже посповідався», — сказав той і вказав на хрестик, накреслений крейдою на стіні. В ситуації смерті, загрози життю, неможливості — Господь Бог дасть раду всьому. Тобто Він дозволяє визнати гріхи перед Ним самим або перед ким завгодно. Тоді можна сподіватися, що таке визнання гріхів матиме сакраментальну дію.
— А теоретично: якби мати певність, що перебуваємо у стані досконалого жалю, — чи сповідь була би непотрібною?
Отець Томаш Грабовський ОР: Теоретично — так, натомість практично в такій ситуації Церква радить скористатися сакраментальною сповіддю. Навіть після сповіді я не маю певності, що мій жаль був досконалий, що я був в усьому щирий, що справді вирішив виправитися. Попри це, як уже було згадано, таїнство дає нам певність, що благодать діє. А з огляду на це, я впевнено надіюся на Боже милосердя.
*
Отець Томаш Грабовський, домініканець, нар. 1978 року, у 2005-2010 роках — директор Домініканського літургійного центру, а від моменту перетворення центру в Фундацію — Президент (2010-2016). Від вересня 2016 р. — керівник Видавництва «W drodze», від 2022 року — Провінційний промотор засобів суспільної комунікації Польської провінції Ордену Проповідників, опікун катехуменату дорослих.
Отець Кшиштоф Поросло, священник Краківської архідієцезії, нар. 1988 р., літургійний аніматор Руху Світло-Життя, доктор догматичної теології Університету Памплони (Іспанія), викладач догматичної теології в Університеті Йоана Павла ІІ (Краків).
фінансово.
Щиро дякуємо!
