Щонайменше 250 млн. християн різних конфесій зазнають переслідувань за віру у різних частинах світу (станом на 2009 р.).
Якщо усіх християн (католиків, православних, англіканців, протестантів і інших) нині є близько 2,2 млрд. (1,1 млрд. католиків), це означає, що кожний дев'ятий є жертвою більших чи менших переслідувань, репресій чи утисків у визнанні своєї віри. Сумна спадщина.
Слід відразу зазначити, що це не є ані новим явищем, ані типовим лише для наших часів. Відомо, що релігійні переслідування існували вже в стародавньому минулому. Їх жертвами були, наприклад, народи, що були підкорені сусідами, які зазвичай змушували до прийняття віри в своїх богів. Зараз ті ж переслідування, і то в великому масштабі, обійняли сповідників Христа в Римській імперії. Однак християни не хотіли поклонятися імператору, вважаючи, що поклонятися належить виключно Триєдиному Богові, тому понад три сторіччя з перервами тривали кровопролитні переслідування, які дали Церкві тисячі мучеників. Але також після Міланського едикту з 313 р., який покінчив з репресіями в імперії, тривали вони надалі в інших регіонах, куди також доходили християни, наприклад, на території Персії, Індії і у багатьох інших місцях. Вже на зламі VII і VIII ст. агресивний іслам майже повністю вигнав християнство з Північної Африки і з більшої частини Близького Сходу.
Також часи Середньовіччя, Відродження, Великих географічних відкриттів зробили свій «вклад» до цієї сумної статистики, перш за все там, де переважав іслам, а також буддизм та індуїзм.
Переслідування за часів «цивілізації»
Однак найбільше посилення переслідувань принесли, як не парадоксально це звучить, два останні, ніби найбільш «цивілізовані» сторіччя, а особливо XX.
Хоча вже раніше — можна сказати, що від часів Французької революції (тобто з кінця XVIII ст.) християнство, а особливо католицизм, був на прицілі різних наступних революцій, переворотів, воєн і політичних устроїв, які ставили і ставлять собі за мету серйозне обмеження його впливів, а навіть його знищення.
Комунізм, гітлеризм, анархізм і багато інших схожих тоталітарних філософських і суспільних доктрин вписалися в найновішій історії як глибоко антихристиянські. Тому слушно говорив Йоан Павло II, коли у своєму апостольському листі «Tertio millennio adveniente» (з 10 XI 1994), що оголошував відзначення Великого Ювілею 2000 року, написав: «У нашому столітті [XX – ред.] повернулися мученики. А це дуже часто невідомі мученики, немовби «невідомі солдати» великої Божої справи (п. 37)».
Особливо кривавий врожай принесли у цьому відношенні німецький національний соціалізм і радянський комунізм, співвідповідальні (хоча і в різному ступені) за спалах II Світової війни.
Комунізм. Трагедія триває
Після падіння т.зв. реального соціалізму в Європі і супроводжуючих репресій проти релігії переслідування анітрохи не припинилися, з тією лише різницею, що трохи змінилася їх географія. Тепер християнство на різні способи нищиться через існуючі ще досі комуністичні або щонайменше ліві режими — в Північній Кореї, Китаї, В'єтнамі, Лаосі в Азії, а також на Кубі.
Перша із згаданих тут країн на практиці є єдиною повністю атеїстичною державою на світі, хоч — на відміну від комуністичної Албанії, яка формально пишалася цією назвою у 1967-90 роках, — влада в Пхеньяні того офіційно не оголошує. Більш того, за останні роки дали навіть згоду на будування церкви (що підпорядковується Московському Патріархату) і протестантського храму. Однак на практиці релігійне життя в цьому «музеї сталінізму», як неодноразово визначається північно-корейський режим, не існує, а з нечисленних даних, які доходять з цієї ізольованої держави, виявляється, що будь-які прояви такого життя там жорстоко караються, а нечислених людей, які зважуються хоч трохи виражати свою віру, безжально катують і мордують — це справжні мученики XX і XXI століття.
Трохи краща, хоч також далека від ідеалу, є ситуація християн і взагалі віруючих людей в інших вищеперерахованих країнах. Керуючі там комуністи прагнуть підпорядкувати собі місцевих віруючих. У Китаї прийняло це найбільш крайні форми у вигляді існування т.зв. патріотичних об’єднань католиків (від 1957) і протестантів (а також мусульман, буддистів і даосистів). Вони повністю контрольовані владою, що у випадку Католицької Церкви між іншим означає розірвання зв'язку з Римом і відкинення влади Папи Римського. Але частина тамтешніх вірних не піддалася натискам комуністів і — за рахунок важких переслідувань і жертв — надалі визнає за свого наставника Святішого Отця і старається зберегти зв'язок з Апостольською Столицею.
Поки, на щастя, владі не вдалося так сильно підпорядкувати собі Церкву в Ханої. Однак вона також дуже обмежена у своїх діях. Уряд зверху установлює ліміти прийняття до духовних семінарій, часто не погоджується на призначених Папою нових єпископів, відмовляє в поверненні церковного майна, що впродовж років було захоплене комуністами і т.д. До цього додаються дрібніші, хоча не менше обтяжливі форми переслідувань, наприклад, ускладнення або просто унеможливлення святкування церковних свят.
Жертвою обмежень релігійної свободи на Кубі перш за все є Католицька Церква, хоча за останні 2-3 роки спостерігається незначна відлига в державно-церковних відносинах. Вимушена за станом здоров'я відставка Фіделя Кастро з посади глави комуністичної партії і держави і прийняття влади його братом Раулем почала плодоносити дуже скромним, як поки що, розширенням громадянської свободи, в тому числі свободи віровизнання. Однак надалі Церква має дуже обмежений доступ до осередків, де може проповідувати, не може вести освітньої діяльності, особливо серед молоді.
Іслам і індуїзм — головні вороги релігійної свободи
Не зменшуючи провини комунізму в обмеженні релігійної свободи, однак потрібно пам'ятати, що тепер найважче живеться християнам в країнах, де у влади мусульмани і індуїсти. Особливо войовничий і нетерпимий у цьому відношенні є іслам, що може здаватися несподіваним, оскільки це релігія, що у своєму навчанні має певні елементи християнства і що визнає Ісуса (Isa) за одного з пророків, а Марію (Miriam) за одну з гідних поваги жінок. А все ж таки саме в мусульманських країнах християни живуть сьогодні найгірше з усіх інших держав.
Хоч і між ними є великі відмінності устроїв (наприклад, між явно теократичними чи фундаменталістськими Саудівською Аравією, Єменом і Іраном і формально світськими Туреччиною, Тунісом чи Алжиром), однак у всіх понад 40 країнах, керованих мусульманами, існує заборона пропагування християнами їх віри і проведення місійної діяльності, носіння хрестиків і інших зовнішніх ознак культу, і влада чинить великі труднощі у будуванні святинь чи видання християнської літератури і т.д.
Яскравим прикладом браку релігійної свободи є саудівська монархія, яка, — вважає себе за хранительку святих місць ісламу, оскільки на її території знаходяться головні святилища цієї релігії: Мекка і Медіна, а також камінь Кааба — не дозволяє будь-якій іншій релігії існувати на своїй території, навіть якщо визнають її тільки іноземці. А за перехід з ісламу в іншу віру, наприклад, християнство, загрожує смерть. Подібно, хоч може поки не такі жорсткі положення зобов'язують у більшості інших ісламських країн, а якщо навіть хтось із них дозволить будівництво католицької святині (наприклад, у березні минулого року в Катарі), то — щоб не дражнити ісламських фундаменталістів — забороняється встановлюватина вежі хрест, тобто символу християнства.
Все це відбувається в ситуації, коли мусульмани в Європі та Америці можуть безперешкодно визнавати і пропагувати свою віру, будувати мечеті, видавати релігійну літературу, а за перехід з християнства в іслам не загрожує жодна кара, максимум сімейний або товариський бойкот. Та сама Саудівська Аравія, яка не толерує інших релігій в себе, щедро підтримує розвиток ісламу за кордоном, даючи гроші на будування мечетей і мусульманських осередків, використовуючи для того ліберальне і демократичне законодавство західних країн.
Але нерівне ставлення до прихильників інших релігій в себе і поширення ісламу за кордоном це тільки одна, м’яка форма мусульманської нетерпимості стосовно християн. Гіршими є явні або приховані переслідування в різних державах. Учні Христа стають жертвами репресій в країнах півмісяця, наприклад, зазнають дискримінацій на роботі і в доступі до науки, загарбанні їхньої землі і врешті погромів, що чинять мусульмани. Наочно ці явища спостерігаємо особливо в Єгипті, де насилля торкається коптів, в Афганістані, Пакистані і вже кілька років також в Іраку, Туреччині і Індонезії. Власне, слід було б перерахувати всі держави, де у владі мусульманами, бо навіть там, де вони не становлять більшості, наприклад, на Філіппінах (на півдні) чи в Нігерії (на півночі) раз за разом доходить до воєн і сутичок, які чинять прихильники ісламу.
Але не тільки іслам, особливо фундаменталістський, становить загрозу для свободи релігії. За багато років дуже тривожні звістки надходять також з Індії, де більшість мешканців визнають індуїзм. Ця релігія, яка впродовж десятиріч асоціювалася людьми Заходу з толерантністю, або зі спокоєм і незастосуванням насилля, сьогодні все частіше пов'язана з кровопролитними нападами на християн, яких індуїстські екстремісти звинувачують у наверненні індусів. Про ворожість деяких фундаменталістів до християнства відомо було давно, щонайменше з початку дев'яностих років, але особливо гострий, кровопролитний характер вона прийняла в останні декілька років. Такі штати як Орісса, Карнатака чи Ассам європейці тепер асоціюють перш за все з жорстокими переслідуваннями християн, які за вірність Христу нерідко платять життям.
Декілька років тому набула гучного розголосу справа австралійського місіонера-баптиста Грехема Стіверта Стаінеса, який багато років працював в Індії (у штаті Орісса), служачи прокаженим. Зухвалі злочинці — індуїстські екстремісти його разом з двома малими синами спалили живцем в автомобілі. Його дружина Ґладіс пробачила вбивцям, виражаючи однак прагнення і надію, щоб жаліли за свій вчинок і змінилися.
Список країн, в яких релігійна свобода залишає бажати кращого, дуже довгий. Нещодавно туди потрапила буддійська у більшості Шрі-Ланці, парламент якої зробив спробу введення так званого закону проти навернення. Формально йдеться про заборону схиляння громадян до зміни релігії за допомогою різних негідних засобів, наприклад, грошей чи насилля. Хоча законопроект у цій справі ще не пройшов, існує велика ймовірність, що буде прийнятий, а тоді він може виявитися знаряддям в руках буддійських фундаменталістів у боротьбі з християнством, тому що по суті положення законопроекту звернений саме проти християнства.
фінансово.
Щиро дякуємо!
