Цими днями відійшли до Дому Отця двоє видатних представників католицької біоетики, люди, які тільки по той бік життя побачать, скільки життів вони врятували. Першого червня помер доктор Лісец, а вчора, 5 червня, — кардинал Сґречча.
Вранці 5 червня 2019 р. в Римі перестало битися серце кардинала Еліо Сґречча, вислуженого голови Папської Академії «За життя». Ревний захисник гідності та священного виміру людського життя переставився до вічності напередодні свого 91-річчя, повідомляє Vatican News.
Від селянина до кардинала. Вміти цінувати життя
Останній з-поміж шести дітей у селянській сім’ї, Еліо Зґречча народився 6 червня 1928 року поблизу міста Анкони, що на Адріатичному побережжі центральної Італії. Закінчивши семінарію у Фано, 29 червня 1952 року став священиком. Спочатку надавав душпастирську опіку молодіжній гілці Католицької Акції, згодом виконував служіння віце-ректора та ректора різних семінарій, а від 1973 року став капеланом на Факультеті медицини й хірургії в римському осідку Католицького Університету Найсвятішого Серця.
В цьому ж університеті о. Сґречча 1985 року очолив Центр біоетики, а 1992-го — Інститут біоетики. Співпрацював у галузі біоетики з організаціями та інституціями європейського рівня. У 1980-ті роки був спостерігачем від Святого Престолу при Комітеті етики Ради Європи, а від 1990 по 2006 — членом Італійського національного комітету біоетики.
Наприкінці 1992 року папа св.Йоан Павло ІІ призначив його секретарем Папської Ради в справах сім’ї, уділивши в січні наступного року єпископські свячення. У 1996 році єпископ Сґречча став віце-президентом Папської Академії «За життя», яку очолював від 2005 до 2008 року. Папа Бенедикт XVI 2010 року надав йому кардинальський титул. За папським призначенням, брав участь у синодах, присвячених сім’ї, що відбувалися у Ватикані 2014 та 2015 року.
Кардинал Еліо Зґречча зробив важливий внесок у роз’яснення деяких пекучих тем у сфері біоетики, таких як донорство органів, стовбурові клітини, спротив сумління, постійний вегетативний стан, тощо. Серед його різних праць не можна не згадати про двотомний «Підручник з біоетики для медиків і біологів», що був перевиданий чотири рази та перекладений різними мовами, зокрема українською.
«Щоб бути вільним, спершу потрібно БУТИ»
В Україні з цією видатною людиною співпрацював, серед інших, фонд «За гідність людини». Тому сайт CREDO звернувся до голови фонду, п.Гені Самборської, з проханням дещо розповісти про кардинала Сґречча.
— 2001 рік, Київ. Перший Національний конгрес з біоетики. Для організаторів (а це Національна Академія Наук, Академія медичних наук, МОЗ України) престижно мати серед доповідачів гостя з Ватикану: єпископа, науковця, голову Папської Академії «Pro-Vita» Еліо Сґречча. Я попросила члена фонду Зою Серебровську бути перекладачем для поважного гостя. Провідні вчені країни обговорювали аспекти клінічних випробувань, генетику та репродукцію людини тощо. Один із науковців нарікав у своєму виступі, що «єдина перешкода для клонування людини — це психологічна непідготовленість суспільства». Лунали заяви, які суперечили здоровому глузду. Тоді Еліо Сґречча у своєму виступі наголосив: «Суспільство має нести відповідальність за життя кожної людини, також і тієї, яка ще не народилася». Увечері відбулася зустріч зі студентами Інституту св.Томи Аквінського.
В 2003 році Всеукраїнський благодійний фонд «За гідність людини» організував міжнародний науковий симпозіум, і професор Сґречча був серед почесних гостей. Він виступав із доповіддю «Вчення Католицької Церкви про штучні технології репродукції людини». Після симпозіуму ми підвозили єпископа до нунціатури, і раптом наш автомобіль заглох на одній з центральних вулиць столиці. Я почувалася жахливо, натомість єпископ готовий був сам штовхати авто, щоб не створювати затору. За кілька хвилин ми зрушили з місця і весела реакція єпископа мене заспокоїла. А потім був міжнародний Конгрес сім’ї в центрі столиці, в Українському домі. Під час перерви журналісти брали інтерв’ю в Еліо Сґречча. Пам’ятаю його фразу: «Щоб бути вільним, спершу необхідно БУТИ».
Для багатьох фахівців підручник Еліо Сґречча «Біоетика» став справжнім скарбом. Там знаходили відповіді на багато запитань.
А потім ми зустрілися в Римі, в Папській Академії «Pro Vita». Відчувалася батьківська турбота: « Може, ви стомлені чи зголодніли?» Кардинал сам готував нам чай, каву, пригощав смачненьким…
Нещодавно, перебуваючи з лікарями в Меджугор’ї, я мала зустріч із доктором молекулярної біології, членом-кореспондентом Папської Академії «Pro Vita» Монікою Лопес-Бараона. Ми згадували Еліо Сґречча і його великий внесок у науку. Він євангелізував учених.
Доктор Антун. Великий практичний мрійник
Антун Лісец, хорват, був чи не першим пролайф-діячем, відомим у посткомуністичній Україні. Він почав приїздити до нас ще на початку 1990-х, розповідав про себе і про те, чому й навіщо зайнявся захистом життя.
Він помер у Пожезі (Пожеґа — місто у східній Хорватії) після нетривалої, але тяжкої хвороби, пише Bitno.net. Йому не було так багато років, як кардиналові Сґречча: Антун Лісец народився 6 червня 1957 року. До школи ходив у Макарську та Осієку, потім повернувся в рідну Пожеґу. Факультет медицини закінчив 1981 року в Рієці зі спеціальністю «загальна хірургія». Все життя доктор медицини Антун Лісец присвятив боротьбі за ненароджених та за гідність людського життя, від зачаття до природної смерті. Не стримував свого слова, розповідаючи про шкоду та неетичність контрацепції, повчав про цінність дошлюбної чистоти, пояснював проблемність штучного запліднення й те, чим небезпечні аборти, проводив реколекції для жінок, які страждають постабортним синдромом, і багато іншого. Автор численних публікацій пролайф-спрямування. Часто бував у країнах колишнього Радянського Союзу, де проблема з повагою до людського життя взагалі тотальна.
У Хорватії доктор Антун був одним із перших і безумовно найплідніших пролайф-активістів.
«Люди не усвідомлюють, у яку гру смерті втягнуті»
Пані Геня Самборська працювала також і з цим захисником життя. Зрештою, фактично за його сприяння постав наш фонд «За гідність людини». Ось як вона його згадує:
— З Антуном Лісецем ми познайомилися на початку 90-х. Тоді він уперше приїхав на Україну, в столиці одразу знайшов храм на Аскольдовій могилі, виступив перед молоддю, показав фільм «Німий крик» Бернарда Натансона. Враження від побаченого і почутого об’єднало групу волонтерів. Так утворилося товариство «Разом за життя».
Антун був невгамовний. Пізніше відбулося знайомство з о.Максиміліаном Подвікою OCD, польським священником, місіонером, який працював у Києві на Святошині. Отець Максиміліан знав, як активно на той час проводилась діяльність у Польщі на захист ненароджених дітей, і це допомогло розпочати рух, який швидко переріс у громадську організацію «Благодійний фонд “За гідність людини”», яка діє досі.
Антун Лісец завжди наголошував, що люди з колишніх радянських країн не усвідомлюють, у яку гру смерті вони втягнуті. Антун був молодий, енергійний, нежонатий. Ми навіть намагалися знайти йому наречену в Україні. Він не відмовлявся, казав, що дуже симпатизує україночкам, — але довго не затримувався на одному місці. Прагнув якомога більше розповідати людям, що без морального відродження країна не досягне щасливого майбутнього.
В 1994 році Фонд «За гідність людини» видав книжку Антуна Лісеца «За жизнь» тиражом 20 тис. примірників, російською мовою, щоб її могли читати в пострадянських республіках. За ініціативи Антуна волонтери поштою розсилали ці книжки та пролайф-листівки майже в усі пологові будинки країни, в жіночі консультації, лікарні. Для багатьох медиків це було відкриттям.
Навіть не можу порахувати, скільки разів Антун був в Україні. Його запрошували на наукові конференції, симпозіуми, в навчальні заклади, релігійні спільноти. Він завжди говорив, що будь-яка держава складається не тільки з території та кордонів: вона складається також із людей, народжених і ненароджених, із сімей, збудованих на істинних цінностях. Він не боявся повторювати інформацію не тільки через відоме латинське прислів’я «Repetitio est mater studiorum» («повторення — мати навчання»), але й для того, щоб вона далі поширювалася.
Антун писав багато статей, брошур, лекцій, записував аудіодиски, виступав у ЗМІ. Завжди хотів сказати якомога більше. Якщо регламент передбачав 20 хвилин виступу — всі знали, що доктор Антун виступатиме удвічі довше. Йдучи дорогою, не оминав жодної лікарні чи аптеки і роздавав свої брошурки (видані українською та російською мовами) про наслідки аборту та шкідливість контрацептивних засобів. Працівники медичних закладів та аптек із цікавістю дивились на ставного доктора-іноземця, який гучно і впевнено говорив про те, що у нас не озвучувалися.
Антун добре володів російською мовою і його часто запрошували у пострадянські країни. Переїжджав з однієї країни в іншу, затримувався, навіть на своє власне весілля повернувся у Хорватію тільки в переддень вінчання. Розповідав мені, як уся родина нареченої хвилювалася, бо він не міг відмовитися від виступів перед студентами, а такого зв’язку, як зараз, щоб повідомити рідних, тоді не було.
Антун сміливо давав усім свою поштову адресу для подальших контактів. Востаннє ми зустрілися в жовтні минулого року на міжнародній конференції в Ченстохові (Польща). Він виглядав якось стомлено. Але його тактика була незмінною: хто бореться проти ненароджених та народжених людей, проти сім’ї, моралі та здоров’я, — той бореться проти країни, проти держави. Всім наголошував: надія на майбутнє є! Істинний шлях — прийняття Бога.
фінансово.
Щиро дякуємо!
