Правила посту в Римо-Католицькій Церкві загалом доволі чіткі та зрозумілі. Днями покаяння є всі п’ятниці року, а не лише протягом Великого Посту.
Тобто кожний католик зобов’язаний утримуватися від м’ясних страв щоп’ятниці, за винятком тих, на які припадають урочистості. У Попільну Середу та Страсну П’ятницю піст — не лише якісний, але також і кількісний, що означає утримання від м’яса, лише три прийоми їжі протягом дня й лише один із них — досита. Обов’язок утримання від м’ясних страв стосується всіх, кому сповнилося 14 років. Суворий піст натомість стосується всіх повнолітніх, аж до досягнення 60 років.
Труднощі переважно виникають з інтерпретацією дотримання посту в неділі під час Великого Посту. Відомо, що піст від їжі у неділю не зобов’язує; проте часто у католиків є сумніви стосовно того, чи можна влаштовувати святкування дня народження, відвідувати весілля чи інші урочистості, на які нас запрошують люди іншої конфесії, які ще не увійшли в час посту. Тож за поясненнями «чи субота для людини, чи людина для суботи» часопис CREDO звернувся до о.доктора Андрія Недзєльського, офіціала єпископського суду Львівської архідієцезії.
— Як належить розуміти те, що читаємо про піст у Катехизмі Католицької Церкви?
— Загалом ми пам’ятаємо, що четверта церковна заповідь каже: у заборонені дні гучних святкувань не влаштовувати. Та якщо зазирнемо в Катехизм, то там ця заповідь записана так: у дні, що їх визначила Церква, утримуватися від споживання м’яса та додержувати посту. І далі Катехизм підказує, що це «визначає час аскези, покаяння, які готують нас до літургійних свят; вони допомагають нам опановувати наші пристрасті та здобувати свободу серця» (ККЦ 2043).
Прийнято вважати, що ця церковна заповідь нас у чомусь обмежує, і ми зосереджуємося на тому, чого не можна. Про гучні святкування в ній нічого не сказано, а отже, може виникнути така ілюзія: не заборонено — отже, дозволено. Та маємо пам’ятати, що необхідність дотримуватися посту випливає перш за все з Закону Божого, а не лише з людського. Усі церковні заповіді тільки інтерпретують заповіді Божі. Вони до певної міри змінні й мають на меті служити людині, яка живе у конкретних умовах і в конкретний час, добре розуміти та виконувати Заповідь, яку дав Бог. Як Старий, так і Новий Завіт закликає чинити покуту, перепрошувати Бога за свої гріхи та за гріхи народу, випрошувати Боже Милосердя. Ісус теж постив, готуючись до початку своєї проповідницької діяльності, і Церква Його в цьому наслідує. Тож є певні визначені дні у літургійному році й Церква заохочує вірян переживати ці дні у зреченні від чогось.
Ісус сказав, що той, хто хоче йти за Ним, має зректися самого себе. І практики посту є відповіддю Церкви на Божий заклик. Церква вдивляється в Ісуса Христа, який теж практикував піст і зречення, відкидав спокуси та відмовлявся від речей, які самі в собі не були поганими. Проте відмова від них у той час була приготуванням до здобуття чогось ще більшого і кращого. Й саме в таких категоріях варто розглядати неділі Великопісного періоду. В Кодексі канонічного права вказано, що дні покути — це кожна п’ятниця протягом року, Попільна Середа і Велика (Страсна) П’ятниця. Але піст — це не лише відречення від м’яса чи обмеження в їжі. Він має набагато глибший вимір. Ісус Христос нас покликав бути Його свідками, і наша постава у цьому контексті має значення.
— Ми живемо в такі часи, коли багатьом здається, ніби відмова від споживання м’яса у п’ятницю — це якийсь пережиток; що набагато важливіше жити в мирі з ближніми, і тому подібне. То, може, вже час скасувати цей припис?
— Здається, це така дрібниця — їсти чи не їсти м’ясо у п’ятницю, йти на якусь гучну гостину в неділю підчас Великого Посту чи не йти. Однак для християн такі речі мають не лише особисте значення. Наше рішення є свідченням для інших християн про те, як ми ставимося не лише до вказівок своєї Церкви, але також — або й передусім — до Божих Заповідей. Тож людина, зберігаючи вірність правилам посту, демонструє свою вірність Христові; це прояв готовності наслідувати Христа. Це також спосіб приготуватися до чогось більш значущого, важливішого, коштом зречення від доброго, але дрібного, менш важливого.
Я часто згадую, як певного разу, ще на початках священства, поїхав до Івано-Франківська на авторинок по запчастини. Він працює там двічі на тиждень: у п’ятницю та неділю. Я знайшов те, що шукав, але мені потрібна була більша кількість. Власник товару сказав, що має ще і привезе наступного разу. Я перепитав, чи «наступний раз» означає в неділю, а у відповідь почув: «Я християнин, я в неділю не торгую». Така, здається, дрібна річ, — але яке сильне свідчення! Навіть так можна бути свідком Ісуса Христа.
Я веду до того, що коли ми відмовляємось від участі у святкуваннях під час посту, не соромлячись зізнатися про справжню причину відмови, то даємо цим свідчення приналежності до Христа.
— Чи є якісь винятки, обставини, які дозволять людині зі спокійним сумлінням піти в неділю на весілля чи на ювілей до ресторану й мати певність, що не порушує жодних приписів?
— Звісно, є ситуації, коли присутність на певній події має велике значення, бо сприяє будуванню родинних зв’язків, є виявом поваги до організаторів події і так далі. Ісус Христос показав, що всі правила, Закон — а тим більше церковні приписи, які є інтерпретацією Божого Закону, — повинні зводитися до любові до Бога і ближнього. Це добре показує притча про Доброго самарянина. Ісус у цій історії наголошує на тому, що любов до ближнього перевищує всі інші правила. Вона і є суттю всіх інших правил. Ісус каже, що не людина для суботи, а субота для людини. Церква теж іде за цим принципом Христа. Саме тому є припис у Кодексі канонічного крава Католицької Церкви, який звучить: Salus animarum suprema lex — «спасіння душ це найвищий закон». І саме тому деякі конкретні способи — а піст це спосіб, а не мета сама в собі, — можуть змінюватися. Правила, які встановлює Церква, вона ж може змінювати. Тому якщо йдеться про певні дні покутні чи свята, Апостольська Столиця може вносити зміни для цілої Церкви, або Конференція єпископів може переносити чи змінювати час відзначання свят чи покутних днів на локальному рівні. У цьому разі в Церкві є право, яке каже, що «настоятель може для слушної причини, згідно з розпорядженням дієцезіяльного єпископа, уділити в окремих випадках диспенсу від обов’язку збереження святкового дня або дня покути.» Отже, якщо є важлива ситуація, якої неможливо перенести з різних причин, то людина може звернутися до свого єпископа або настоятеля і просити про дозвіл скасувати обов’язок дотримання посту на цей конкретний випадок. Тобто просити про ослаблення дії суто церковного закону в окремому випадку. Треба теж зазначити, що диспенса може бути надана тільки з виправданої і раціональної причини, враховуючи обставини випадку та важливість закону, від якого людині вділяють диспенсацію. Духовне благо вірних є виправданою і раціональною причиною.
— А люди, що мають проблеми зі здоров’ям, самі вирішують, чи вони підпадають під категорію звільнених диспенсою від дотримання посту, — чи мають просити про неї в індивідуальному порядку? І як це відбувається?
— Бог не вимагає від нас речей неможливих. Так само й Церква. Людина вирішує сама, чи стан її здоров’я дозволяє їй дотримуватися посту. Але якщо людина має сумніви щодо того, яке рішення варто прийняти, тоді краще звернутися з цим запитанням до єпископа чи настоятеля, пояснити ситуацію та попросити про диспенсу.
Церква завжди готова допомогти людині, вийти їй назустріч і розвіяти сумніви. Хворий може зробити це навіть зателефонувавши до свого єпископа, генерального вікарія дієцезії чи настоятеля своєї парафії. Компетентна влада допоможе розпізнати ситуацію. Не треба боятися, бо якщо є сумніви, то краще зайвий раз потурбувати навіть єпископа, ніж чинити щось на власний розсуд і продовжувати сумніватися.
— І на завершення — ще одне, не менш, на мою думку, важливе запитання, яке турбує багатьох християнських батьків. Чи нав’язувати дітям якісь покутні практики, зречення та відмову від маленьких дитячих радощів у тому форматі, який дозволяє їм вік, чи до 15-16 років нічого від них не вимагати?
— Діти до 14 років не зобов’язані дотримуватися суворого посту у визначені покутні дні, а отже, можна подумати, що таке явище, як піст, узагалі їх не стосується. Проте, як я вже згадував раніше, піст — це не лише обмеження в їжі, але також прагнення наслідувати Христа та бути послушним Божій волі. І християнські батьки мають обов’язок виховувати своїх дітей за цими принципами. Вчити їх, що Божі заповіді не зводяться до заборон та обмежень, а звільняють людину, яка їх дотримується, від сумнівів та непевності, і дають нагоду бути свідками Ісуса у своєму середовищі. Насамперед це зобов’язання батьків навчити дітей практикувати маленькі зречення, щоб дозріти з віком до більших. Діти отримали хрещення через віру батьків; батьки взяли на себе зобов’язання виховувати дітей у вірі та боязні Божій. Тож, приймаючи рішення про те, чи дозволити своїй дитині участь у, наприклад, святкуванні дня народження друга, батьки мають розпізнати й оцінити ситуацію. Якщо батьки сумніваються, як учинити, тоді теж можуть — і навіть повинні — звернутися до свого настоятеля чи єпископа за порадою. Тоді й діти розумітимуть, що справа важлива і батьки ставляться до неї серйозно.
Ваші діти будуть вчити своїх дітей так, як ви їх вчите; але чинити вони будуть так, як ви чините. Тож мудрість батьків полягає в тому, щоб виховувати дітей до послуху, але водночас учити робити відповідальний вибір.
фінансово.
Щиро дякуємо!
