Чи можна християнам захищати свої особисті межі?

Чи можна християнам захищати свої особисті межі і як? Чи можна для цього застосовувати крик або сваритися?

Розповідає бр. Олександр Могильний OFM Cap.

Кожна людина має право на захист; його нам дав Бог. Про те, що хтось переступив межу, повідомляє, зокрема, емоція гніву. Адекватною реакціє буде захистити себе. Маємо використовувати це право, щоб оборонити свої особисті межі, свою честь і гідність. У психології вміння казати «ні» називається асертивністю. Це говорить про те, що людина далі так не може, або що це виходить за межі її професійної діяльності, за межі компетенції.

Якщо хтось очікує від іншого певної поведінки [за своїм розумінням] чи перекладає на іншого свої обв’язки, потрібно сказати «ні». Іноді доводиться казати це різко, бо людина інакше не розуміє.

Проте захист має бути адекватним ситуації. Не можемо ненавидіти, бажати людині зла, бо це вже буде гріхом. Натомість потрібно чітко, з гідністю повідомити кривдника, що він перетнув межу, і про наслідки, які на нього чекають, якщо він не припинить.

Чи можна різко відповідати «ні» на прохання інших?

Емоція агресії — морально нейтральна. Агресія як прагнення щось здобути загалом є доброю. Це певна сила, наприклад, у спорті — у боротьбі за м’яч, за позицію тощо. Щоб донести якусь інформацію до стану людини в цій ситуації, часом потрібна сила — крик. Тут він не буде агресією, тобто моральним злом; він служить для того, щоб донести важливу інформацію. Тому вболівальники інколи бачать, як тренер агресивно, криком, використовує свою силу і номінальну владу, щоб донести гравцям свої вказівки. Він використовує емоційну силу, щоб інша емоційна сила це прийняла.

Різні ситуації розповідають нам про нашу людяність. Людина заслуговує на повагу: щодо слів, поведінки, одягу, способу буття тощо. Зокрема, способу вираження своїх думок словами. Важливо, що «ні» — це завжди «ні», а «так» — завжди «так». Але коли різко, з агресією хтось каже «так» або «ні», то це вже стосується не якоїсь справи, а людини, яка чинить кривду. Тут уже йдеться про зло. Наприклад, зловживання керівником своєю владою з часом може призвести до того, що він кричатиме на працівників. Тут не йдеться про те, що він начальник, а інші — підлеглі. Всі це розуміють. Зловживання криком змушує до того, щоби всі ніші виконували те, що йому хочеться. Не те, що пов’язано з професійною діяльністю. У разі якогось порушення достатньо зробити зауваження, а не кричати. Тут людина, керівник, несе в собі кривду, яку колись пережила і яка проявляється цим криком. А його посадове становище допомагає цьому.

Крик каже про те, що людину не чують. Він говорить про агресію — але у відповідь на іншу агресію, яка була раніше, і її не помітили або не хотіли помічати. Звісно, це не звільняє від відповідальності. Але завжди варто дивитися на події в комплексі: чому хтось відповідає так? Звертати увагу, чи не було провокації, — бо це ганебно, це гра на людських почуттях. Через емоції можна дійти до людських інстинктів, і це страшно.

Чи гріх — сваритися?

Кожна людина — емоційна. Але не кожен уміє правильно виражати свої емоції. Хтось виплескує їх назовні, а хтось — тримає у собі.

Проте має значення, яким тоном ми звертаємося до людини. Це показує, що ми переживаємо. Людину, річ, ситуацію ми залишаємо за дверима, назовні, а емоції несемо в собі. Через емоції ми подовжуємо ту ситуацію, в якій перебували годину, день тому.

Інколи різкий тон говорить про те, що відбувається у людини всередині. Вона сама не відразу може це збагнути, а тим більше — її співрозмовник або випадкова людина. Вони можуть сприймати цю різкість щодо себе. А насправді ця людина може жити ситуацією, яка вже минула. Звісно, може бути й моральне зло, коли хтось свідомо починає підвищувати на когось голос або різко говорити; свідомо використовує свої «темні» емоції в діалозі. Але коли він перебуває у своїх думках і переживаннях про те, що сталося раніше, а тут його хтось зачіпає, то його реакція у перші секунди буде спонтанною, несвідомою. А у спонтанності немає волі. Тут не можна говорити про моральний, етичний вчинок. Нормально, коли людина, вже усвідомивши, перепрошує. Але коли вона й далі продовжує різко реагувати, то це вже є гріхом. Тому важливо відрізнити спонтанність, емоцію, від свідомого продовження. Якщо це робить учитель, керівник, той, хто має владу, — це буде до того ж гріхом зловживання.

Повністю відеозапис етеру з братом Олександром Могильним дивіться тут.

Читайте також:

Гнів: як відрізнити емоцію від гріха?
Чи можна християнам захищати свої особисті межі?