Інтерв’ю

Єпископ Скомаровський: усі проблеми треба пережити гідно, бо Бог веде нас до воскресіння

23 Лютого 2024, 12:02 870

Голова Конференції римо-католицьких єпископів України в інтерв’ю для ватиканських медіа підбиває підсумки двох років повномасштабної війни.

«Пасхальне послання Церкви і християнства всіх часів: усі проблеми, які ми переживаємо, треба пережити гідно, тому що Бог через хрест веде нас до воскресіння». Так в інтерв’ю до другої річниці російського вторгнення в Україну єпископ Луцький підбиває підсумки цього періоду, не втрачаючи з поля зору основи віри, бо саме на неї спирається надія. Єпископ Віталій Скомаровський відповідає на запитання Світлани Духович із Vatican News.

— Чи могли б Ви на прикладі Римо-Католицької Церкви в Україні сказати, яка найбільша зміна відбулася в Церкві за час повномасштабного вторгнення? І як змінилося сприйняття її служіння з боку українського суспільства?

— Загально кажучи, зміни в позитивну сторону. І це відбулося не тільки під час повномасштабної війни, але ще раніше, коли ми займалися багатьма програмами допомоги для людей, що постраждали від війни. Однією з таких програм була ініціатива «Папа для України», завдяки якій було зроблено дуже багато. Натомість коли розпочалася повномасштабна війна, то в порівнянні з відсотком українців, які вважають себе католиками (католики є меншістю, до РКЦ себе зараховують лише 2% населення), — це величезні масштаби допомоги, серед з найбільших в Україні, якщо говорити про різні Церкви. Але це зробили не ми самі, а через наших вірних це зробила вся Католицька Церква, і в цьому виражається, власне, її вселенськість: наша Церква є у всьому світі, й тому ми маємо великі можливості. Це також показало, що Церква завжди є з народом, для народу, є народом.

Ще одна важлива річ: у нас є багато священиків і богопосвячених, які не є громадянами України. Здебільшого це громадяни Польщі, але є також і з інших країн. І цікаво, що, наприклад, у моїй дієцезії ніхто не покинув своє служіння, але всі залишилися на місці. Це показало і відвагу, й віру, вірність цих священиків: що вони не покинули людей і залишилися з ними.

Що стосується духовного виміру, то, напевно, набагато більше є покаянних практик, молитов; завжди молимося про мир, про наших воїнів. На жаль, трагічними є поховання, які є і в нас, і в кожній Церкві.

Ще одна важлива зміна стосується переміщення людей: багато осіб покинули свої домівки, особливо жінки й діти, які виїхали за кордон, — але багато людей зі східних областей приїхало також і на наші західні землі.

Багато з того, що змінилося, ми просто не помічаємо, бо ми в цьому живемо. Наприклад, я запитую племінника, чи він сьогодні був в університеті, а той каже: «Ні, бо була повітряна тривога». А це для нас уже повсякденність. Зараз, коли ми розмовляємо, є повітряна тривога, тобто десь там ракета летить. Чи, наприклад, нещодавно я був у Раві-Руській; там старий храм, під яким є підземелля, а поряд школа, яка не має укриття. І коли є повітряна тривога — діти з уроків просто йдуть туди в підземелля і продовжують заняття. Тобто є багато речей, які змінили наше життя; але ми вже довго в цьому живемо і тому майже не помічаємо цих змін.

— Владико, чи доводилось Вам у розмові з вірними в Україні чи під час поїздок за кордон чути запитання про те, скільки ще триватиме війна і коли вона закінчиться? Якщо так, то що Ви відповідаєте?

— Я не пам’ятаю, щоб наші вірні запитували мене про це. Може, в розмовах воно випливає, але дуже рідко, — бо зрозуміло, що ми не маємо відповіді на це питання. А іноземці звертаються… Ми самі, як і всі люди доброї волі, хотіли би, щоб ця війна якнайскоріше закінчилася; але, на жаль, вона триває, і ми не знаємо, як довго вона триватиме. Я думаю, що тут потрібна наша спільна молитва, щоб війна найскоріше закінчилася і настав мир. Не знаємо, які плани Провидіння щодо цього. Тому відповідь така: Бог знає, коли це має закінчитися.

За ці два роки стільки прогнозів було: і фахівців, і тих, кого вважали фахівцями, аналітиками тощо; але ці прогнози не справджуються, бо життя трошки інше. Хтось може сказати, що війна триватиме десять років, а вона завтра закінчиться, і це теж можливо. Хтось каже, що триватиме ще пів року, але вона буде довше чи коротше, — не знаємо. Це передбачити дуже складно.

— Скажіть, будь ласка, якими тепер є основні гуманітарні проєкти, що їх Римо-Католицька Церква здійснює в Україні зараз? І чи ви маєте достатньо ресурсів для цього?

— У загальноукраїнських масштабах це такі проєкти, як відбудова зруйнованого житла, підтримка внутрішньо переміщених осіб, що включає надання прихистку, психологічну підтримку. Є теж програма виділення мікрогрантів на новий бізнес чи, наприклад, на агробізнес, — щоб люди могли розпочати власну справу. Створюємо соціальні пральні, їдальні. Допомагаємо коштами для соціально незахищених верств населення. В Луцькій дієцезії ми підтримуємо сім’ї військовослужбовців, сім’ї, які втратили рідних. Надаємо гуманітарну допомогу харчами, одягом, медичну допомогу — тобто надаємо можливість скористатися візитом до лікаря чи, наприклад, даємо сертифікати на медикаменти. Видаються також сертифікати на їжу для внутрішньо переміщених осіб.

Стосовно ресурсів, то президент «Карітас-Спес» мені сказав, що ресурсів замало, бо ці програми дорогі і тривалі. Більше того: поки тривають ці програми — щоразу виникають нові надзвичайні ситуації, на які треба негайно реагувати. Тому якби хтось хотів допомогти, тоді найкраще було би зайти, наприклад, на сайт «Карітас-Спес Україна», подивитися на діяльність цієї католицької організації і тоді, можливо, включитися в якусь конкретну програму і допомогти конкретним людям. Ці програми, звісно, за два роки стали стабільнішими, структурованим; є сформовані команди, які цим займаються. Тому, якби хтось хотів допомогти, то є така можливість.

— Уже минає другий рік війни. Яким є основне послання вашого єпископату вірним в Україні на цей другий рік повномасштабної війни, коли вже поширюється відчуття втоми, виснаження й іноді роздратування?

— Мені здається, що почуття втоми в нас вже було до війни, тому що, як ви пам’ятаєте, вже принаймні пів року перед тим ми вже очікували, що це почнеться завтра чи післязавтра, чи цього не буде, були ці військові навчання і таке інше. Вже це дуже втомлює — не кажучи про початок повномасштабної війни. І мені це здається природним, бо перебування в ситуації, коли завжди є загроза для життя, втомлює і нам хочеться, щоби все найскоріше закінчилося. Але так, як є взагалі в житті, і про що говорив Святіший Отець у своєму Посланні на Великий Піст, що ми йдемо через пустелю до нового життя, до свободи. Страждання теж нас провадить до якогось певного оновлення, до чогось кращого. В Лісабоні минулого року Папа, звертаючись до молоді, закликав вірити, що страждання, які ми переживаємо, це не біль агонії, а народження. Нове життя являється через страждання — це пасхальне послання Церкви і християнства всіх часів: усі проблеми, які ми переживаємо, треба пережити гідно, тому що Бог через хрест веде нас до воскресіння. І ця надія випливає з віри, що є Бог, який нас любить, який нас провадить, і це є наша християнська надія. Якщо ми дивимося на якісь людські передбачення — то все виглядає дуже сумно. Але християнство несе надію. І це наше послання є актуальним завжди, в усі часи, і особливо в часи війни. І я думаю, що віра завжди допомагає; але особливо допомагає у такий важкий час, як тепер.

— З якими словами Ви б хотіли звернутися до католиків в усьому світі?

— Я би хотів передати величезну подяку людям, бо справді те, як люди відгукнулися на нашу біду — і наші найближчі, і дальші сусіди, — скільки прийняли наших людей всюди, скільки їм допомогли, пустили у свої домівки, потім стільки допомоги, яку нам показали від самого початку, — все це свідчить про те, що люди взяли дуже близько до серця наше страждання, відкрили свої серця і надали нам величезну допомогу. І за це ми дуже вдячні. Я знаю також, як багато людей в усьому світі моляться за нас і продовжують молитися. Ми дуже вдячні за цю велику пам’ять.

Звісно, коли настає час, справа допомоги має перейти від волонтерів до якихось інших структур, до державних структур абощо. На цьому етапі не можна казати, що все потрібне має надходити від звичайних людей, що люди мають «піднятися і щось зробити». Це вже справа політиків, державних структур, щоб забезпечувати і допомогти нам усе ж таки зберегти нашу незалежність. Але те, що коли розпочалася повномасштабна війна і коли було дуже багато такого, що залежало від доброї волі людей, — тоді багато людей показали себе з найкращої сторони, і за це ми дуже й дуже вдячні і будемо завжди про це пам’ятати.

 

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity