Євхаристія — це велика подяка, яку ми маємо скласти Господу. Це — жертва слави, жертва наших уст.
Про дві важливі частини літургії розповідає доктор богословських наук, брат Костянтин Морозов OFM Cap.
Коли йдеться про Євхаристію, то ми часто бачимо окремі її елементи, але не бачимо повної картини.
Дві найважливіші частини літургії
Що таке Євхаристія? Це велика подяка, яку ми маємо скласти Господу. Це — жертва слави, жертва наших уст. Ми прийшли прославити Господа, прийшли в особливий спосіб промовити нашу молитву благословення, великої подяки за дар спасіння.
Літургія складається з чотирьох частин. Але найголовніші, найважливіші — дві: Літургія Слова і Літургія Євхаристії.
В літургії Слова ми уприсутнюємо історію спасіння, читаючи фрагменти Святого Письма, і знаємо, що це Слово втілилося для нас, християн, у життя. І тепер ми проголошуємо цю історію спасіння, робимо її реальною, як це робили юдеї, коли збиралися за пасхальним столом і згадували подію виходу з Єгипту.
Багато людей приходять на Євхаристію, насправді не знаючи Святого Писання. На літургії вони дізнаються деякі речі. Натомість зрілі християни читають Біблію не для того, щоби щось дізнатися з неї, а щоби проголошувати це Слово, дякувати. Вони розпізнають себе в історії спасіння і так готуються у Літургії Слова до того, щоби пізніше, у другій частині літургії прославити Бога. І не просто подякувати і благословити Бога, а, як Ісус казав про Євхаристію: «Робіть це на Мій спомин». Це спомин, який уприсутнює Ісуса Христа.
Як моляться юдеї
Юдеї під час Пасхи усю ніч згадують історію свого виходу з Єгипту. Згадують не просто як подію, що сталася 10, 20… 1000 років тому. Вони згадують так, що ці події насправді починають бути присутніми. Юдеї заохочують також своїх дітей брати участь у цьому спомині. Діти запитують дорослих: «Що ви тут робите?» Й ті розповідають: «Ми були в Єгипті — але не ти. Ми з нього вийшли — але не ти. Бог відкрив для нас море, провів нас, вивів у Землю обітовану. Якщо ти запитуєш, “що ВИ тут робите”, то ти дурний, бо виключив себе зі згромадження Ізраїлю. Ти дуже погано поставив запитання». Натомість розумний запитує: «Що МИ тут робимо? Чого ми тут зібралися? Чому ми постимо? Чому ми це згадуємо?» І тоді батько розповідає дітям — робить спомин (євр. «зікарон»). Так живо, щоби показати: сьогодні тут Бог робить присутньою цю подію виходу з Єгипту. Це тебе гнобить фараон. Це тебе він переслідує, тебе хоче вбити. Але Бог також бере тебе сьогодні за руку, робить тобі сьогодні цю пасхальну ніч. Він сьогодні робить із тобою Вихід. Сьогодні розділяє море, щоб ти пройшов суходолом. Тебе водить пустелею. Тебе годує манною. Тебе веде і вводить в Обіцяну землю. Також під час седеру запитують: «А що би сталося, якби під час Пасхи зібралися великі вчителі, які знають про неї все, в деталях?» Вони мають усю ніч згадувати Пасху, щоб уприсутнити цю спасенну подію і брати в ній участь.
Тому християни, слухаючи наказу Ісуса Христа «чиніть це на Мій спомин», також згадують усю історію Спасіння. Але в її центрі вже не подія Виходу євреїв із Єгипту, а Воскресіння Ісуса Христа. Для нас важлива історія Спасіння у світлі Воскресіння.
У другій частині, в Євхаристійній молитві, ми можемо почути її слова. Раніше її проказували тихо. Після Другого Ватиканського Собору Другу Євхаристійну молитву промовляють голосно.
Як молилися перші християни
У перші століття християнства було інакше. Коли збиралася спільнота, священник звертав увагу присутніх, що починається важлива молитва — анафора, жертва слави, тому будьте максимально уважні. Отож кажуть: «Угору серця». Серце у біблійному значенні — це наш розум, наші думки. Тобто зберіть ваші думки у Господа. І спільнота відповідала: «Ми вже зосередилися, вже маємо їх у Господа». Тоді починаємо благословити: «Достойне і праведне це…»
У священників тоді не було жодних книг; перші Євхаристійні молитви утворювалися спонтанно. Отці Церкви пишуть, що священники так були зосереджені на цій молитві, що у них аж піт виступав на чолах, а у присутніх виривалося спонтанно «Амінь». Люди хотіли долучитися до цієї молитви. Тому сьогодні ми так відповідаємо, згідно з Римським каноном. За свідченнями Отців Церкви, кінцеве «Амінь» було таким сильним, що аж дрижали стіни. А катехумени, які в цей час перебували назовні, коли чули це, то хотіли проникнути всередину і їх приходилося стримувати.
Сьогодні, на жаль, з різних причин у нас такого ентузіазму немає. Зокрема тому, що немає розуміння, що відбувається на Євхаристії.
Літургія Євхаристії
Отже, друга велика частина Божої Служби — це молитва подяки, прославлення, в якій ми згадуємо події НАШОГО спасіння. Ми дякуємо за те, що зробив Бог, Ісус Христос, з нами і для нас.
Ісус Христос, коли Йому принесли хліб, взяв його в руки і благословив Бога. Потім так само зробив із вином. Цікаво, що велику молитву благословення євреї називають «абераха». Коли євреї благословляють Господа, вони завжди трошки просять. Справжній єврей почне з молитви благословення, яка відповідає його проханню; згадує все, що Бог зробив, — відповідно до свого прохання. Отці Церкви кажуть, що згадувати все, що Бог зробив, і є прославленням Бога. Якщо, наприклад, єврей хоче попросити Бога про дружину, то він згадує все, що Бог зробив стосовно шлюбу протягом історії. А наприкінці згадує про себе і своє прохання, щоб Бог Його задовольнив задля своєї слави. Тобто, з одного боку, є молитва благословення, а з іншого — молитва прохання. Якщо ми не увійдемо в цей менталітет, то нам буде важко зрозуміти, що таке Євхаристія.
Два євхаристійні чуда
І в нашій Євхаристійній молитві так само є прославлення і є прохання. У вступній частині, префації, ми згадуємо все, що Бог зробив, благословляємо Його за це, і у нас є конкретне прохання. Важливо, щоб ми помітили це. Благословення, яке ми скеровуємо до Бога, є вступом до наших великих прохань. У Євхаристійній молитві ми завжди звертаємося до Отця і просимо про два чуда. Перше — щоби Святий Дух зійшов на ці хліб і вино й вони стали Тілом і Кров’ю: «Боже, зішли свого Духа на цей хліб і вино, щоб вони стали Тілом і Кров’ю Ісуса Христа…»
Коли священник, маючи авторитет від Бога, звертається до Отця від імені всієї Церкви з цим проханням, то Отець завжди це прохання виконує. Він просто не може не виконати цього прохання. Воно відбувається «ex opere operato» — силою обітниці, силою того факту, що Церква попросила. Це об’єктивна реальність. Звідки ми це знаємо? Бо коли священник показує хліб, над яким промовив молитву благословення, він каже: «Тіло Христа», «Кров Христа», а люди відповідають «Амінь». Ми віримо в силу молитви: що Отець нас вислуховує, бо ми робимо це не від себе, а від імені Ісуса Христа, який заповідав нам це робити.
Тому відбувається це перше чудо, про яке згадував Ісус після чуда помноження хліба. Він чітко казав, що треба їсти Його Тіло й пити Його Кров, а хто цього не робитиме, той не матимете вічного життя (пор. Йн 6, 53-54) Ісус Христос тоді не пояснював, як це буде, але залишив цей конкретний знак єднання з Ним. Тому під час Євхаристійного чуда, як пояснює нам Тома Аквінський, зовні після Євхаристійної молитви нічого не змінюється: хліб залишається таким, як і був; має таку саму форму і смак. Натомість усередині міняється все по суті: тепер це не просто хліб, а Тіло і Кров Ісуса Христа під виглядом хліба й вина. І ми споживаємо Тіло і Кров Господа Ісуса Христа. Це — перше чудо, про яке ми просимо і яке Бог на кожній Євхаристії робить.
Друге чудо, на яке мало хто звертає увагу, але воно — принципове: ми просимо, щоб люди, зібрані на Євхаристійній молитві, утворили містичне Тіло Ісуса Христа — Церкву. Тобто нас багато, як пшеничних зерен, але тепер ми маємо утворити єдине ціле — Христове Тіло, Христову Кров. Друге прохання таке: «…щоби ми, які будемо споживати цей хліб і пити з цієї чаші, стали одним тілом і однією душею в Ісусі Христі». Тобто щоб ми стали самим Христом, Його містичним Тілом.
Святий Павло, ще бувши Савлом і переслідуючи християн, зрозумів, що він переслідує не людей, а Месію. Тому Євхаристія — принципово важлива для нас, християн. Важливо жити Євхаристією, жити у спільноті, допомагати одне одному, разом виконувати місію тощо. Євхаристія має нас з’єднати. Ми про це просимо, і Бог — мірою нашою відкритості — також робить це чудо.
Багато християн сприймають Євхаристію як особисту молитву, а всіх інших — як тло. Це не відповідає її суті. Після Євхаристії ми насправді маємо благодать стати одним Тілом, подолати поділи між собою, полюбити одне одного, як полюбив нас Христос, утворити Тіло Христове, знак єдності — щоб язичники могли дивитися на нас і, як у перші століття, казати: «Дивіться, як вони люблять одне одного!» Тому спільнотний характер Церкви — важливий, і нам необхідно його розвивати.
Потім, коли ми вже причащаємося, то, з одного боку, є моя особиста єдність із Христом. Святий Августин, а пізніше св. Бонавентура, казали, що у Причасті відбувається перемінення. «Ми є тим, що ми їмо», — так кажуть про звичайну їжу. Це природний біологічний процес. Ми перетворюємо їжу в себе. Але коли ми споживаємо Тіло і Кров Христа, відбувається інший процес: ми стаємо Христом. Уже не ми перетворюємо хліб і вино в себе, а Ісус перетворює нас у себе, в Христа, у живий храм Святого Духа. Ми стаємо «Христофором» — тим, хто «несе Христа» в собі. Тому, коли хтось доторкається до тебе, то ти стаєш для нього Христом.
Це ті два головні чуда, які ми маємо побачити на Євхаристії. Євхаристія насправді повна чудес.
Повністю відеорозмову з братом Костянтином Морозовим OFM Cap дивіться тут.
Читайте також:
Як краще приготуватися до Служби Божої?
Як підготувати тіло і душу до Євхаристї?
фінансово.
Щиро дякуємо!
