Надто довго Церква займалася не етикою, а мораллю, яка, знову ж таки, занадто часто стосувалася «окремих частин тіла», тих що «нижче пояса».
Таку думку висловив архиєпископ Болоньї Маттео Дзуппі в інтерв’ю для тижневика «L’Espresso». На його погляд, Папа Франциск допомагає сучасникам упоратися з цією проблематикою, оскільки «не боїться моральності». Церква, стверджує архиєпископ, не може мовчати перед лицем «деструкції особи», а ми нині перебуваємо в ситуації «новітнього Вавилону».
Ба навіть наші справи гірші, оскільки наш Вавилон — набагато більше невидимий, аніж великий Вавилон, із яким боролася Церква перших століть і який, однак же, виступав відкрито, каже італійський ієрарх. Архиєпископ звернув увагу, що сучасний Вавилон набагато складніший і його тяжче розпізнати. Церква, на його переконання, задовго займалася мораллю, а не етикою і стосунками між «я» і «ти». Тепер же ми за це розплачуємося, насамперед тому, що ця моральність часто стосувалася тільки окремих частин тіла, від поясу, аби «проставити крапки над і».
На переконання архиєпископа Дзуппі, Церква повинна заново віднайти свою етичну достовірність, поставити в центрі повноту і гідність особи, її стосунки з ближнім, а не примус. «Ми проповідували моральність, яка виглядала примусом щодо “я”. І тому моралізм видавався скерованим проти особи», — пояснює ієрарх. Як приклад він навів папську промову в римському офісі FAO (продовольча та сільськогосподарська організація ООН), коли Папа звернувся до голів урядів, аби «старалися жити блаженствами».
Франциск «міг так сказати, бо він здатний повернути рівновагу між приватною та публічною сферами», вважає італійський ієрарх. «У цій рівновазі публічна сфера не нівелює приватної, а приватна не позбавляє корисності сферу публічну. Натомість тут є повнота особи, без чого немає майбутнього».
Архиєпископ висловив сподівання, що «Церква Франциска» поставить перепону роздрібненню світу і знання, яке нищить саму ідею людського майбуття». Він також поділився думкою, що найбільш грізним результатом нігілізму на сьогодні є споживацтво. «Споживацтво приваблює людське “я”, не ставить йому жодних меж, викликає втрату відчуття справедливості. Якщо я думаю тільки про споживання, то мене, зрештою, не цікавить, звідки походить те, що я споживаю, ані суперечності, що визначають моє споживання. Також для мене неважливі наслідки, що випливають із мого способу споживання. Споживацтво — це плід несправедливості, і саме створює несправедливість», — підкреслив архиєпископ Болоньї.