З єпископом-помічником Кам’янець-Подільської дієцезії РКЦ розмовляє о. Богдан Дутко MS
Як Ви захворіли, отче єпископе?
Був 2008 рік, грудень. Я їздив по всій Кам’янець-Подільській дієцезії, проголошуючи реколекції. Ну а що сам я автомобіля не маю, то вірні возили мене від однієї парафії до іншої. Бувало, застуджувався, грипував, їздив з температурою… Вживав різні ліки, сподіваючись, що хвороба відступить, і їхав далі. У лютому я захворів на поясуватий лишай, якого теж не долікував. Незабаром відчув, що ліва половина тіла мене погано слухається. Почав спотикатися. Потім настала атрофія м’язів. Я не міг самостійно ходити, пересувався вздовж стіни. 14 квітня, після Великодніх свят, я приїхав до Польщі й опинився у лікарні в Жешові. Фактично не міг навіть поворухнутися самостійно. Мені поставили діагноз полінейропатії — руйнування нервових закінчень, що викликало атрофію м’язів. Пізніше виявилося, що в мене також атрофія кісткової тканини і гострий остеопороз, через що поламалися п’ятнадцять хребців. Після реабілітації я ходив на милицях, а в лікарні їздив на візочку. Не міг активно рухатися, бо кості від рухів просто ламалися. Так триває донині. Останнім часом лікарі підозрюють у мене також і пухлину в лімфовузлах…
А як же Ваш хребет тримається?
Я став нижчий на десять сантиметрів. Маю чотири різні види корсетів. Структура моїх кісток хвора, тому кожен переїзд може викликати наступні перелами, а які дороги в Україні — всі знають.
Отче єпископе, як Ви сприймаєте це страждання?
Вочевидь я запитував, чому це страждання зачепило мене, як я маю його розуміти. Але не пам’ятаю, щоб бунтував. Радше я сприймаю це страждання у категоріях дару.
Дару? Отче єпископе, цілий світ утікає від страждання, вбачаючи в ньому кару Божу, а Ви називаєте це даром?
У Біблії, в Посланні до Римлян, читаємо: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, — покликаним за його постановою, усе співдіє на добро» (Рим 8, 28). А святий Єронім у Вульгаті каже так: «Для того, хто Бога любить, усе скероване до його блага, що стається в його житті, прямує до його добра». Це слово було таке виразне для мене. Святий Єронім і Оріген, коментуючи історію Іова, кажуть, що він є прообразом Ісуса Христа, прообразом християнина і образом Церкви. Перед лицем утрати всього він визнає: «Бог дав, Бог взяв, нехай ім’я Його буде благословенне». Сатана обсипав Іова страшною проказою з голови до ніг, а в його ранах та цілому тілі завелися хробаки, однак Іов не збунтувався проти Бога. Що більше, він визнав: «Добро з руки Божої прийняв я, чому зла прийняти не можу?»
Єпископ Ян Нємєц під час лекції у Городоцькій семінарії
Але Отці Церкви, коментуючи цей текст, кажуть, що сатана не діткнув його повністю…
Так, це правда. В Іова залишився здоровим язик, аби він мав чим проклинати Бога. Сатана намовляє нас не вірити, що для того, хто Бога любить, усе скероване на його благо. Господь Бог не пояснив Іову до кінця сенсу його страждання. Але Отці Церкви кажуть, що Іов знав: для того, хто Бога любить, усе працює на благо.
А біля Іова залишилися його дружина і троє приятелів…
Жінка підмовляла Іова проклясти Бога, а приятелі зі старозавітною ментальністю («страждання — кара за гріхи») пояснювали його ситуацію. Отці Церкви кажуть, що жінка і ті троє приятелів є світом наших почуттів, із яким ми пов’язані, як із дружиною. Не вірити в любов Божу й відкинути страждання нас щодня підмовляють сатана, наше серце і світ. Іов є прообразом Ісуса Христа, але Іов також є прообразом християнина. А християнинові спочатку здається, що його щастя залежить від грошей, від багатства, від здоров’я… Але пізніше, коли він пізнає у своєму житті також і речі прикрі, то починає розуміти, що його щастя залежить від Бога, а все інше Господь Бог йому дасть. Біблія каже, що Іову Бог усе повернув, і то вдвічі. Господь Бог кличе приятелів Іова і дорікає їм, що вони про Нього не говорили правди, і що тепер Він має їх покарати. Але не робить цього, бо ж Іов за них заступається. Християнин — це людина, яка заступається за світ, щоб не загинув. Якщо християнин приймає таємницю страждання, яка з’являється у його житті, то вона стане спасенною таємницею, провадитиме до спасіння.
Чи страждання є мовою любові Бога до людини?
Йоан Павло ІІ навчав, що страждання не є карою за гріхи ані відповіддю Бога на зло людини. Страждання можна зрозуміти тільки і виключно у світлі Божої любові, яка є остаточним сенсом існування на цьому світі. Свята Сестра Фаустина казала: «Страждання — це велика благодать. Через страждання душа вподібнюється до Спасителя, у стражданні кристалізується любов. Що більшим є страждання, то чистішою стає любов» (Щоденник, 57). А в пункті 303 читаємо: «Велика любов уміє малі речі на великі речі перемінювати, і тільки любов надає нашим учинкам цінності; а що чистішою стане наша любов, то менше буде в нас що пожирати вогню страждання, і воно перестане бути для нас стражданням. — Воно стане для нас блаженством».
А о. професор Тішнер, коли їздив «тішнеромобілем», казав, що страждання не облагороджує…
Однак я вважаю, що, попри все, страждання облагороджує людину. Йоан Павло ІІ казав, що людина облагороджує страждання…
Папа Бенедикт XVI нагадує нам, що «проголошування Євангелія завжди відбуватиметься під знаком хреста. Ось чого мають заново навчитися учні Ісуса в усіх поколіннях. Хрест є і залишиться знаком Сина Людського, у боротьбі з брехнею і насильством. Правда і любов не мають, насправді кажучи, ніякої іншої зброї, окрім свідчення страждання». Як відкривати таємницю хреста, в яку вписане страждання?
Святий Павло казав, що хрест є спокусою для юдеїв, глупотою для поган, а для нас — славою в Ісусі Христі. Що це означає? Юдеї були релігійними людьми, ходили до синагоги, молилися, слухали Слово Боже… Подібно і в моєму житті: я молюся, ходжу на Святі Меси, читаю Розарій… Можу бути священиком чи єпископом, але коли на мене спадає страждання, то запитую тільки одне: «Чому я?» Дивлюся на негідника, який живе з людьми, як пес з котом, краде, випиває, зраджує, — і тоді замислююся, чому ж я, а не він. Якщо я визнаю хрест за глупоту або спокушуся ним, то не зустріну Бога. І тоді не помре мій гріх, бо мій гріх помирає на хресті. Бог зробив гріхом Того, хто гріха не мав. Ісус Христос висів на хресті за наші гріхи — і прибив їх на хрест.
Єпископ Ян Нємєц проповідує під час відпусту у санктуарії Летичівської Богородиці
Отче єпископе, а як Ви молитеся у стражданні?
Залежить, коли саме. Коли в мене був сепсис, гарячка 40°, три дні я не відправляв Святої Меси, ба навіть Розарій прочитати не був спроможний. У мене були судоми, я втрачав притомність. Нічого хорошого… А молюсь я так, як і всі. Інколи буває, що молюся більше; іншим разом менше. Молюся вночі, бо буває, що так болить, аж спати не можу. Буває, болить постійно. Я молюся своїм болем. Молюся з Церквою, весь цей час.
Як прийшла хвороба, змінився і спосіб єпископського служіння. Кажучи по-людськи, Вам цього шкода?
Бути єпископом в Україні — це щось прекрасне. А чи шкода… З одного боку, так, а з іншого — ні. Я сприймаю це своє випробування як велику благодать, також і з того погляду, що в лікарні можу проголошувати Євангеліє. Я пізнав це багато разів. Розповім про один випадок. У відділенні онкології я зустріч пацієнта зі Щитна. Ми подружилися, і коли я вже мав повертатися додому, він сказав, що чотирнадцять років не був на сповіді, й попросив про таїнство примирення. Тоді я зрозумів, навіщо черговий раз опинився у лікарні. За кілька місяців той чоловік помер.
Що Ви сказали б тим читачам, які не дають собі ради зі стражданням?..
Пам’ятаймо, що в стражданні є Ісус Христос. Елі Візель, наочний свідок того жахіття, які відбувалося в Аушвіці, пізніше його описував. Зокрема, він згадував день, коли повісили двох дорослих чоловіків і хлопця, а він разом з іншими в’язнями був змушений стояти у шерегу і дивитися на страту. Коли ті люди повисли у зашморгах, хтось з-за спини вигукнув: «І де тепер Бог?», а Візель почув у собі голос, який відповів: «Де Він? Він тут — ось, висить там, на шибениці».
Немає такого страждання, в якому не страждав би Ісус Христос. Він є у мені, Він зі мною з’єднаний. Він не пояснює нам страждання. Він просто страждає в нас. Святий Павло казав, що у своєму тілі доповнює брак страждань Христових. Яке ж доповнення до Христових страждань ми можемо носити у своєму тілі? Те, якого Господь Ісус не мав, а ти маєш. Як, наприклад, рак… Він страдає у тобі саме сьогодні. Христос і Церква — це одне Тіло. Тому в Церкві здійснюється спасіння. Ісус Христос є в нас, і ми можемо в цьому спасінні брати участь. Тому всім стражденним я хочу процитувати слова французької містички і стигматички Марти Робен: «Не страждайте надаремно, це надто сумне…» Ще сягну по думку св. Бенедикта: «Бог прийшов не для того, щоби пояснити страждання. Він прийшов, аби наповнити його своєю присутністю». А блаженна Мати Тереза з Калькутти навчала так: «Прийняття болю є даром Бога, є зрілістю нашої віри, святістю життя, є благословенням». Дорогі страждальці, нехай нас зміцнюють слова св. Фаустини, яка сказала, що «душі можна відкупити тільки стражданням».
Єпископи Кам’янець-Подільської дієцезії зліва направо: єпископ-помічник Ян Нємєц, єпископ-ординарій Леон Дубравський, єпископ-помічник Радослав Змітровіч
La Salette 2/2013 / Переклад CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
