Дві головні християнські деномінації Німеччини вважають, що їхнім обов’язком є тісніша співпраця.
«Переважна більшість усіх членів Церкви очікує, що Церкви будуть більше співпрацювати, а не культивувати чи навіть загострювати свій віросповідний профіль», — сказано у статті, яку оприлюднили двоє єпископів, відповідальних за екуменізм, у випуску «Frankfurter Allgemeine Zeitung» від 7 травня 2024 року.
Про «зміну парадигми» пишуть католицький єпископ Магдебурга Герхард Файге та очільник протестантської церкви в Гессені й Нассау Фолькер Юнг. «Екуменізм належить розуміти не як статичну мету єдності, що має бути досягнута в певний момент, а як динамічний процес», — сказали співголови Контактної дискусійної групи Конференції єпископів Німеччини (DBK) і Ради Євангельської Церкви Німеччини (EKD).
Обоє ієрархів визнають, що між їхніми Церквами ще є розбіжності — наприклад, щодо етичних питань. (Наприклад, для протестантів контрацепція не є гріхом, а для більшості протестантських теологів ембріон є «людським життям», але ще не «людською істотою», як народжена дитина. Також є розбіжності в теологічному розумінні шлюбу, одностатевих пар і висвячення жінок.) «У взаємному діалозі ми повинні тверезо визнати це і не називати такі обмежені розбіжності кінцем екуменізму», — заявляють вони. «Однак ми вважаємо своїм обов’язком продовжувати шукати діалогу і намагатися жити разом та свідчити Євангеліє словом і ділом у цьому світі», — підкреслюють служителі. У статті зазначено, що екуменізм практикується в багатьох зібраннях і парафіях Німеччини, а також на рівні церковного керівництва і що, на щастя, в усіх сферах є багато спільного. «Екуменічні стосунки склалися і є майже очевидними», — наголошують представники обох німецьких Церков. Як приклад вони наводять публічні заяви та запровадження конфесійної співпраці у сфері релігійної освіти, а також певну співпрацю між обома благодійними організаціями — Карітасом та Дияконією.
Представники обох віросповідних спільнот посилаються на свою спільну залученість у допомогу біженцям, мігрантам та іншим потребуючим, у телефонні консультації, військове та поліцейське капеланство. «Обидві Церкви активно задіяні в громадянському суспільстві, часто разом з іншими християнськими церквами: на сьогодні зокрема в ініціативах проти правого екстремізму, на користь різноманітності й демократії», — написали єпископи Фейге та Юнг. Вони додають, що екуменічні богослужіння є частиною релігійного життя в багатьох місцях, особливо коли йдеться про соціальні події, які їх супроводжують.
Читайте також:
Кардинал Мюллер: не перетворюймо Церкву в різновид громадської організації
Статистичні дані про життя християнських Церков у Німеччині натомість свідчать, що кількість вірян у них продовжує маліти. 2 травня 2024 року в Ганновері представники Євангельської Церкви Німеччини оприлюднили дані стосовно кількості вірян на території країни станом на 31 грудня 2023 року. Дослідження показало, що за минулий рік із цієї церковної спільноти вийшли понад пів мільйона членів. Загальна кількість втрачених вірян, разом з апостазіями та смертями, становить 573 тисячі чоловік.
Це черговий антирекорд, який навіть побив сумні рекорди минулих років. Як стверджують дослідники, другий рік поспіль кількість тих, хто вийшов із цієї віросповідної спільноти, перевищує кількість померлих.
Також і Католицька Церква в Німеччині втрачає величезну кількість вірних щороку. Можна тільки констатувати: як лютерани, так і католики в Німеччині є живим доказом того, що спроби рятуватися від втрати вірян шляхом прискореного реформування доктрини і практики віри не зменшують масштабів віровідступництва.
Вочевидь у випадку Німеччини у гру вступає винятковий чинник: небажання, зокрема у молоді, сплачувати обов’язковий церковний податок, який у німецькому законодавстві зобов’язує всіх зареєстрованих протестантів і католиків до 75‑річного віку (закон не стосується мусульман, православних та інших визнань). Офіційний вихід із Церкви дозволяє не сплачувати податок (його розмір — 1% доходу). Цей типовий для ФРН політичний звичай мав зміцнити Церкви й надати їм засоби для провадження освітньої, благодійної та суспільної діяльності. Однак у нинішню епоху тотальної лаїцизації він стає чинником, який прискорює відхід людей від Церкви. Тому з тим більшою впевненістю можна сказати, що не сповнилися сподівання тих прихильників реформ у Католицькій Церкві, які казали, що католики повинні дозволити священникам одружуватися або висвячувати жінок, задля збільшення популярності Церкви. Лютерани зробили це вже давно, але це зовсім не зменшило темпи відходу їхніх вірних.
Також очевидним є, що й так звана Агенда реформ, запропонована в межах німецького «Синодального шляху», нічого не змінить. Залишається питання: навіщо спотворювати вчення Церкви, якщо це все одно не гарантує ніяких швидких і легших змін на краще. Приклад лютеран має бути повчальним для католиків: Церква, яка буде підлаштовуватися під вимоги лаїцизованого суспільства, втрачатиме святість, а зовсім не прихилить до себе тих, хто й так не зважає на релігію.
фінансово.
Щиро дякуємо!
