Нещодавно головний редактор Католицької інформаційної агенції Марцін Пшецішевський розмовляв з о. професором Славомиром Одером, який був постулатором беатифікаційного і канонізаційного процесів Папи Войтили.
Серед кількох порушених тем обговорювалися, зокрема, чуда і присутність святих у нашому повсякденні — адже святі, йдучи на Небеса, не залишають нас самих на землі.
— Частину свого життя Ви присвятили Йоанові Павлу ІІ. Це, певно, зродило між вами якийсь особливий зв’язок. Яке місце посідає Йоан Павло ІІ у Вашій молитві? Ви б ризикнули щось сказати про результативність цих молитов?
— Беатифікаційний процес Йоана Павла ІІ я переживав як період 5‑річних реколекцій. Мені їх проголошував сам Йоан Павло ІІ: своїм життям, своїм священством і своєю святістю. Він закликав мене не вдовольнятися посередністю та недобросовісністю, не забувати про покликання до святості. А як святий священник, часто присоромлював мене своєю позицією. Йоан Павло ІІ був і донині залишається для мене «духовною точкою відліку». Він присутній у моїх щоденних молитвах, присутній як відправна точка для моїх проповідей і реколекцій, які я виголошую. Я маю щодо нього величезний борг вдячності. Не раз я пізнав його силу, заступництво та опіку. Я ж був, наприклад, урятований в автомобільній аварії, що була дуже серйозною.
— Як?
— За кілька тижнів до беатифікації я подорожував Італією разом зі своїм батьком, і був за кермом. Сталося зіткнення, в якому ми були пасивними жертвами. Машину можна було викидати на металолом. Поліція, приїхавши на місце, не сподівалася знайти когось живого у настільки понівеченому авто. Тим часом і я, і батько самостійно вибралися з автомобіля. Перші слова, які промовила до нас здивована патрульна, були: «Вас урятував Йоан Павло ІІ!» Причому не тому, що вона знала, хто я такий. Вона не знала мене і не знала того, що я священник, бо я навіть колоратки не мав.
Окрім цього, під час детального обстеження після аварії у батька знайшли злоякісну пухлину, про яку він раніше не знав. Можна було розпочати відповідне лікування, і завдяки цьому мій тато прожив ще довгі роки.
— А які свідчення про плоди молитви за заступництвом Йоана Павла ІІ надходять з інших місць світу? Чи хтось їх документує?
— Хоч я вже два роки не працюю в Римському вікаріаті, туди й надалі приходить кореспонденція на моє ім’я стосовно цієї теми. Однак сьогодні найбільше свідчень про благодаті за заступництвом св. Йоана Павла ІІ присилають вже до санктуарію в Лагєвніках.
Святий Йоан Павло ІІ найбільше діє на двох «полях». Це зцілення від пухлин та проблеми з сім’єю і материнством. Тут ідеться про відновлення можливості бути батьком чи матір’ю, але також про втручання під час вагітності. Пам’ятаю кілька випадків, коли лікарі ствердили деформацію плода, пропонуючи аборт. Натомість дитина народилася цілком здоровою. Я сам мав нагоду поблагословити дівчинку, що народилася в сім’ї, де батьки довгі роки не могли мати дітей. Вони просили про дитину за заступництвом Йоана Павла ІІ. Якогось дня жінка ствердила, що вона вже у благословенному стані. На жаль, пренатальні обстеження шокували батьків, бо показали, що дитина матиме дуже серйозний дефект. Їм пропонували аборт, але ці батьки відповіли з вірою: якщо Йоан Павло ІІ випросив нам благодать мати дитину, то ми приймемо її такою, яка вона є. За кілька місяців народилася гарненька й цілком здорова дівчинка.
— А як точиться беатифікаційний процес батьків Йоана Павла ІІ? На якому він етапі? Чи розпочинати такий процес не було надмірністю, бо створюється враження, що це прославлення не лише папи, але і його сім’ї заодно? Чи з методологічного погляду цей процес можна провести, якщо вже немає живих свідків, і бракує документів?
— Жоден беатифікаційний процес не зрушив би з місця, якби не було «fama sanctitatis» — думки про святість, «ореолу святості» в людському сприйнятті. Жоден єпископ не може розпочати будь-яку діяльність у таких питаннях, якщо немає цієї загальної думки про чиюсь святість. Їздячи світом, я збираю підтвердження того, що переконання у святості батьків Йоана Павла ІІ у людей є.
Це історичний процес, і практика Церкви виробила можливість провадження таких процесів. Зрештою, Церква провадить процеси людей, які померли кілька століть тому. Фактичні свідки життя батьків Папи Войтили вже не живуть, — хоча нам вдалося вислухати одного, хто замолоду знав Кароля Войтилу і пам’ятає його батька.
Окрім цього одного, інші свідки, які складають зізнання тепер, є не так свідками життя кандидатів до слави вівтаря, як загальної думки про їхню святість. І ще є чимало свідчень, які надходять з‑за океану: з Латинської Америки та Північної Америки. Збиранням документів про їхнє життя, причому життя героїчне, займається спеціально для цієї мети створена історична комісія.
Процес точиться на дієцезіяльному етапі, у Краківській архідієцезії, і він фактично завершений.
— А чи є якісь повідомлення про чудо за заступництвом батьків Йоана Павла ІІ?
— Так, є. Я отримав кілька таких свідчень, і одне з них вельми цікаве. Зараз я чекаю на вивчення зібраної медичної документації, щоб подати цей випадок на розгляд експертів.
фінансово.
Щиро дякуємо!
