Питання: Чи правильно буде казати, що своїми стражданнями лежачий хворий, який навіть не може самостійно дихати, спокутує провину за колись заподіяне ним зло?
Відповідає Vatican News:
Неправильно стверджувати, що прикутий до ліжка хворий спокутує свої гріхи. Це абсолютно очевидно також і тому, що страждати й важко хворіти можуть і маленькі діти, які не мають гріхів. Так само й святі люди іноді проживають життя, що складається з низки страждань, і ці страждання жодним чином не можна вважати спокутуванням за скоєні ними погані вчинки. Як казав св.Йоан Павло ІІ, «страждання потрібні для того, щоб вивільнювалася любов. Страждання вивільняють любов у тому, хто страждає, у хворому, прикутому до ліжка, позбавленому навіть змоги дихати, щоб він міг перетворити ці страждання в жертву любові. Страждання також вивільняють любов у тих, хто доглядає за хворими і зустрічається з ними». Ба більше, ми, віруючі люди, знаємо, що наше життя призначене для того, щоб приготуватися до вічності, до участі в житті Бога. І цей ступінь участі буде пропорційним ступеню нашої любові. Ось чому ті, кого багато хто в цьому житті вважає останніми, там будуть першими.
Земне життя на тлі вічності — лише мить, і вона дуже незначна, порівняно з життям у Раю, яке триватиме вічно. Саме у світлі вічності ми можемо зрозуміти справжнє значення теперішнього життя. «Блаженні засмучені, — сказав Господь Ісус Христос, — бо будуть утішені» (Мт 5,5). Цю дивну логіку можна зрозуміти тільки у світлі вічності. Ця логіка перевертає з ніг на голову наші звичні параметри судження. Велич майбутнього життя відповідатиме тому, якої любові ми досягаємо в цьому житті. Ніхто не заперечуватиме, що наше життя на землі повне страждань, тією чи іншою мірою. Хворі в очах Бога і за цією логікою вічності займають особливе місце. Їхні страждання стають вираженням любові, яка вивільняється для їхнього блага та всієї Церкви. Ці страждання можуть стати безперервним даром, принесеним Господу.
Святий Жан-Марі Віанней, Арський пастир, молився такими словами: «Я люблю Тебе, Боже, і моє єдине бажання — це любити Тебе до мого останнього подиху. Я люблю Тебе, Боже, безкінечно достойний любові, і я згідний швидше померти, люблячи Тебе, аніж жити, хоч мить не люблячи Тебе. Я люблю Тебе, Боже, і прагну Неба тільки тому, що там я знайду щастя досконалої любові до Тебе. Я люблю Тебе, Боже, і боюся пекла тільки тому, що там неможливо Тебе любити. Боже мій, якщо мій язик не може повторювати щомиті, що я люблю Тебе, нехай хоча б моє серце повторює ці слова з кожним моїм подихом. Дай мені благодать страждати, люблячи Тебе; любити страждаючи і одного разу віддати душу, люблячи Тебе і відчуваючи, що я Тебе люблю. Що ближче я наближаюся до кінця, то більше молю Тебе примножити мою любов і зробити її досконалою».
Господь дарує людині не лише можливість любити за будь-яких обставин і приносити цю любов у жертву, але й призначати її на якісь конкретні потреби. Тому свої страждання, наприклад, матір може пожертвувати за свою дитину, за її здоров’я — фізичне й духовне, — за її благополуччя загалом. Так само студент, який зазнає особливих труднощів у навчанні, може скласти це в жертву любові до Бога за навернення своїх друзів. Прикутий до ліжка хворий одним лише актом волі може преобразити свої страждання, свою нерухомість, свій біль і самотність у жертвоприношення любові за близьких або за навернення грішників, за припинення війни, за припинення епідемій. Безумовно, ця жертва була б не його власною, але вона приноситься в єдності з Христовою жертвою, відповідно до того, що писав святий апостол Павло: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква…» (Кол 1,24). Як бачимо, важко хвора людина, не здатна навіть самостійно дихати, може принести найбільше благо для людей і для всього світу, для всієї Церкви.
Після смерті та воскресіння Христа не буває марних страждань, кожне з них займає своє важливе місце в домобудуванні Спасіння. Прикутий до ложа не може їсти, дихати, говорити, але він може любити і віддавати цю любов, і його життя в очах Бога має величезну цінність, а страждання, які він переживає як жертву любові, приносять набагато більше користі суспільству, ніж активний, діяльний спосіб життя тих, хто бувши здоровим і успішним, позбавляють себе Божої благодаті.
На завершення цих роздумів хотілось би згадати про полеміку, яка розгорнулася в Європі, щодо так званого біологічного заповіту. Так називають юридично завірений документ, із допомогою якого людина дає розпорядження на той випадок, якщо вона не просто буде прикута до ліжка, а й буде нездатна виявити свою волю. Іншими словами, йдеться про документ, у якому людина наперед висловлює бажання, щоб до неї застосували евтаназію — злочинний акт убивства безпомічної, безнадійно хворої людини. Таке може діятися тільки в суспільстві, де життя смертельно хворої людини знецінюється, вважається непотрібним та обтяжливим. Як же чудово, що ми, християни можемо скласти інший духовний заповіт на випадок важкої хвороби, вже зараз, у молитві висловивши Богу свій намір скласти ці страждання в жертву за навернення та благополуччя наших близьких, до останньої миті нашого життя! Справді, ми маємо дякувати Богові за те, що можемо перетворити на благо навіть найважчі життєві випробування, не проживаючи жодної миті намарно й без любові, та дякувати нашій Матері-Церкві за те, що вона відкрила нам цю скарбницю благодаті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
