Дорогі у Христі!
Вже упродовж багатьох років наша Церква та інші Церкви і релігійні організації у передвиборчий час закликають своїх вірних молитися за народ, за державу, за Україну. Нещодавно мені поставили запитання: чи маємо молитися тільки перед виборами? Запитання слушне, бо наші заклики до молитви звичайно з’являються у час підготовки до виборів. Створюється враження, що треба молитися тільки тоді, коли виникають великі потреби, як каже давня приказка: як тривога – то до Бога. Звертаємося до вас, дорогі у Христі, щоб відповісти на вищезгадане запитання чи, точніше, щоб спростувати неправильне розуміння, що за народ і державу треба молитися тільки у певні періоди часу.
Свята Церква вчить нас, що за народ, за правління, за військо треба молитися завжди. Під час Божественної Літургії, яку служимо майже щодня, принаймні п’ять разів звертаємося до Господа Бога з прохання про опіку над народом, над правлінням і над військом. Зокрема, у мирній єктенії, на самому початку Святої Літургії, диякон виголошує: «За Богом бережений народ наш, за правління і за все військо Господеві помолімся». У сугубій єктенії, після Євангелія, диякон знову мовить: «Ще молимось за Богом бережений народ наш, за правління і за все військо». Під час Великого входу, коли згадуємо всіх, за кого молимося, тобто всіх, за кого покладено частичку на дискосі, як того, хто потребує Божої допомоги. І ще раз наприкінці Святої Літургії, у Заамвонній молитві.
Крім того, ще один раз священик молиться за народ, правління і військо, коли в найсвятійшу хвилину Божественної Літургії словами Господніми та за діянням Святого Духа відбулося переєстествлення хліба і вина у Тіло і Кров Ісуса Христа, а ієрей дякує від імені всього народу за Божі дари і приносить особливі за нього прохання. Це дуже гарні слова, які священик промовляє тихо і вірні їх не чують: «Ще приносимо Тобі цю словесну службу… за Богом бережений народ наш, правління і все військо. Дай їм, Господи, мирне царство, щоб і ми в спокою їх тихе і сумирне життя прожили в усякому благочесті і чистоті». А в Літургії святого Василія Великого, яку служимо десять разів на рік, зокрема у великопісний час, священик каже: «Пом’яни, Господи, Богом бережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви Твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою Твоєю».
Як бачимо, дорогі у Христі, Церква запрошує нас поручати Господеві Богом бережений народ наш, правління і військо упродовж усього року, незважаючи на те, чи це час перед виборами чи після них, бо держава й народ завжди потребують Божої допомоги, Божого благословення.
Намагаючись усвідомити, що без Божої допомоги і благодаті годі сподіватися на мир, правду, справедливість і добробут, ми повинні молитися за нашу державу не тільки під час Святої Літургії, а й у своїх приватних молитвах. Якщо комусь важко знайти потрібні слова, щоб висловити своє прохання, можна скористатися готовими зразками, як наприклад Молитвою за український народ Митрополита Андрея (Шептицького).
Хочу звернути вашу увагу на кілька важливих прикмет нашої молитви – літургійної та особистої, – що її ми підносимо до Господа за народ і рідну державу. Дехто думає, що така молитва має бути конкретною, що ми повинні поіменно представляти Богові своїх державних керівників чи розв’язки, які, на нашу думку, сприятимуть загальному добру. Дещо інакше вчить нас Святе Письмо. Пригадаймо розповідь про весілля в Кані Галилейській, яку записав святий євангелист Іван (пор. Ів. 2, 1–12). На гостині були Ісус, Марія, Його мати, і апостоли. Побачивши, що забракло вина, Пресвята Богородиця сказала до свого Сина: «Вина в них нема». Цими словами Вона лише представляє потребу, не стараючись наказати Ісусові, що і як він має робити, щоб зарадити у цій прикрій ситуації. А тоді звертається до слуг: «Що лиш скаже вам – робіть». Слуги послухали, і Ісус зробив чудо, вирішив проблему господарів, задовольнив їхню потребу.
Ця розповідь показує, що ми не маємо накидати Богові у молитві своїх розв’язок і планів та вимагати, щоб Він виконав те, чого ми хочемо або що вважаємо за потрібне. По-людськи кажучи, Господь Бог не потребує радників. Він добре знає, що для нас є найкращим. Тому коли молимося чи за особисті потреби, чи тим більше за потреби народу, правління, ми повинні довіритися Богові і просити Його, щоб Він задовольнив наші потреби так, як найкраще знає. Це перша особливість нашої молитви.
Друга прикмета, дорогі у Христі, полягає у тому, що звертаючись до Господа як до Володаря Всесвіту, як до доброго Батька, який про нас дбає, і визнаючи Його своїм Богом, ми повинні виконувати Його святу волю. Адже було б нечесно і негарно – звертаючись до Нього, прохаючи Його, визнаючи, що без Нього не можемо собі дати ради – не слухати Його, робити по-своєму. Якщо ми щиро бажаємо молитися і поручаємо Йому наш народ, нашу державу, наше військо, весь наш правопорядок, то мусимо виконувати Його волю і свідомо оминати все те, що цій волі суперечить, що ображає Господа, що завдає шкоди та кривди нашим ближнім. Отже, молячись, будьмо послідовними: якщо ми в Господові бачимо нашого доброго Батька, тоді виконуймо Його святу волю.
І, врешті, звертаю вашу увагу на третю прикмету молитви за наш народ. Дорогі у Христі, прошу вас вже не вперше, щоби разом із молитвою ви прикладали руки до праці. Господь Бог – наш Батько, Він нас привів на цей світ і обдарував розумом, вільною волею, різними талантами, щоб ми були з Ним співтворцями. Він міг би все сам зробити, бо ж створив світ і природу без нас, однак бажає, щоб ми співпрацювали з Ним, – така Його свята воля. Це для нас велика честь і водночас велика відповідальність: ми маємо вкласти свою лепту в осягнення загального блага. Тому, коли молимося, не припиняймо працювати, бо без нашої праці також нічого не буде, нічого само не станеться. Чому ми погано працюємо? Це трапляється або через лінощі, або через незадоволення, або через образу на когось, або через намагання зробити комусь наперекір, або через надмірні очікування, що влада повинна за нас все зробити. Усі ці настрої не можна узгодити з молитвою. Якщо ми щиро молимося, то повинні і щиро старатися працювати, робити те, що в нашим силах, щоб спільними силами будувати, підносити і зміцнювати. Молитва і праця доповнюють одна одну.
Дорогі у Христі! Молімося і працюймо щиро щодня упродовж всього свого життя. У цьому підстава нашої надії на справжнє благо для нашого народу, для нашої держави.
Благословення Господнє на вас!
+ ЛЮБОМИР
Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
6 березня 2010 року
фінансово.
Щиро дякуємо!
