Зазвичай «святий» це хтось на іконі з німбом над головою, майже зовсім відірваний від реальних людських справ. Тим часом же це були живі люди, зі своїми характерами і схильностями. Багато хто з них мав свої зв’язки з природою.
Вшанування святих приписало багато кому з них «вузьку спеціалізацію», нехай і не завжди історично обґрунтовану. Є покровителі різних професій, станів, справ, ба навіть при лікуванні від конкретних хвороб.
Олень із хрестом
Серед святих Церкви немає жодного лісника. Зате є чимало святих, яким можна доручати певні справи, пов’язані з екологією. Наприклад, святому Губерту досі ставлять пам’ятні місця і каплички, а в Польщі чи не кожний мисливський клуб вважає питанням честі десь у місцях полювання встановити хоч маленьку статуетку, барельєф чи місце спомину, щоб молитися до свого Покровителя про щасливі лови і дякувати за вдале полювання.
Святий Губерт із Льєжа відомий в усій Європі як покровитель лісників та мисливців. Він народився 655 року у Франції. Виходець із багатого роду, Губерт замолоду був пристрасним мисливцем і шанувальником світських розваг. Одна з легенд розповідає, що, відправившись на полювання у Великодню П’ятницю, Губерт побачив у лісі казкової краси оленя. Але щойно він націлив зброю, як між рогів оленя засяяв хрест і почувся голос: «Чи не час уже перестати звірину убивати, чи не час тобі уже Бога шукати?!»
Цей дивовижний випадок різко змінив характер пристрасного мисливця Губерта. Він вирішив посвятити своє життя Богу і стати захисником усього живого на землі.
Читайте також:
Божі святі та фантастичні звірі. 10 «звірячих» історій
«Свята четвірка»
Разом зі святим Губертом шанувальники лісу віддають честь іще трьом святим: Євстахію, Франциску і Йоану Гвальберту.
Святий Євстахій, разом зі своєю легендою про оленя з палаючим хрестом, випередив святого Губерта на пів тисячоліття. Натомість Франциск має славу «найбільш екологічного» зі святих. Ну а Джованні Гвальберто став офіційним покровителем лісників, з волі папи Пія ХІІ.
Він народився 995 року в Італії, у Флоренції, в родині патриціїв. Здобув добру освіту і мав добре християнське виховання. Прагнув жити простим життям. Однак коли вбили його брата, Джованні розшаленів і запрагнув помститися вбивці. Він його вислідив і схопив. Але, вже маючи життя тієї людини у своїх руках, Гвальберт жахнувся того, що сам стає вбивцею, і, впавши навколішки, став благати Бога про помилування. Він пішов до бенедиктинського монастиря, а потім утворив свій монастир і нову монашу родину в руслі бенедиктинської духовності — валломброзіанців, від назви містечка Валломброзо, де оселився. Був широко відомий благодійною діяльністю і заслужив ім’я «героя прощення». Помер в абатстві св. Михаїла у 1073 році, а папа Целестин ІІІ канонізував його вже в 1193‑му.
«Екологічні» пустельники
Лісова гущавина завжди створювала умови для особливого спілкування з Богом. Вираженням цього було шукання християнами відлюдних місць, які гарантували самотність у спогляданні. Поставали пустельні — ереми, які з часом самі стали місцями культу.
Цікаво, що духовність розвивалася у двох площинах одночасно: за всієї поваги до значення спільноти, у християнстві майже від початку високо цінувалися пустельні. Саме в пустельнях («ерем» із грецької означає «самотній») можна було позбутися земних спокус, звільнитися від пут світу цього або ж шукати «батьківщину Адама» — втрачений рай.
Перші пустельники вміли підкорювати сили природи і жити у згоді з нею. Спостерігаючи за дикими тваринами, вони вчилися розрізняти отруйні рослини від їстівних. Служили їм також і лісові хижаки: святому Антонію — кабани, святому Іларіону та святому Макарію — леви, святому Пахомію — крокодил, святому Сергієві — голуб і вовк, як про це каже «Vitae patrum», видано 1615 року в Антверпені.
Хто дерево зрубає — того на хліб і воду
Варто згадати, що в середньовічних монастирях монахи мали обов’язок шанувати природу, а деякі ордени запроваджували суворі закони в цій царині. Монастирі, розташовані в лісах, повинні були мати професійного лісника, який би наглядав за виділеними монастирю володіннями. Такий лісник мав бути «молодим і сильним, щоб міг щодня раз, а в разі потреби двічі обійти ліси, відганяючи від них худобу сусідів і захищаючи від усілякої шкоди». Окрім цього, обов’язком такого лісника було «в належну пору, причому до повного місяця, надрізати дерева і найпізніше у вересні місяці виділити кожному [монаху] відповідну кількість. Нехай він, однак, пильнує, щоб вирубуванням лісу не знищити, а радше ліс зберігати».
Ця ж Конституція містить вказівку, щоб ереміти «не палили надмірну кількість дерева, бо інакше від вогню чистилища страждати будуть».
В одному зі статутів ордену камедулів, написаному в XVI столітті, зазначалося: «…поблизу ерему дерева рубати заборонено, щоб не нищити красу місця. (…) А хто без дозволу настоятеля зрубає зелене дерево, за кожне з них буде раз постити на хлібі й воді; а якби настоятель місцевий без дозволу капітулу Дому наказав зрубати дерева в кляузурі ерему, має бути покараний (…) візитаторами або Генеральним капітулом».
Винятком було зрубування дерева, коли не було місця для будиночку пустельника — ну і вочевидь для потреби будівельних матеріалів для ерему.
Переклад CREDO за матеріалами: Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
