Питання-відповідь

Чи поганий я католик, якщо не можу щодня ходити на Месу?

Що окаджують один раз, що — двічі, тричі, і чому?

Чи можуть страждання відшкодувати гріх?

Чи варто хвилюватися, коли сняться померлі?

Що відбувається у чистилищі?

Отримати код інформера

Нд	Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб
	1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30	31

Опитування

На чому ви найчастіше дивитеся телебачення CREDO24

Популярне

день
тиждень
місяць

Підпишіться

Чи статева стриманість не суперечить Біблії? Чи це не проти людської природи?

Головна / Публікації

21 Травня 2014, 16:15 10056

Питання: Чи статева стриманість не суперечить Біблії? Чи це не проти людської природи?

Відповідь: Стриманість можна віднести до різних контекстів. Часто це слово вживають у значенні дівоцтва, добровільної безшлюбності. Слово Боже підтверджує, що дівоцтво має особливе значення для спасіння. Діва Ізраїлева, про яку часто говорять старозавітні пророки, символізує вірність і любов до Бога. З приходом Христа Діва Ізраїлева іменується Церквою, а саме дівоцтво стає есхатологічною реальністю, яка знайде повний сенс тільки в останньому, остаточному звершенні месіанського шлюбу народу зі своїм Господом. У Новому Завіті, так само як і в Старому, тема дівоцтва пов'язана з темою шлюбу. З'єднання Христа і Церкви є незайманим союзом, символ якого — шлюб. «Христос полюбив Церкву й видав себе за неї», — говорить апостол Павло (Еф. 5,25). Звертаючись до спільноти Коринту, Павло бажає представити її Христові «дівою чистою» (2 Кор. 11,2).

Дівицтво знаходить особливу красу і особливе значення в образі Пресвятої Діви Марії. У ній були благословенні й обдаровані великою духовною плодовитістю ті численні чада Церкви, які зробили вибір на користь безшлюбності заради Царства Небесного.

Дівоцтво не є велінням Господа: «Щождо дівиць, то наказу Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір'я», — пише апостол Павло (1 Кор. 7,25). Тобто це не припис, а особисте покликання від Бога, особливий дар. Основа християнського дівоцтва — Царство Небесне: «Не всі це слово розуміють, а ті лише кому дано» (Мт. 19,11) — говорить Господь. Безшлюбні — продовжує апостол Павло — відчувають стан воскреслих з мертвих, коли всі будуть подібні ангелам. Павло вважає, що дівоцтво актуальне для «віку цього», і воно добре «через теперішні клопоти», як він пише в Першому посланні до коринтян (7,26). Не випадково обітницю безшлюбності, яку складають монахи, називають «євангельською радою». Шлях дівоцтва заради Царства Небесного, згідно з Божественним Одкровенням, є засобом досягнення більш глибокого союзу з Богом, союзу, що не відволікається ні нащо інше.

Святий апостол Павло говорить: «Неодружений клопочеться про Господні справи, як подобатися Господу; а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити дружині». І ще: «Тому той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а той, хто не віддає, робить краще» (1 Кор. 7,32-35.38).

Це про стриманість у значенні «безшлюбність», «дівоцтво». У випадку монахів і священиків стриманість — синонім безшлюбності, целібату.

У Новому Завіті й у повсякденній мові це слово також означає цнотливість. Цнотливість — це загальна чеснота, яка проявляється по-різному, залежно від життєвого статусу. Для людини, що вибрала безшлюбність заради Царства Небесного або склала монашу обітницю, цнотливість рівноцінна повному утриманню. Молоді люди, що готуються одружитися, покликані стримуватися до вчинення цього Таїнства. «Наречений і наречена покликані жити в цнотливому утриманні, — каже Катехизм Католицької Церкви (2350). — Це випробування, завдяки якому вони пізнають взаємну повагу і вчаться взаємної вірності й надії отримати один одного як дар від Бога. Вони повинні відкласти до одруження ті вирази ніжності, які специфічно притаманні подружній любові. Вони повинні взаємно допомагати один одному зростати в цнотливості».

Не тільки християнин, а й кожна людина покликана зберігати чистоту до шлюбу, відповідно до сенсу, самої природи сексуального акту. Якщо він є справжнім, тобто висловлює повну віддачу себе іншій людині, то ця тілесна віддача може здійснитися тільки після того, як сталася взаємна віддача один одному за допомогою шлюбної згоди.

В апостольському зверненні «Familiaris consortio» Папа Йоан Павло II пише: «Досконалий тілесний дар став би обманом, якби не був знаком і наслідком повної самовіддачі, тобто тієї самовіддачі, в якій присутня вся особистість, також і в часовому вимірі. Якщо ж людина щось зберігає для себе, або залишає за собою можливість змінити рішення в майбутньому, — вже тому не віддає себе повністю» (FC 11).

Будь-яка людина, яка не перебуває у шлюбі, покликана до абсолютної стриманості. Вступ в інтимні стосунки з людиною, яка не є подругом, завжди буде гріхом проти заповіді «Не чини перелюбу».

У християнському шлюбі цнотливість, до якої покликані й подружжя, не є синонімом стриманості, але в деяких випадках стриманість стає проявом здорового розуму. Наприклад, природні методи планування сім'ї — єдині прийнятні для християн — передбачають більш-менш тривалі періоди стриманості, коли подружжя, бажаючи відповідально поставитися до народження дітей, відкладають зачаття, утримуючись у сприятливі для зачаття дні. Є й ситуації, коли подружжя з вагомих причин змушені повністю відмовитися від дітонародження, наприклад, через серйозну хворобу: тоді вони теж повинні утримуватися. У будь-якої подружньої пари, натхненої справжньою любов'ю, існують періоди стриманості — більш-менш тривалі. Ці періоди стають благодатним моментом для взаємного зростання в любові — самовіддачі, в повазі й чуйності один до одного.

Якщо спільне проживання подружжя припиняється, то — як ми вже неодноразово пояснювали, відповідаючи на питання про розлучення і другошлюбність, — розлучені подружжя покликані жити у вірності тому, з ким було здійснено Таїнство шлюбу, і ця вірність виражається в повному утриманні.

Якщо розлучені все ж вступають у новий союз, — тобто порушують цю вірність, йдуть проти нерозривності шлюбу і таким чином позбавляють себе можливості бути в повному спілкуванні з Церквою і приймати Євхаристію, — то коли вони приймають рішення переглянути своє життя і знову приступати до таїнств, вони повинні жити в повному утриманні, так, щоб їхнє співжиття все більше перетворювалося на дружбу і взаємну повагу.

Варто згадати і про особливі ситуації — людей, що мають гомосексуальні нахили. Священнослужителям часто задають питання про те, що робити таким людям, адже між людьми однієї статі, за задумом Бога, не існує шлюбу. Церква зі співчуттям ставиться до страждань цих людей, і єдиний спосіб життя, який допустимий для тих, хто не може подолати такі нахили, — повне утримання.

Отже, в такій ситуації може опинитися не тільки людина з гомосексуальними нахилами, але і будь-яка людина, яка з інших причин не може вступити в шлюб, навіть маючи таке бажання.

Коли ми розмірковуємо про те, чи статева стриманість не є проти людської природи, то на думку спадають слова святого Павла: «Щоб уникнути блуду, кожен хай має дружину, і кожна хай має свого чоловіка» і «краще женитися, ніж розпалюватися». Може бути, шлюб обов'язковий для подолання похоті? Катехизм Католицької Церкви пояснює: «Після гріхопадіння подружній стан допомагає перемогти замкнутість у собі, самолюбство, пошуки самовдоволення і відкритися іншій людині для взаємної допомоги і дарування себе» (1609). Але, зрозуміло, шлюб не можна вважати «засобом від блуду»: Павло називає його великою таємницею, що співставляється з таємницею Христа і Церкви.

В історії християнства і в історії святості були і подружні пари, які за взаємною згодою жили в повній стриманості, подібно до монахів, підтримуючи один одного взаємною повагою і любов'ю. Але такі випадки виняткові й не можуть бути загальним прикладом для наслідування, оскільки суттю шлюбу є народження дітей і спільне благо подружжя. Найвинятковіший випадок незайманого шлюбу — це, звичайно, Святе Сімейство, в якому народився і виріс наш Спаситель. Приклад цієї сім'ї показує, що стриманість — не проти людської природи, призначеної для любові й взаємної віддачі, а є її виразом в повноті та цілісності. В Ісусі Христі, істинному Бозі та істинній Людині, Який схвалював шлюб, але Сам залишався неодруженим, любов досягла найвищої повноти самовіддачі.

Стриманість — це один з дарів Святого Духа, які апостол Павло перераховує в Посланні до галатів (5,22). Отже, підбиваючи підсумок, можна з упевненістю стверджувати, що ця доброчесність не суперечить ні Біблії, ні людській природі.