Чому ми не даємо дітям можливості обрати самостійно, у що їм вірити, до якої Церкви належати і чому не даємо своїм дітям зробити свідомий вибір, а вирішуємо замість них?
А також де у Біблії написано, що треба хрестити немовлят? Які аргументи за те, що так правильно і що так було завжди? І навіщо взагалі це «релігійне насильство» над дітьми?
Про це розповідає викладач Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського п. Владислав Ковинєв під час ефіру на CREDO.
— Тема хрещення немовлят постійно викликає бурхливі емоції. В цій темі все залежить від того, чому ми хрестимо дітей, і все залежить від того, чим для нас самих є хрещення. Якщо для нас хрещення — це просто символічний акт того, що ми йдемо за Христом, тоді, мабуть, треба відкласти прийняття цього таїнства на якийсь час. Але ж християни — і православні, і католики — не вважають хрещення просто символічним актом. Вони вважають його Таїнством, необхідним для спасіння.
І ось тут я би навів таку аналогію: у мене двоє дітей і, власне, я, як свідомий батько, примушую своїх дітей до дисципліни. Змалку привчаю їх до порядку, вчу зосереджуватися на важливих речах; їхня мама примушує їх вживати здорову їжу, а не лише цукерки чи фастфуд. Чому ми це робимо? Тому що ми — свідомі батьки, які хочуть для своїх дітей найкращого, і хочемо берегти їхнє здоров’я змалку; хочемо, щоб вони були дисциплінованими, щоб досягли успіху в житті. Ми вчимо їх приборкувати власне еґо, там, де це необхідно, і робимо все, щоб їм було краще. Як батьки, ми діємо всупереч волі своїх дітей; але всі розуміють, що це абсурд — дозволити дитині чекати до 18‑ти, щоб вона вирішила, чи хоче вона навчатися в школі, чи ні. Дитина у 6 років ще не розуміє, що це важливо; але ми розуміємо, тому й діємо так, як діємо.
Якщо перенесемо все це у сферу духовного виховання наших дітей, то принцип дії — той самий. Ми, як батьки, робимо те, що є важливим. Діти цього ще не розуміють, але зрозуміють пізніше. Чому ми так робимо? Тому що ми, як християни, віримо в тотальність первородного гріха. Що людина народжується зараженою, спотвореною гріхом. Так, вона не має «актуальної вини» перед Богом, доки сама не вчинила свій персональний, особистий гріх; але дитина успадковує цю провину — як ми кажемо, первородного гріха. Цей гріх відокремлює нас від Бога. Це про нього в листах Апостола Павла ми читаємо такі слова, що через непослух одного чоловіка — мова про Адама — багато людей стали грішниками. Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, а з гріхом смерть, і так смерть перейшла на всіх, бо всі згрішили. Тобто ми бачимо, що гріх зачепив кожного. Усіх, крім Божої Матері. Наша природа спотворена, ми заплямовані цим гріхом і відділені від Бога. Як каже Тридентський Собор — гріх це смерть душі, якщо коротко.
Але ми хочемо, щоб душа наших дітей була живою у Господі, і саме тому хрестимо дітей. Чому? Тому що спасає нас тільки Христос. Тільки Він може нас витягнути з цього первородного гріха і відродити нас до життя вічного. Христос дає нам благодать, основний дар, завдяки якому людина відкривається на Бога і може жити у Ньому, зростати у Ньому і в Нього. Освячуватися і переображуватися.
Хрещення — це не помитися, як душ прийняти; це сакраментальна дія і ми хрестимо наших дітей, тому що хочемо, щоб вони отримали дар спасіння. Народжені з первородним гріхом, вони не мають співучасті у житті Пресвятої Трійці, вони відокремлені від джерела духовного життя. Тож для того, щоб наші діти могли зростати в Господі, щоб були поєднані з Ним, ми їх хрестимо. Це не означає, що охрещена людина спасеться автоматично; але без хрещення спасіння неможливе в принципі. Тож починаючи від Діянь Апостолів ми бачимо, що хрещення було завжди. Якщо людина вважала себе християнином, то була охрещена.
Батьки, які охрестили свою дитину, аби охрестити, і не вчать її жити свідомим християнським життям, бо не розуміють суті й сенсу хрещення, — такі батьки прирікають її на втрату благодаті спасіння.
Особистий приклад — це дуже важливо: дитина повинна звикати до храму, до атмосфери поклоніння, до сакраментальних актів, які вона бачить. Дитина повинна звикати до літургійного життя. Треба йти до храму з дітьми. Католицька літургія, на щастя, не триває дві з гаком години і її цілком можна витримати. Крім того, самим теж треба розуміти, навіщо мені це все, бо не може такого бути, що я говорю одне, а роблю інше: мої слова залишаться непочутими.
Повний запис розмови — за цим посиланням.
фінансово.
Щиро дякуємо!
