З Апостольським нунцієм в Україні Томасом Едвардом Ґалліксоном розмовляє з головний редактор CREDO о.Микола Мишовський: про «інтернетність» пастирів, релігійну свободу… і старі черевики нового Папи.
Ваше Високопреосвященство, Ви вже понад півтора року служите Апостольським нунцієм в Україні. На Вашу думку, якими є основні виклики для католиків України?
Для мене життя тут є постійним відкриттям чогось нового. Є багато речей, які, думаю, я знаю досить добре після півтора року перебування в Україні, але я продовжую вчитися. На мою думку, найважливіше завдання для Римо-Католицької Церкви в Україні – мати усі необхідні засоби для того, щоби виробити свою тотожність як Церква в українському контексті, як з точки зору мови, бо тут розмовляють не лише українською, а й російською, скажімо, а на Закарпатті – ще й угорською. Треба мати всі потрібні знаряддя, щоб спілкуватися з людьми. Це, на мою думку, є найбільшим викликом на сьогодні. На мою думку, повне й остаточне видання літургійних книг, зокрема Літургії Годин. Ці речі вказують, що ми ще не дійшли до повноти.
Як би Ви охарактеризували відносини між римо- та греко-католиками в Україні?
Моїм завданням вважаю працювати над цим питанням на рівні ієрархії, більше чим на рівні мирян, теж з браку відповідного знання мови. Думаю, що ще бракує порозуміння саме на цьому рівні. Необхідно промувати взаємне зазнайомлення поміж Греко- та Римо- католиками.
Одним із кроків, зроблених за останні роки – і то дуже важливим кроком, – стали спільні засідання єпископатів. Це дуже позитивні та важливі зустрічі для життя Церкви. Вони проводяться раз або двічі на рік для того, щоб ієрархи краще пізнавали один одного і могли обговорити складні питання.
Не йдеться про усунення чи нівелювання різниць, наявних між обома традиціями, бо вони доволі значні (наприклад, той самий календар); але питання в тому, щоб зрозуміти один одного та ці різниці, які існують миж католицькими конфесіями. Не можна їх забути чи просто усунути.
Ваше Високопреосвященство, Ви маєте профіль у Фейсбуці, провадите власний блог. Як на Вашу думку: духовенство має більше користуватися соцмережами та спілкуватися за їх допомогою?
Я з цим ще остаточно не визначився. Якщо говорити про Фейсбук, то там справді можна легко спілкуватися з людьми, увійти в контакт, створювати групи – і це хороша можливість для обміну думками. Зауважую інтелектуальний обмін думками на сторінках цієї мережі.
Минулого тижня я бачив малюнок-шарж, де одна людина каже до іншої: «Хочу обмежити час, проведений у Фейсбуці, на користь реальності». Той другий співрозмовник запитує: «І що ти заробив за перший день?» У відповідь: «18 годин».
Тобто, з одного боку – завдяки Фейсбукові та іншим інтернет-засобам комунікації може постати багато користі, а з іншого – можна втратити дуже багато часу. Священик, як і будь-яка інша людина, повинен бути обережним, щоб не витрачати свій час на непотрібні речі — ігри чи щось подібне. Має бути якийсь критерій вибору і конкретна причина: чому я це роблю.
На Вашу думку, якими є відносини між Церквою та державою в Україні? Зокрема, чи не відчуває Католицька Церква утисків порівняно з іншими конфесіями?
Тут я погоджуюся з аналізом, який був зроблений Його Блаженством Святославом Шевчуком. Він сказав, що головним партнером у діалозі з урядом є Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Однією з найбільших проблем – і не лише в Україні, а й у світі, – є проблема розуміння поняття релігійної свободи. Між різними християнськими Церквами немає згоди щодо розуміння релігійної свободи. Більшість православних Церков мають приблизно згідне поняття, хоч інколи і з різними акцентами. А їхнє розуміння загалом відрізняється від того, яке існує в Католицькій Церкві. Своєю чергою, протестантські рухи також мають інше бачення…
Для Католицької Церкви дуже важливе поняття автентичності. На пострадянському просторі важливо знайти своє місце та спільно з іншими конфесіями визначити поняття релігійної свободи.
Я не маю сумнівів у тому, що в суспільстві існують сили, негативно налаштовані до релігії, але не вірю в те, що уряд зайняв антирелігійну позицію.
Необхідно знайти інтелектульну допомогу української інтелігенції та суспільства, щоб знайти формулу, котра б шанувала бачення всіх людей доброї волі. Українське суспільство і Церква повинні виробити свою формулу того, як Церква має жити у суспільстві і які стосунки мають бути між Церквою і суспільством. Отож не можна говорити про якісь утиски з боку уряду і держави по відношенні до Католицької Церкви. Просто наразі в суспільстві бракує розуміння самої концепції релігійної свободи.
Ви – представник держави Ватикан в Україні. Як би Ви оцінили відносини Святого Престолу з теперішньою владою в Україні?
На сьогодні питання полягає не так у тому, який тут уряд і хто його очолює, як у шуканні дотичних з Апостольською Столицею в різних питаннях, де можна дійти згоди. Колись була класична модель дипломатії, коли посол був повноважним представником своєї держави для перемов з іншою державою. На сьогодні політика не здійснюється через цих посередників, представників держави. Здебільшого відносини існують між верхівками влади. Якщо треба щось вирішити, то політик сідає у літак і летить на переговори: чи то до Москви, чи до Брюсселя, чи кудись іще. У випадку з Ватиканом немає таких питань, як трубопровід із газом чи продаж військової техніки, наприклад. Справи соціальні чи культурні у жодній країні не знаходяться у списку найважливіших питань міждержавних стосунків. Наразі ми повинні вдоволитися тим, що маємо.
Згадаймо Першу Світову війну і роль Папи Бенедикта XV. Тоді західні союзники – Італія, Франція, Іспанія та інші – просто виключили Папу зі списку можливих посередників для укладення мирних угод. Якщо порівняти ту ситуацію з сьогоднішньою, то можна сказати, що сьогодні ми – у доброму становищі.
Яке Ваше особисте враження від нового Папи?
Я до цього ніколи його не знав, ніколи не мав честі з ним зустрітися. Я так само пізнаю нового Главу нашої Церкви, дивлячись телебачення, читаючи інтернет, як усі інші.
Чи можна сподіватися, що Папа Франциск приїде до нас?
Поки не можу відповісти, про це треба запитувати у самого Папи. Також це залежить від його ставлення до подорожей – чи буде новий Папа багато подорожувати.
Це вже третій Папа Римський за час Вашої дипломатичної служби у Ватикані. Що нового, на Вашу думку, принесе понтифікат Папи Франциска?
Подивимося, що буде нового, на що чекати. Багато говориться про реформу Римської курії, але це питання залежить не від нього самого. Безумовно, йдеться про те, щоб Римська курія стала ближчою до Помісних Церков.
Починаючи від ІІ Ватиканського Собору, Курія була таким особливим посередником, засобом для впровадження постанов Собору у світі. Зараз, після нещодавнього зібрання кардиналів, конклаву та реакції інших церковних осіб, настав час підбити підсумки і оцінити її роботу, спосіб дії – наскільки вона виконує функції, до яких призначена. На сьогодні є кілька речей, про які багато говорять: перше – щоб Папа мав більше часу для єпископів, і друге – щоб він мав більше часу для кардиналів, голів окремих комісій, Конгрегацій, які діють при Римській курії. Але тут постає питання: де знайти цей час? Крім того, щоб додати кілька годин праці до робочого дня, це означає зменшити чисельність самої курії. А зменшити ватиканську курію означає передати частину її повноважень окремим Єпископським Конференціям чи іншим органам, які могли б вирішувати певні питання на місці. Якою в цьому разі бачиться роль Папи: батька, який радів би з досягнень своїх синів, чи плакав би від тих бід, що їх спіткають? Більше відповідальності мали б нести континентальні та національні конференції єпископів, або інша форма керування Церквою, – тобто люди, які взяли б на себе відповідальність за євангелізацію на своїй території.
Папа Франциск є першим Понтифіком з Американського континенту. Багато хто говорить про зміщення інтересів Церкви з Європейського континенту на Південну Америку.
Один із шанованих європейських кардиналів виразив свій ентузіазм з вибору Папи з іншого континенту й сказав, що вибір Папи Франциска привносить інший погляд на дійсність Старого континенту, і що це буде не так перенесення акценту з Європи на Америку, як інший спосіб бачення Церкви загалом. Завданням Папи Римського не є робити все. Якщо він зможе стимулювати креативність інших у питанні євангелізації, то це означає, що він виконав завдання наступника святого Петра, який повинен був укріпляти у вірі своїх братів.
Моє останнє питання стосуватиметься другорядних речей, але… ними весь інтернет повний! Вже в перших діях Папи було багато відступів від протоколу: свій єпископський хрест, відсутність пелерини, його принципова відмова від червоних папських туфель… Чому для Папи це так важливо?
Якби Папою обрали когось, хто не має ноги і через протез мусив би відмовитися від червоних туфель, то це не викликало б такого зацікавлення… Крім того, не треба забувати, що зміни, до яких мусить звикати новий Папа, і так величезні.
Дивлячись на ці останні події, ми забуваємо про попередні зміни, яких зазнавало папство протягом тривалого періоду. Наприклад, Йоан Павло ІІ дуже рідко носив пелерину з горностаю. Бенедикт XVI, як і Йоан Павло ІІ, носили пелерину, але шовкову, а не з дорогого хутра, як було раніше.
Інколи ми, бачачи такі зміни, сприймаємо їх як щось грандіозне, хоча насправді вони не являються такими різкими скачками. Скажімо, Йоан Павло ІІ не носив церемоніальних туфель, а Бенедикт XVI до них повернувся. Тобто ці нововведення – як маятник: періодично повертаються. Нам тільки здається, що це щось нове.
Не треба бути надміру піддатливими на журналістів, щоб вони не впливали на нас. Насправді ж це все – другорядні речі, як для нас, так і для Папи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
