«Мені судилося померти», — каже підліток, дивлячись просто в камеру. Дивний не тільки тон, яким він говорить, що вмирає, але й момент запису відео.
Він рано досяг зрілості; ні в чому іншому не бачив щастя, крім як у Євхаристії та поклонінні Пресвятим Дарам. Щодня приймав Причастя й щотижня сповідався, вважаючи навіть повсякденні гріхи тягарем для душі. На думку інших — рівних за віком, але молодших у вірі — він не раз свідчив про непохитну віру в істини, які визнавав. У ті роки, коли хлопчики зазвичай схиляються до тривіальних історій, він читав твори про чистилище та жертвував свої молитви за душі, які страждають там. Хоча походив із заможної родини, він ніколи не вважав себе вищим за інших і йому не було рівних у турботі про найбідніших. Якщо він коли‑небудь гнівався, то лиш тоді, коли батьки купували йому черговий костюм замість того, щоб віддати гроші на потреби інших. З раннього віку він проявляв особливу побожність до Марії, радив усім щодня молитися Розарій. У 15 років він раптово захворів. Усі страждання жертвував за Церкву і Святішого Отця. Всього за три дні відійшов до Бога.
Більш‑менш так мала б виглядати історія Слуги Божого Карло Акутіса, якби її писав хтось із класичних авторів агіографії. 24 листопада 2016 р. кардинал Анджело Скола з Мілана офіційно завершив дієцезіальний етап процесу беатифікації Карло. Це означає, що справа буде скерована до Рима, а померлий молодий італієць може бути оголошений блаженним.
До агіографії можна було би ще додати, що Карло, бачивши в створінні відблиск любові Бога до людини, захоплювався красою природи. Він висловив це, зокрема, в записі, розміщеному на YouTube, під час відпочинку на яхті, до якої підпливли кілька дельфінів.
Дитинство
Карло народився 1991 року в Лондоні. Його батьки, італійці, жили певний час у столиці Великої Британії, бо там працювали. Мати, Антонія, дочка невіруючого інтелектуала, не була побожною католичкою. «Я була на Службі Божій під час Першого Причастя, Миропомазання і шлюбу», — розповідає вона.
Батько, Андреа, син матері-польки, бував у церкві часто, але чимало працював, тому не мав багато часу для свого сина. Чому ж тоді Карло звернувся до Бога? «Це таємниця, — відповідає Антонія Акутіс. — Він був таким вже у 3‑4 роки. Він був настільки талановитим, розумним і ставив такі глибокі запитання, аж я сама відчула бажання поглибити свою віру. Я можу сказати, що Карло був для мене маленьким спасителем, тому що завдяки йому я наблизилася до Бога».
Він, імовірно, сказав би, що його мати просто стала дивитися в іншому напрямку, ніж раніше. «Навернення — це не що інше, як підводити очі вгору. Достатньо маленького поруху очей», — сказав одного разу Карло.
Молодий «Гейтс» ушановує Євхаристію
Акутіси перебралися з Лондона до Мілана. Саме тут Карло пішов до школи, до ліцею класичного профілю. Він любив грати в футбол, хоча у нього це не дуже добре виходило, напевно, через надмірну вагу. Набагато краще він давав раду з інформатикою. «Він був комп’ютерним монстром, генієм», — розповідає мати.
Карло з дитинства грався в комп’ютерника. Підлітком він був рівний студентам цього напрямку, хоч і не відвідував жодних занять. Він обслуговував програми, вивчаючи їх тільки за книжками. Сам програмував і створював веб‑сайти. Його роботою є гіперпосилання до офіційного сайту Ватикану сервісу miracolieucaristici.org. Там можна знайти матеріали про євхаристійні чудеса по всьому світу. Сайт доступний 16 мовами, включаючи арабську та суахілі.
«15‑річний юнак сам зробив сторінку, яку на сьогодні відвідують 100 тисяч чоловік на місяць, — радіє Антонія Акутіс. — Туди заходять навіть з Об’єднаних Арабських Еміратів. Карло хотів, аби люди справді зрозуміли, що Євхаристія це не лише символ».
Сам Карло приступив до Святого Причастя у сім років, двома роками раніше, ніж інші. Аби зробити це, він склав іспит архиєпископу Паскуале Маккі, колишньому секретарю Папи Павла VI. Пізніше Карло приймав Причастя щодня. Після Меси залишався на деякий час у храмі, щоби поклонитися Пресвятим Дарам.
«Богу належить поклонятися навколішках і в мовчанні», — сказав він одного разу, цитуючи Папу Бенедикта XVI. Євхаристію він називав своєю автострадою до Неба. А посилаючись на слова євхаристійної молитви, казав: «Що більше ми приймаємо Євхаристію, то більше стаємо схожі на Ісуса і вже на цій землі маємо передчуття раю».
Карло також був дуже відданий Марії. Їй він довірив свою чистоту. «Він казав, що Діва Марія — єдина жінка у його житті. Жартував, що молитва на вервиці є найромантичнішим побаченням з усіх можливих», — згадує Антонія Акутіс.
Також Карло дуже шанував св. Франциска. Любив природу (в домі було чотири собаки та дві кішки), але насамперед він дбав про бідних. Він працював волонтером у отців-капуцинів, які утримували їдальню для бідних. Також роздавав милостиню зі своїх кишенькових грошей. «Сучасні засоби масової інформації сильно інструменталізували ідеї св. Франциска і “долили води”. Тоді як Карло любив його цілого, надихався ним», — каже його мати.
Хлопчик прочитав «Трактат про чистилище» св. Катерини з Генуї та молився за душі, що там страждають. Йому пощастило з друзями. Вони не вважали його за релігійного фанатика. Він був товариський і його любили. Попри безліч занять, Карло знаходив час для гри на саксофоні і брав участь у молодіжному ораторії.
У святого Франциска
Якось, коли йому було 15 років, хлопець прийшов на обстеження. Виявилося, що у нього гостра лейкемія. Карло залишився у лікарні. Коли лікар запитав його, чи він страждає, Карло відповів, що багато людей страждають більше. Свій біль він жертвував за Папу та Церкву. Карло помер через три дні після встановлення діагнозу. Однак він був готовий до цього. На YouTube можна знайти відео, в якому він говорить про те, що станеться. «Я схуд до 60 кг, і мені судилося померти. Я вмираю», — каже він і аплодує. Він усміхається, але не тому, що пожартував.
«Карло говорить про свою смерть, бо бачить її як перехід. Він прославляв Бога і насправді любив Ісуса; це були не просто слова. Якщо хтось справді любить Ісуса, то не боїться смерті. Боїться той, хто Його не любить або не знає», — підкреслює Антонія Акутіс. Мати Слуги Божого тільки після його смерті знайшла запис на комп’ютері. Відео було зроблене в серпні 2006 року; хлопець дізнався про свою хворобу в жовтні. За бажанням Карло, його поховали в Ассизі, місті святого Франциска.
Ореол святості
«По смерті Карло багато людей відчули потребу записати свої спогади про нього, а інші казали, що проситимуть його заступництва під час молитви», — сказала через рік після смерті Карло Акутіса Франческа Консоліні, яка стала постулатором беатифікації молодого міланця. Було неважко довести, що хлопець помер в ореолі святості. На похороні храм був повен людей, також мусульман, буддистів та індуїстів (ще за життя Карло один індус на ім’я Раджеш, який належить до брахманів — найвищої касти, прийняв хрещення, зворушений свідченням його віри). Хлопця проводжало багато бідняків Мілана, яким він колись допомагав.
Незабаром після цього з’явилася перша книжка про його життя, а пізніше документальний фільм, мультфільм і радіопередача. У Мілані діє Асоціація друзів Карло Акутіса. В інтернеті також є сторінка, присвячена йому. Серед розміщених там фотографій з урочистостей та відпочинку важко знайти його селфі. Мабуть, майбутній раб Божий жив згідно зі словами, які сам виголошував: «Смуток — це погляд, звернений на себе; щастя — погляд спрямований до Бога».
Слава закоханого у Святе Причастя італійця перелетіла океан. Антонія Акутіс була запрошена на Євхаристійний конгрес у Бразилії в Кампо Гранде. Зустріч відбувалась під девізом «Євхаристія: моя автострада до Неба».
Брат і сестра одинака
Відео з комп’ютера було не останнім знаком, який отримала від Карло його мати. Через чотири роки після смерті сина вона завагітніла. Раніше у неї були проблеми зі здоров’ям, через що хлопець за все життя так і не дочекався брата чи сестри. Близнюки народилися, коли Антонії було 43 роки. «Карло допоміг мені. Я не можу сказати, що це чудо; але для мене це благодать», — пояснює мати. Коли вона була вагітна, лікар вирахував дату народження на 11 жовтня, річницю смерті мозку Карло.
Якуб Яловічор, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
