Кардинала Акілле Ратті (папа Пій ХІ) у списках очікуваних пресою не було навіть близько
Заледве 4% папських виборів завершилися згідно з попередніми прогнозами. Такі підрахунки оприлюднив Амброджо П’яццоні, автор «Історії виборів пап».
Італійський історик проаналізував 300 виборів наступників св.Петра – не тільки серед дійсних, а й серед пізніше визнаних недійсними. І лише 12 разів папські вибори закінчувалися відповідно до попередньо очікуваного результату.
А як це виглядало останніми часами? Ось зіставлення десяти останніх конклавів:
1878 р., конклав тривав три дні. Папою став кардинал Вінченцо Джоакіно Печчі (Лев ХІІІ), один із papabili, але не найсильніший.
1903 р., 5 днів конклаву, 7 голосувань. Обрано кардинала Джузеппе Сарто (Пій Х), що стало повною несподіванкою.
1914 р., 4 дні конклаву, 10 голосувань: кардинал Джакомо Делла К’єза (Бенедикт XV). Один із двох найсильніших фаворитів конклаву.
1922 р., 5 днів, 14 голосувань – кардинал Акілле Ратті (Пій ХІ), якого навіть до уваги раніше не брали.
1939 р., 2 дні конклаву, 3 голосування. Обрання кардинала Еудженіо Пачеллі (Пія ХІІ) було передбачуваним до відкриття конклаву. Перед лицем війни на вибір кардинала Пачеллі ставили майже всі.
1958 р., 4 дні конклаву, 11 голосувань. Кардинал Анджело Джузеппе Ронкаллі (Йоан ХХІІІ) був лише другим-третім papabile у спекуляціях преси. Його дуже части виключали з числа кандидатів на обрання, бо він був поважного віку (77 років).
1963 р., 3 дні конклаву, 6 голосувань. Обрання кардинала Джованні Баттіста Монтіні (Павло VI) – черговий приклад виборів, які завершилися відповідно до очікувань, про які свідчили цілком конкретні заголовки в газетах.
Не було передбачено обрання у серпні 1978 р. кардинала Альбіно Лучіані, Патріарха Венеції (Йоан Павло І), хоча його ім’я і стояло у списку 20 papabili. Здивування преси було тим більшим, що конклав тривав два дні, а конкретно кажучи – 22 години (4 голосування), тобто не справдилося «зарахування» кардинала Лучіані до т.зв. аутсайдерів, кандидатів «третього обрання».
Обрання кардинала Кароля Войтили в жовтні 1978 р. (3 дні, 8 голосувань) було цілковитою несподіванкою. Кардинал із Кракова не входив навіть до списку «аутсайдерів».
А як оцінювати обрання кардинала Йозефа Ратцінгера 2005 року (2 дні, 4 голосування)? Хоч багато ватиканістів твердять, що вибір був «очікуваний» (і справді, кілька з них чекали на це обрання), то аналіз не підтверджує попередньої впевненості. Ім’я кардинала Ратцінгера, по суті, найчастіше звучало як papabile, але з інших причин: як декан Колегії кардиналів, він головував на похороні Йоана Павла ІІ та інавгураційній св.Месі нового конклаву. Дві великі проповіді зробили так, що про нього говорилося найбільше.
Преса передбачала, з одного боку, що під час конклаву кардинал Ратцінгер матиме безпосередній «поєдинок» із «ліберальною фракцією», на чолі якої стояв кардинал Діоніджі Теттаманці, бо її справжній лідер, кардинал Карло Марія Мартіні, не міг і не хотів бути обраним через тривалу хворобу. Однак жоден із цих кандидатів нібито не набрав 2/3 голосів, через що сподівалися тривалого конклаву і виборів «третьої дороги».
З іншого ж боку, навіть званий фаворитом, кардинал Ратцінгер був виразно неприємний пресі, на відміну від архиєпископа Міланського: він належав до фракції куріальних працівників і традиціоналістів, його називали противником реформ. Отож навіть з цього погляду важко говорити, що обрання кардинала Ратцінгера було «очікуваним» у переддень виборів.
Обрання Бенедикта XVI, отже, не належало до тих папських виборів, які минули відповідно до очікувань, оскільки аналіз преси дозволяє ствердити, що його називали в гроні фаворитів разом із кардиналом Теттаманці.
За матеріалами: wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
