Погляд

Проблема з реліквіями. Святі символи чи святі підробки?

17 Березня 2017, 16:55 849

Туніка, яку Ісус мав на собі під час Страстей, існує у двох… е… примірниках. Цвяхів із Хреста теж дещо більше, ніж їх там узагалі було. І що тепер? Приєднаємося до іронічного хору, який висміює «темноту»?

В римській базиліці Санта Марія Маджоре можна помолитися при яслах Ісуса. Не беручи до уваги свідчення Євангелій, перша історична згадка про цю реліквію вийшла з‑під пера Оригена на початку ІІІ століття. Відтоді ми вже можемо відслідкувати її подальшу долю та за мінімуму доброї волі припустити відповідність п’яти кленових дошок, шанованих у базиліці, яслам, які згадує стародавній християнський письменник. Тисяча вісімсот років. Цілком непогано. Проблемними є тільки перших двісті, а правду кажучи, то сто. На початку ІІ століття імператор Адріан збудував на місці народження Спасителя храм Адоніса, аби відлякати християн-паломників. Отож місце було, судячи з усього, відоме. Міг там знаходитися і цілком справжній короб-ясла. Проблема тільки з отим першим століттям. Ну бо кому саме спало на думку оберігати або хоч би запам’ятати ясла та печеру-стайню, де колись то народилося Дитя невідомих подорожніх?

Долю хреста можемо відслідкувати починаючи з IV століття. Його, як усі знають, відшукала побожна мати імператора Константина, Єлена. Після віднайдення та ідентифікації — яка супроводжувалася більш чи менш чудесними подіями — свята імператриця розділила безцінний скарб на три частини та обдарувала ними Єрусалим, Константинополь і Рим.

Єрусалимська частина, після невеликих пертурбацій з участю персів у VII столітті та короткого перебування у столиці Східної Імперії, повернулася на місце. Константинопольська частина до ХІІІ століття спокійно собі лежала у храмі св. Софії (Хагія-Софія), звідки її як імператорський подарунок вивіз у рідку Кортону такий собі брат Ілля, другий Генерал францисканського ордену (на той момент він виступав як екскомунікований посол імператора Фрідріха). Доля римської частини була найменш драматична. Ще у IV столітті її помістили у спеціально збудованій для цієї мети базиліці Святого Хреста (Санта Кроче), і там вона перебуває донині, тільки трошечки «схудла» через щіпочки, які від неї століттями відривали та розсилали по світу. Всупереч поширеним пліткам, якби зібрати разом усі ці розсіяні по світу щіпочки, перед нашими очима не постав би «ліс хрестів». Навіть один хрест було би тяжко зібрати. У випадку хреста ми маємо майже 1700 років прекрасно документованої історії. Проблемними — особливо ж коли ми заперечимо надприродне втручання або жіночу інтуїцію Єлени — залишаються перші триста.

У Римі, в базиліці св. Пруденціани, стоїть колона бичування. Наявність цієї реліквії у храмі на єрусалимському узгір’ї Сіон підтверджували вже у IV столітті святі Єронім і Паула Римлянка. До Вічного Міста реліквія прибула 1223 року.

Туніка, в якій Ісус нібито був у час своїх Страстей, існує у двох екземплярах. Один — у німецькому Тревірі, другий у французькому Аржантеї. Історію першого можна відслідкувати від IV століття, і замішана в ній, певна річ, Єлена. Задокументована доля другої туніки сягає кінця VI століття.

Цвяхів із Хреста також трохи більше, ніж треба. Подібно як тернів із тернової корони, хоча сама корона, тобто тернова «шапка», яку всадили Ісусові на голову, знаходиться у скарбниці паризької катедри Нотр-Дам. Її історія також тягає часів імператриці Єлени, з невеликим часовим проміжком між IV і Х століттям. Якби хтось питав про Святий Грааль, якого шукали лицарі короля Артура, то він почувається добре і його можна знайти у катедрі Валенсії. Це агатовий келих із середини І століття. Перші історичні згадки про неї походять із середини ІІІ століття.

Я свідомо не чіпаю Туринської плащаниці та хусток з Ов’єдо і Манопелло. Ще можна згадати про черепи Йоана Хрестителя. Три з них налічується тільки у Західній Європі, з них дві, певна справа, — у Римі. Але залишмося вже при реліквіях, пов’язаних із самим Ісусом.

У жодному з цих випадків нам не вдасться зі стовідсотковою певністю довести їхню справжність. У багатьох випадках їхня автентичність виглядає досить сумнівною. В кількох випадках сумнівність переростає в очевидність. І що тепер? Долучимося до іронічного хору, що висміює «темних» віруючих, які століттями давали себе дурити фальшивими реліквіями та виманювати в себе більші чи менші гроші? З чим ми тут маємо справу: з наївністю чи зі спритним обманом? Як ми назвемо ці реліквії, які не відповідають нашим стандартам істинності? Святими Підробками?

Але ж ми насправді дуже добре знаємо, що тут, по суті, зовсім не йдеться ні про шматок дерева, ні про камінь чи тканину. Наші предки з нібито «темного» Середньовіччя бачили це цілком незгірше від нас. Вважати їх дурнями — це, як казав Льюїс, «снобізм епохи».

Навіщо нам реліквії? Ми — люди, ми потребуємо знаків, які промовлятимуть до нашої уяви. Не потрібно применшувати їхньої ролі у досвіді віри. Цього не робили й найбільші містики. Не робив цього сам Господь Ісус, розповідаючи притчі. Навіть якби усі реліквії — також і ті найсвятіші — виявилися «несправжніми», то що зміниться? Ми ж не віримо у камінь, дерево чи тканину. Вдивлятися в них, а може, навіть торкатися — це не наближає нас якимось «магічним» чином до Того, хто, може, колись якось із ними стикався. Ми й так, у своєму не такому відомому-красивому-історичному парафіяльному храмі, маємо Його Самого, Ісуса Христа. Самого Бога. Інколи, однак, ця присутність «стає прісною», «приїдається» нам, і тяжко утримати свіжість сприйняття чуда. Й тоді ми йдемо на паломництва до реліквій, щоб вони збудили нас від приспаності, підштовхнули уяву та почуття, а через них — розум та віру.

Усі ці реліквії дещо подібні до альбому з фотографіями ще з часів заручин. Старий чоловік розгортає його, аби згадати, що жінка обік нього — до якої він уже так призвичаївся, аж ледве помічає — це та сама усміхнена дівчина на фотографії. А потім він кладе альбом на полицю й дивиться на неї так само… але водночас трохи інакше. Немовби свіжіше. Ось так це виглядає, тільки що Господь Ісус не старіє… Але ми то так. І тому нам потрібно час від часу зазирати до таких «альбомів».

Переклад CREDO за: дк. Міхал Любовіцкі, Aleteia  

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
Виберіть суму
грн/місяць
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: