Святий Максиміліан Марія Кольбе – польський священик-францисканець, святий мученик, що загинув в Освенцімі, добровільно пішовши на смерть заради незнайомої йому людини.
І прощати без кінця, коли хтось щиро кається; а любити до пролиття крові. Таких людей бракує. А коли знайдуться – надзвичайна рідкість. Можливо, на сотні тисяч або мільйон – якась одиниця й знайшлася б, щоб щиро полюбити ворога. Думаю, що за злочинця ніхто б не хотів померти, прощаючи йому провини та визволяючи від засуду на смерть. Так, помер св. Максиміліан Кольбе, за одного зі своїх парафіян чи знайомих, коли того засудили гестапівці на смерть.
Слово Високопреосвященнішого Владики Ігоря у п’яту неділю Великого Посту:
Старий приятель приніс мені польську книжку Кшиштофа Конколевського «Видача святого Максиміліана в руки катів» і запропонував зробити матеріал про Максиміліана Кольбе. Малоосвічений Манкурт обережно поцікавився:
– А він хіба львів’янин?
– Кілька років на Короленка…
– Що там робив?
– Монах, – він зробив наголос на «о». – Колись там був монастир Францисканців.
Взяв до рук тоненьку книжечку у скромній м’якій чорно-білій обкладинці. Багато фотографій. Мені було знайоме ім’я Кольбе, але власних знань не вистачало. Пішов шукати в Інтернеті. Море. Окремі сайти й сторінки. Белетризована біографічна книга Марії Кончковської «Святий Максиміліан» російською і, напевно, є іншими мовами. Вже звична картина з Вікіпедією – солідна англійськомовна стаття, трохи менші польська та російська, є наша, українська – десять рядків із сумнівними словосполученнями. Незліченна кількість відео від двохвилинних роликів до повнометражних художніх фільмів з гучними кіноіменами у титрах. Я не приховую – мене дратує відсутність українських сторінок і щиро тішуся, коли Гугл мовчки видає українськомовні назви статей. Нехай буде ще одна.
Напередодні 8 березня сиділи з нагоди свята з нечужою для Манкурта жінкою у кафе. Спитала мене, про що буде наступний текст. Максиміліан Кольбе. Примружила очі:
– Ти там обережніше пиши. В Польщі це дуже відома людина. Дуже. Святий.
Хіба вгодиш нашим закомплексованим друзям… Зрештою, не для них писано. У тексті використані сторінки англомовної та російської Вікіпедії, фрагмент з книги М.Кончковської. Фото Манкурта та з цих же сторінок.
Святий Максиміліан Марія Кольбе (в миру Раймунд Кольбе, 8 січня 1894 – 14 серпня 1941) – польський священик-францисканець, святий мученик, що загинув в Освенцімі, добровільно пішовши на смерть заради незнайомої йому людини.
10 жовтня 1982 Папа Іван Павло II зарахував Максиміліана Кольбе до лику святих. Св. Максиміліан є святим покровителем наркоманів, політичних в’язнів, журналістів, рухів на підтримку життя. Іван Павло II проголосив його «святим покровителем нашого важкого століття».
Раймунд Кольбе народився у січні 1894 року в польському місті Здунська Воля, що знаходилося тоді на території Російської імперії. Він був другим сином Юліуша і Марії Кольбе. Батько його був етнічним німцем, а мати – чистокровної полькою. У нього було чотири брати: Франтішек, Юзеф, Валентин (прожив усього рік) і Анджей (прожив чотири роки).
Незабаром після його народження сім’я переїхала в м. Паб’яніце, де батьки Раймунда спочатку працювали ткачами. Потім його мати працювала акушеркою (часто відмовляючись брати гроші за свої послуги) і утримувала крамницю, де торгувала бакалією і господарськими товарами. Кольбе-старший працював на млині, а також вирощував овочі на орендованій ділянці землі.
У 1907 році Кольбе і його старший брат Франтішек вирішили вступити до Францисканського ордену. Вони перебралися через російсько-австрійський кордон і звернулися у францисканську канцелярію, що перебувала у Львові.
Отак це описує Марія Кончковська у своїй книзі:
«Увечері, попрощавшись із батьком, хлопці сіли в потяг, що їхав до Львова. Всю ніч вони тряслися, згорнувшись калачиком на вузьких полицях. За вікном пробігали міста і села, ліси і гори, мости над швидкими річками… Нарешті потяг з пронизливим свистом в’їхав на великий вокзал. Хлопчики почули голос кондуктора:
– Львів. Потяг далі не йде, виходьте!
Вони вийшли з вагона з важкими клунками й попрямували до трамвайної зупинки.
– Нарешті! – Сказав змучений Франек.
Мундек мовчки озирався на всі боки. «Тут для мене почнеться нове життя», – подумав він і почав молитися Богородиці, віддаючи під Її заступництво своє покликання і своє майбутнє…
Хлопці вийшли з трамвая, швидко знайшли Францисканську вулицю (вул. Просвіти – між В.Винниченка та В.Короленка, – Манкурт) і за хвилину вже стукали у монастирські ворота. Вони відразу ж опинилися в шумному інтернаті, який налічував кілька десятків хлопчиків. Вихованці поверталися після канікул, з усіх боків чувся голосний сміх, дружні вітання, розмови. Братів Кольбе ніхто не знав. Вони стояли осторонь, і все навколо здавалося Мундеку якимсь чужим: безліч незнайомих осіб, співучий східний говір, навіть одяг був інший. Він почувався смішним і незграбним в тісному шкільному пабьяніцькому мундирчику… Побачивши чергового ченця, Мундек швидко вийшов за ним у коридор, покликавши за собою Франека. Чернець привів їх до спальні й звелів розпаковувати речі. На стіні висів великий чорний хрест, і Мундек побачив фігуру розп’ятого Христа. У кутку стояла статуя Діви Марії, прикрашена квітами. Побачивши її, Мундек зрадів, ніби побачив свою маму.»
Колишній монастир Францисканців
У 1910 році Раймунд отримав чернече вбрання, роком пізніше дав перші обітниці, прийнявши при цьому ім’я Максиміліан. У 1914 році він приніс довічні обітниці і обрав ім’я Максиміліан Марія, бажаючи підкреслити своє глибоке шанування Пресвятої Богородиці.
У 1912 році Максиміліана Марію Кольбе відрядили на навчання до Риму, де він вивчав філософію, теологію, математику і фізику. У 1915 році він захистив дисертацію і став доктором філософії, а 1919-го отримав докторський ступінь з теології. Під час навчання в Римі він часто бачив бурхливі антипапські демонстрації; це й надихнуло його створити особливу церковну організацію – Militia Immaculata (Воїнство Непорочної Діви). Метою існування Воїнства стало звернення до Бога грішників і ворогів Церкви через заступництво Діви Марії. Кольбе вважав, що для досягнення цієї мети треба використовувати останні досягнення науки і техніки, передусім – технології масових комунікацій.
У 1918 році Кольбе був висвячений на священика, а ще через рік повернувся до тепер вже незалежної Польщі, де став активно проповідувати в ім’я Непорочної Діви. Незабаром неподалік від Варшави на абсолютно порожньому місці він заснував величезний монастир Непокалянув, тобто монастир Непорочної Діви.
Непокалянов (Niepokalanow) розпочався з гіпсової статуї Божої Матері Непорочного Зачаття, що отець Максиміліан з кількома терезинськими стипендіатами виставили на полях, що належали графу Янові Друцькому-Любецькому. Брат Зенон Жебровський, призначений керівником будівництва отцем Максиміліаном, роздобув кілька готових шматків бетону, з яких побудували постамент. Статую придбали у Варшаві за 90 злотих.
Надані землі для будівництва монастиря тягнулися безпосередньо за фігурою, поряд з майбутньою брамою. Таким чином, Непорочна Матір Божа стояла на передньому краї «цієї роботи, як його Власниця, Охоронець і Господиня, яка широким жестом запрошує до своїх володінь».
Умови пожертвувань графа зовсім не були легкі, але вдалося дійти згоди. За кілька років ця земля зусиллями Кольбе та його помічників змінилася до невпізнання.
У другий половині 1930-х років до складу величезного монастирського комплексу входили редакція журналу «Лицар Непорочної» (750 000 примірників щомісяця!), семінарія, радіостанція, оснащена новітнім обладнанням друкарня, залізнична станція, автостоянка, пожежна команда, склади, шевські, столярні, швейні, слюсарні майстерні і навіть невеликий аеродром. Сумарний щоденний тираж газет, що видаються в Непокалянуве, становив 230 000 примірників, а загальний щомісячний тираж журналів – понад один мільйон. Кожен монах був зобов’язаний опанувати бодай одну спеціальність, завдяки чому в монастирі були свої льотчики, машиністи, складачі, журналісти, радисти, водії, столяри, слюсарі, кравці.
Масштаби діяльності Максиміліана Кольбе у передвоєнні роки вражають. Його успіх забезпечували найбільша у світі на ті часи релігійна громада з 800 ченців і застосування найновіших передових технологій. Глибока віра Кольбе поєднувалася зі здатністю широкого і сучасного мислення, він сміливо використовував всі засоби для поширення вчення.
Тоді ж, у 1930-х рр. Максиміліан Кольбе здійснив низку місіонерських подорожей до Китаю і Японії. На околиці японського міста Нагасакі він заснував японський Непокалянув, японськомовну газету й семінарію. У Японії цей монастир став одним із найвідоміших католицьких монастирів. Всупереч синтоїстським канонам, Кольбе побудував свій монастир не в найкращому місці, так, щоб його від міста відділяла гора. Але виявилося, що він мав рацію: у серпні 1945 року Нагасакі було знищено атомною бомбою, але основний удар припав на той бік гори, де було місто, а монастир не постраждав. Дослухався б Кольбе до порад японців, то весь підсумок його старань, вся монастирська братія загинула б.
Вітраж францисканської церкви м. Сомбатхей (Угорщина), що зображає св. Максиміліана у табірній робі
Після того, як Німеччина напала на Польщу, Непокалянув став притулком для тисяч біженців, зокрема для 2000 євреїв, яких Кольбе ховав від нацистів. Під його керівництвом запрацювала нелегальна радіостанція, у передачах якої викривалися звірства німецьких окупантів.
17 лютого 1941 Максиміліан Кольбе був заарештований гестапо і ув’язнений у варшавську в’язницю Павяк. 25 травня того ж року його перевели в Освенцім. Він став номером 16670. Есесівці постійно били його кованими чобітьми, примушували бігом носити непомірні тягарі (це при тому, що він був калікою-туберкульозником, у нього була лише одна легеня), але він не тільки зберігав силу духу, але й допомагав іншим, як міг. Навіть у таких нелюдських умовах о. Максиміліан продовжував свою пастирську діяльність – заспокоював, хрестив, сповідав, пошепки здійснював богослужіння. Він сам попросив відвести йому найнезручніше місце – біля дверей, де стояла «параша», щоб завжди мати можливість благословляти померлих в’язнів, яких виносили з бараку.
У липні 1941 року з блоку №14, в якому жив отець Максиміліан, зник ув’язнений. Утікача знайти не вдалося (пізніше з’ясувалося, що він потонув у вигрібній ямі). Тоді заступник коменданта табору оберштурмфюрер СС Карл Фріцше вирішив відібрати 10 осіб, яким було призначено померти голодною смертю в блоці №13, аби навести жах на весь табір, щоб більше ніхто не намагався втекти. Всіх вишикували, залишили без вечері (її у них на очах вилили в канаву), а весь наступний день люди знову провели в строю під палючим сонцем. Увечері прийшов Фріцше і став відбирати 10 смертників. Один з відібраних ними людей, польський сержант Франтішек Гайовнічек, заплакав і сказав: «Невже я більше не побачу дружини і дітей? Що ж тепер з ними буде?» І тоді Кольбе вийшов з ряду і запропонував Фріцше своє життя в обмін на життя Гайовнічка. Як не дивно, Фріцше прийняв його жертву (хоча міг би як мінімум послати на смерть обох).
Сидячи в смердючій камері й помираючи від голоду та зневоднення, о. Максиміліан продовжував підтримувати товаришів по нещастю. Вони проводили час в піснях і молитвах. Через три тижні Кольбе і троє інших смертників були ще живі. 14 серпня 1941, напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці, кат Освенціма Бок отримав наказ негайно покінчити з в’язнями. Кольбе і його трьом товаришам була зроблена ін’єкція фенолу. Наступного дня тіло Максиміліана Кольбе піддали кремації, а попіл розвіяли за вітром.
Статуя Максиміліана Кольбе (ліворуч) у Вестмінстерському абатстві
У 1971 році Папа Римський Павло VI зарахував Максиміліана Марію Кольбе до сонму блаженних. 10 жовтня 1982 Папа Іван Павло II у присутності Франтішека Гайовнічка, в урочистій обстановці під оплески 200 тисяч вірян, офіційно оголосив Максиміліана Кольбе святим мучеником.
Святий Максиміліан – один з десяти святих мучеників XX століття, на честь яких у Вестмінстерському абатстві в Лондоні були споруджені статуї.
У літургійному календарі Римо-Католицької Церкви 14 серпня є днем пам’яті святого Максиміліана Марії Кольбе.
фінансово.
Щиро дякуємо!
