«Церква допомагає людині зберегти й віднайти свою тотожність як людини, як особи і додає сил іти вперед, служити чи захищати, або служити тим, котрі є поруч», — зазначає в інтерв’ю Єпископ Харківсько-Запорізький Павло Гончарук.
Від початку повномасштабної війни Харків майже щодня перебуває під обстрілами. Багато мешканців виїхало, але багато ще залишилося, зокрема ті, хто з певних причин не може виїхати. Про труднощі, які переживають люди в таких важких обставинах, та про те, як Церква допомагає їм у цій справді важкій ситуації, а також про екуменічний діалог у час війни в інтерв’ю для Радіо Ватикану- Vatican News розповів очільник Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ, єпископ Павло Гончарук.
Постійна небезпека й постійне напруження
«Так, наше місто піддається постійним обстрілам. Вони раптові, хаотичні. Позавчора (16 січня 2024 р.) прилетіло дві ракети тут, зовсім поруч, у центр міста, розбило житлові приміщення, розбило також частину поліклініки», — розповідає ієрарх, додаючи, що раніше росіяни випускали ракети вночі, а останнім часом обстрілюють ввечері, коли на вулицях ще є люди.
«Така ситуація дає відчуття напруженості й небезпеки, — наголошує він. — І коли психіка постійно перебуває в такому стані, то з’являється навіть не втома, а обезсилення. Бо коли є втома, то можна відпочити, а при обезсиленні дуже важко знайти якісь ресурси для того, щоб себе, так би мовити, підняти».
Єпископ пояснює, що таке постійне напруження впливає також і на якість сприйняття і, відповідно, на якість комунікації між людьми, що може викликати, зокрема, агресію.
«Тобто ми живемо під великим тягарем, — додає він, — І одна справа, коли людина живе сама, а коли в неї є хтось, за кого вона відповідає: чи діти, чи дружина, чи батьки, чи хтось інший — то це ще більше обтяжує. Є ця втома, це дуже важко, дуже небезпечно і також трагічно. Бо часто бачимо, як якийсь гарний будинок, де тільки вчора жили люди, де світилося світло, а на наступний день уже все розбите й порожнє, присипане снігом. Коли проходжу біля такого будинку чи поруч таких будинків, там порожньо і тихо. Оця тиша… На мене це справляє дуже сильне враження. Це немов знак смерті».
Церва, немов маяк на березі моря
Харківсько-Запорізький єпископ підкреслює, що присутність Церкви в таких обставинах — надзвичайно важлива.
«Вона, немов маяк на березі океану чи моря, має давати знак світла, вказувати, де шукати підтримки, де шукати сили, де джерело, де можна підкріпитися. Цим маяком є Господь Ісус Христос. Він живить душу і живить внутрішнє відчуття особистості. Це дуже важливо, тому що зовнішня криза, і несправедливість, і біль, і смерть — усе ранить підвалини власної тотожності, відчуття себе як людини, як особи. Натомість, зустріч із Ісусом Христом, прийняття Святих Таїнств, навіть просте перебування в храмі, молитва підсилює це внутрішнє відчуття моєї особи, тобто я знаю, хто я. Тому тут людина також знаходить ресурс, щоби подолати всі ті труднощі й перешкоди, з якими зустрічається. Церква допомагає людині зберегти і віднайти свою тотожність як особи, віднайти свою гідність, і додає сил далі йти вперед, служити чи захищати, або служити тим, хто поруч. Тому присутність Церкви серед людей, які страждають — дуже важлива й цінна».
Екуменічний діалог під час війни
Від першого дня російського вторгнення Церква в Україні не тільки допомагає людям відновлювати духовні та психологічні сили, але й надає конкретну підтримку тим, хто потребує найголовнішого – прихистку, їжі, одягу, тепла тощо. Ця місія об’єднує різні християнські конфесії, які попри складні обставини, продовжують докладати зусиль на шляху до єдності.
Ще від 2015 року представники різних конфесій Харкова беруть участь у щорічному Тижні молитов за єдність християн. У ці дні вони по черзі збираються на молитви у храмах міста. Не став винятком і цей рік, позначений воєнним лихоліттям. Лише на відміну від попередніх років, нинішня ініціатива тривала лише три дні, бо деякі представники Церков виїхали з міста. Єпископ Павло Гончарук розповів, що вони провели молитовні зустрічі в греко-католицькому соборі, потім в римо-католицькому, а також у лютеранській церкві.
«У труднощах, які ми переживаємо, ця єдність і відкритість виливається у простір взаємної допомоги», — наголошує єпископ, додаючи, що окрім спільних молитовних зустрічей, співпраця між конфесіями відбувається також у сфері гуманітарної допомоги, де «стираються всі поділи», бо вони усвідомлюють, що «потрібно допомогти людям, потрібно допомогти захисникам, потрібно допомогти своїй країні захиститися».
Свідчити про єдність, якої прагне Господь
«Господь Ісус Христос, який нас покликав, який віддав своє життя, заплатив велику ціну, щоб ми могли пізнати Бога і перебувати там, де Він», — веде далі владика Павло, цитуючи 17 розділ Євангелії від Йоана, а зокрема Архієрейську молитву Христа, який промовляє: «Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і Я». Єпископ Гончарук наголошує, що це прагнення Бога і прагнення християн бути там, де Він, веде також до бажання «допомогти іншим пізнати Його, вибрати Його і бути там, де Він».
«На цьому шляху ми маємо усувати всі перешкоди, а такою великою перешкодою є поділ, ворожнеча», — зауважує він, додаючи, що це глибоке прагнення, джерелом якого є прагнення Ісуса Христа, спонукає долати стіни власної гордині й упереджень, «розбивати бар’єри, ту ненависть, яка є великим згіршенням для інших людей, які ще не пізнали Ісуса Христа», бо роз’єднаність, тобто відсутність єдності серед християн суперечить тому, чого бажає Ісус Христос.
«Тому також і в наших спільних молитвах просимо про єдність, але усвідомлюємо, що єдність — це результат нашої праці, співпраці з Богом. Не йдеться про однаковість, лише про єдність, а вона є результатом моєї єдності з Ним у моєму серці, де Він має право голосу, а також результатом праці, зусиль, які потрібно докладати для того, щоби будувати цю єдність», — наголосив ієрарх.
фінансово.
Щиро дякуємо!
