Тома Кемпійський (лат. Thomas a Kempis), Томас Гемеркен, Маллеолус (бл. 1380) — чернець, автор релігійно-повчальних творів.
Син коваля, з 12 років виховувався у школі у Девентері (Нідерланди) і духовно сформувався під впливом її керівників, «братів спільного життя», учасників релігійно-містичного руху devotio moderna («сучасне благочестя»). Не вступаючи в конфлікт з офіційною Церквою і схоластичною течією, вони робили акцент на внутрішньому стані людини, її індивідуальному ставленні до Бога та побожності, що випливає з нього.
Орієнтуючись на ранньохристиянський ідеал і принцип «наслідування Христа», «брати» і «сестри» добровільно (але не складаючи спеціальних обітниць) оселялися спільнотами, жертвуючи їм своє майно, утримували школи, притулки, шпиталі, сприяли релігійній освіті переписуванням Святого Письма і благочестивих книжок. Особлива увага приділялася поєднанню трудового і морально чистого життя у світі з духовним самовдосконаленням віруючого, прагненням досягти на шляху містичного самозаглиблення «спокою в Бозі».
Спільноти мирян були тісно пов’язані з іншою його складовою частиною — августинськими монастирями у Віндесгаймі. Саме в августинському конвенті поблизу Зволлє протікало все довге життя Томи. З 1399 року він пройшов тут шлях від послушника до помічника пріора монастиря, отримав священицький сан, став автором трактатів про чернече життя і релігійне виховання, численних проповідей, хроніки монастиря і життєписів засновника руху Г. Гроті і його учнів.
Але найширша популярність Томи зумовлена насамперед тим, що його вважають найбільш імовірним автором анонімного твору в чотирьох книгах «Про наслідування Христа» (De imitatione Christi), однієї з найбільш популярних книг світової християнської літератури. Залишаючи осторонь догматичні суперечки та посилання на авторитети схоластики, не виходячи в той же час за межі ортодоксії, автор відобразив реформаторський імпульс, внесений у нове розуміння благочестя. Він стверджує значення смиренномудрості, сердечного покаяння і молитви, постійної готовності до страждання і смерті з вірою в Христа. Основа праведного життя і шлях до єднання людини з Богом вбачаються в моральному самоочищенні і беззастережному прийнятті волі Божої.
Містика трактату, яка пов’язана з неоплатонічною традицією Середніх століть, має риси схожості з містикою Августина і Бернарда Клервоського. У практичних утіхах, «корисних для духовного життя», автор уміло черпає настанови з багатого досвіду, накопиченого самоспостереженнями ченців.
Книга «Про наслідування Христу» витримала понад 2000 видань, була перекладена майже на всі мови християнських народів і отримала міжконфесійне поширення (з 18 ст. — у грецьких та російських православних колах).
фінансово.
Щиро дякуємо!
