Пропонуємо повний текст інтерв’ю Святішого Отця на борту літака під час повернення до Ватикану.
«Доброго вечора! Спершу хочу подякувати за вашу працю та докладені зусилля: ви змушені були постійно переміщуватись, ходити; я був у кращій позиції — я мав авто, але ви… Дуже вам дякую!»
Елізабет Діаз, «Time Magazine»
Дуже дякуємо, Ваша Святосте! Нам усім дуже цікаво, чим Вас вразили Сполучені Штати. Можливо, Ви уявляли собі усе зовсім інакше? Адже Ви відвідали США вперше…
— Так, це мій перший візит — я ніколи не бував у [Північній] Америці. Що мене вразило? Мабуть, тепло, що випромінювали люди, які мене зустрічали. Це було чудово! Кожне місто вітало мене «по‑своєму», однак прекрасно: Вашингтон прийняв мене дуже щиро, але більш офіційно; Нью‑Йорк — дуже енергійно, а от Філадельфія була надзвичайно експресивною та емоційною. Три різних види привітання… Я був вражений їхньою добротою та гостинністю, а також богослужіннями — побожністю й релігійністю усіх… Люди, які моляться, ніколи не залишають мене байдужим. Це прекрасно!
Чи виникли якісь непередбачувані ситуації або неприємні сюрпризи — те, чого Ви не очікували?
— Дякувати Богу, ні… Усе чудово — жодних несподіванок, викликів чи провокацій… Усі були дуже чемні зі мною: жодних образ — нічого поганого не сталося.
Отже, у чому Ви вбачаєте виклики? Що є завданням Церкви сьогодні?
— Нам слід працювати з вірними й надалі: товаришувати людям у їхньому зростанні — у добрі та погані часи, у радості і в стражданні, у їхніх труднощах — у хворобах, або ж коли вони стикаються з безробіттям… У моєму розумінні, завдання Церкви, зокрема і в Сполучених Штатах, — бути близько людей. Церква не може стояти десь осторонь, ми маємо наблизитися до людей. На моє переконання, саме це Церква у США зрозуміла, добре зрозуміла.
Девід О’Рейллі, «Philadelphia Inquirer»
Ваша Святосте, Вам відомо, що Філадельфія пережила важкі часи у зв’язку з сексуальними скандалами за участі духовенства — це досі відкрита рана. Тому я знаю, що багато хто був здивований словами утіхи, які ви скерували до єпископів. Думаю, численні хотіли б запитати Вас, чому Ви відчули таку потребу?
— У Вашингтоні я звернувся до єпископів США — були присутні усі, чи не так? Я відчув потребу висловити співчуття, оскільки трапилося щось насправді жахливе. Багато з них страждають, навіть не усвідомлюючи цього. Я звернувся до них словами книги Одкровення: «Ви приходите з великого утиску!» Те, що відбулося, є великим тягарем — утиском — і психічним болем. Що я можу сказати жертвам сексуального насильства? Обійдусь без високих слів; мої слова, можливо, пролунають як зневага: ми знаємо, сексуальне насильство є всюди — у родинах, серед сусідів, у школах та спортивних залах. Однак коли насильство чинить священик — це дуже поважна справа. Адже його покликання — допомагати дітям зростати у любові Бога, до глибшого її пізнання, до зрілості й добра. Проте він це все нівечить і руйнує; це майже святотатство, профанація, зрада покликання. Тому Церква й займає таку жорстку позицію та не має наміру таїти ці злочини. Приховувати такі речі означає стягувати на себе провину. Навіть якщо деякі єпископи приховували ці злочини — це жахливо; я не мав на меті потіхи на кшталт: «Не турбуйтеся, нічого страшного». Я хотів сказати: «Так, це сталося. Навіть якщо ви мовчали довгий час, я уявляю, як гірко ви плакали з цього приводу». Ось що я мав на увазі, і сьогодні ще раз хочу на цьому наголосити!
Марія Антоньєта Коллінз, «Univision»
Ви багато говорили про пробачення — про те, що Бог пробачає нам, а також і про те, що ми часто просимо пробачення. Я б хотіла Вас запитати (сьогодні зокрема Ви відвідали семінарію): а що з численнми священиками, які розбещували неповнолітніх і не просили пробачення у своїх жертв? Чи Ви їм пробачите? А також, чи розумієте Ви власне тих постраждалих, а також членів їхніх родин, хто не може й не хоче пробачити своїм кривдникам?
— Якщо людина скоїла якусь кривду, свідома цього вчинку, й не жаліє про нього, я особисто складаю правосуддя у руки Бога: прошу Бога з нею розібратись. Я пробачаю, однак він не приймає мого пробачення, він закритий на цей дар. Ми повинні пробачити, адже й нам пробачено багато; інша справа — це прощення прийняти. Якщо священик закритий на цей дар, він наче замкнув двері зсередини — аби пробачити, потрібне зусилля волі, бажання; а також не кожен знає, як прийняти це прощення, а іноді й не хоче його приймати. Залишається просити Бога, аби Він відчинив замкнені двері. Я говорю непрості речі. Таким чином можна пояснити, чому деякі люди закінчують життя погано — без прийняття ніжності Бога.
Однак чи Ви розумієте тих, які пробачити не можуть?
— Так, я за них молюсь; я не осуджую їх. Під час однієї зустрічі жінка сказала мені: «Коли моя мати дізналася, що зі мною учинили, — вона стала проклинати Бога, втратила віру та померла атеїсткою». Я розумію цю жінку! І Господь, котрий є набагато добрішим від мене, теж її зрозуміє! Я впевнений: Бог її прийняв. Було знищене її власне тіло й тіло її доньки як наслідок наруги і насильства. Я не засуджую тих, хто неспроможний пробачити. Я молюся, прошу Бога… Бог — фахівець із пошуків шляхів виходу з безвихідних становищ. Я прошу Його це владнати…
Андре Бельтрамо, «Notimex»
Усі ми чули, як багато Ви говорили про встановлення миру в Колумбії, про домовленості між представниками революційних збройних сил та урядом держави. Врешті історичний договір підписано. Чи відчуваєте Ви свою причетність до цієї події? Ви висловили намір поїхати до Колумбії, чи не так? Багато колумбійців чекають на Вас.
— Коли я почув, що домовленості підпишуть у березні, я сказав Богові: «Господи, допоможи нам дожити до березня». Бажання є з обох сторін; здається, вимоги усіх узято під увагу; нам слід дочекатися березня, дочекатись вирішальної угоди, потрібної для встановлення міжнародної справедливості. Я насправді дуже щасливий з цього приводу, тішуся, що якимось чином міг взяти участь у цьому процесі, я завжди цього хотів. Я двічі розмовляв із президентом Сантосом на цю тему особисто, відповідні кроки чинив також Апостольський Престол. Ватикан завжди готовий допомагати у цих процесах — ми робимо усе можливе.
Томас Янсен, «CIC»
Ваша Святосте, моє питання стосуватиметься кризи з іммігрантами, яку зараз переживає Європа. Багато країн продожують створювати нові кордони, натягуючи колючий дріт. Яка Ваша думка з цього приводу?
— Ви використали слово «криза»… Ця ситуація стала кризовою внаслідок тривалого процесу. Протягом довгого періоду цей процес підтримувався війнами, що тягнуться роками, з приводу яких люди змушені були залишити власні домівки. Голод теж протягом довгих років панує на територіях, охоплених конфліктими. Якщо йдеться про Африку (можливо, це занадто простий приклад: ми звикли говорити про Африку, однак він — показовий) — це континент, який постійно експлуатують: туди їздили за рабами, потім — аби здобути великі природні ресурси, які посідає ця земля; а зараз маємо війни (чи то племенні, чи то будь‑які інші), дуже часто спричинені економічними інтересами. Я вважаю, що замість використовувати континент, слід робити інвестиції — це надасть можливість людям працювати й уникнути кризи. Правдою є те (я сказав про це під час промови у Конгресі), що такої кризи не було з часів ІІ Світової війни. Ви запитуєте про кордони і бар’єри? Знаєте, що трапляється з усіма мурами та стінами, які ми зводимо? Вони упадуть, їх зруйнують — сьогодні, завтра чи за сто років… Нам слід шукати справжніх рішень; нам слід відновлювати діалоги між націями, шукати їх. Не мури, а мости стануть вирішенням проблем. Стіни стоятимуть трохи коротше або трохи довше, труднощі лише посиляться, аби повернутися з новою силою. Ось що я думаю!
Жан Марі Ґенуа, «Le Figaro»
Ваша Святосте, безперечно, Ви не можете говорити зараз про майбутній Синод — ми добре це знаємо. Однак для нас важливо знати зараз перед Синодом, чи глибоко у Вашому серці — серці батька — є прагнення вирішити проблеми розлучених та одружених повторно? Ми також хочемо дізнатися, чи нещодавно оприлюднене «motu proprio» про прискорення канонічного процесу визнання шлюбу недійсним повністю закрило цю тему? На завершення — як Ви розцінюєте побоювання осіб, які вважають цей Ваш крок de facto «католицьким розлученням»?
— Почну з кінця. У цій реформі процедури та способу я закрив деякі «адміністративні» шляхи, завдяки яким, власне, «розлучення» можна було б отримати. Можете передати тим, хто вважає це «католицьким» розлученням, що вони помиляються: цей документ, навпаки, зачинив для них останню хвіртку. Наголошую — спрощено лише процес. Рішення щодо спрощення процедури було схвалене більшістю отців Синоду, що відбувся минулого року. Знаємо випадки, коли процес триває 10‑15 років: пара чекає на рішення однієї інстанції, другої інстанції, далі — апеляція і ще одна апеляція… Це ніколи не закінчується… Рішення двох інстанцій, а також апеляції запропонував Бенедикт XIV, оскільки у країнах західної Європи — не скажу в яких — мали місце численні зловживання. Щоб зарадити цій ситуації, він запропонував саме таку процедуру, яка не належить до суті самого процесу; на той момент це було важливо. Процедура змінюється — вона стає кращою; закони — теж… Зміни хотів запровадити ще Пій X, однак не мав часу чи можливості це зробити. Отці Синоду просили про ці зміни — і зупинимось на цьому. Цей документ стосується лише процесу та його тривалості; це не розлучення, адже подружжя — нерозривне, якщо таїнство дійсне; цього Церква змінити не може, це доктрина. Процес має на меті довести, що те, що здавалося таїнством, насправді таким не було з приводу певних причин: примусу, незрілості, психічної хвороби. Існує цілий шерег причин, які дають змогу говорити про недійсність шлюбу — після належного вивчення та дослідження, наприклад, якщо людину змусили укласти подружній зв’язок. У Буенос‑Айресі я бачив багато таких прикладів, для нашого суспільства це, можливо, й не є проблемою, але там, коли дівчина вагітніла, вона просто мусила вийти заміж.
Я наполегливо застерігав своїх священиків, я навіть забороняв їм благословити подружній зв’язок за таких умов. Ми називали це «швидкими» одруженнями: вони служили для того, аби приховати видимі ознаки вагітності; народжувалась дитина, до якогось часу все, здавалося, йшло добре, однак згодом щось починало псуватись, і вони розлучались, стверджуючи: «Мене змусили. Ми мусіли так учинити, щоб якось зарадити ситуації». Це причина, аби визнати шлюб недійсним. Ви можети знайти умови, що чинять шлюб недійсним, де завгодно — навіть в інтернеті.
Далі, справа повторного одруження… «Іnstrumentum laboris» містить усі питання, що обговорюватимуться під час Синоду. Сказати, що Синод усе вирішить і ці люди зможуть приступати до Причастя, — занадто просто. До того ж, це не єдине питання, що очікує на обговорення та розв’язання. Молоді люди сьогодні, наприклад, не хочуть одружуватися, це пасторальна проблема Церкви; інша проблема — ефективне виховання до подружжя. Чи я вірю, що це раз і назавжди? Так, я в це вірю! А ти? Далі — приготування до подружжя: аби стати священиком, потрібно готуватися принаймі вісім років, а для союзу, що укладається на все життя, достатньо лише кілька занять… Щось не так! Синод має дати відповідь на це питання. Мені подобається питання про «католицьке» розлучення… Це можливе лише в одному разі: якщо таїнства не відбулося, якщо подружжя не існувало від початку. Однак дійсне таїнство є нерозривним. Це зрозуміло? Дякую.
Террі Морн, «ABC News»
Ваша Святосте, дякуємо Вам та всім співробітникам Ватикану. Ви відвідали Малих Сестер Убогих, нам повідомили, що таким чином Ви хотіли виразити свою підтримку цій спільноті. Ми всі знаємо про їхню справу, яку зараз розглядає суд. Чи Ви підтримуєте усіх тих, хто таким чином бореться за свободу втілювати у життя свої релігійні преконання? Ви підтримуєте непослух державному законодавсту, коли, наприклад, чиновники відмовляються реєструвати одностатеві шлюби, оскільки це не згідне з їхнім сумлінням?
— Діяти згідно зі своїм сумлінням — це невід’ємне право кожної людини. Хто заперечує це право, заперечує права людини загалом. Слід також брати під увагу цей аспект, встановлюючи певні норми державного права; юридична система не може ухвалювати рішення, що суперечать сумлінню громадян, і зобов’язувати їх дотримуватися. В іншому разі ми станемо свідками ситуації, коли винятки вважатимуться за правила. Існує небезпека вважати одні права гідними уваги та пошани, інші ж такими не вважати. Я часто перечитую «Пісню про Роланда», мене завжди дуже хвилює той момент, коли усі стоять, вишикувані у рядок, і мають обрати між хрестильницею і мечем (поміж життям і смертю). Тут не вшановувалося свободу сумління, адже вибору ці люди фактично не мали. Нам необхідно вшановувати права усіх, якщо ми прагнемо досягти миру.
Це стосується також чиновників та урядовців?
— Якщо чиновник — теж людина, то він має свої права…
Стефано Маріа Пачі, «Sky News»
Ваша Святосте, Ви дуже гостро висловлювались, коли говорили про мовчання світу перед лицем переслідування християн — їх позбавляють свободи, власності, дому, їх жорстоко вбивають. Вчора президент Олланд заявив про початок бомбардування французькою армією позицій ІДІЛ у Сирії. Що Ви думаєте про цю військову операцію? Мер Рима — міста Ювілею Милосердя — заявив про те, що прибув на Всесвітню зустріч сімей на Ваше запрошення. Прокоментуйте, будь ласка, ці події.
— Дозвольте я дам відповідь на друге ваше запитання: я не запрошував Маріно. Це зрозуміло? Я цього не робив, організатори також його не запрошували — я запитував. Він прибув сам, спонтанно; він — католик…
Щодо бомбардувань: я дізнався про це позавчора. Я не читав про ці події, мені важко щось сказати, я не знаю забагато про цю ситуацію. Однак коли я чую слова «бомбардування, смерть кров»… Я повторю те, що сказав у Когресі США та під час виступу в ООН: слід уникати таких речей. Я не можу дати відповідної оцінки, чи щось про це судити…
Міріам Шмідт, Німеччина «DPA Agency»
Ваша Святосте, моє питання стосуватиметься відносин Апостольського Престолу й Китаю. Ситуація у цій країні важка також і для Католицької Церкви. Що Ви про це думаєте?
— Китай — велика нація, що подарувала світові чудову культурну спадщину, стільки добрих речей. Ми летіли над Китаєм дорогою з Кореї, я тоді сказав, що дуже хотів би потрапити до цієї країни. Я дуже люблю китайський народ і переконаний: можливість встановити дружні відносини існує, насправді існує. Ми підтримуємо контакти, провадимо переговори; як на мене, мати друзів серед такого народу з таким культурним багатством та багатьма можливостями творити добро — велика радість.
Марія Саґраріос Руїз, «RNE»
Ви вперше побували у США, звернулися до Когресу та Генеральної Асамблеї ООН. Ви привернули увагу багатьох… Чи Ви почуваєтесь зараз «найвпливовішою» людиною?… Усі ми чули також, що Ви звернули увагу на роль жінки, богопосвячених жінок у Церкві США. Чи ми, може, побачимо жінок‑священиків колись у Католицькій Церкві, як цього хочуть у деяких колах, або ж як мають деякі християнські спільноти?
— Він сказав мені не відповідати іспанською (показує на о. Федеріко Ломбарді. — Ред.). Сестри у США чинять надзвичайні речі у галузі освіти та охорони здоров’я: провадять школи серед багатих і убогих, вони працюють у лікарнях. Вони також тішаться любов’ю та підтримкою американців. Не знаю, як сильно тут люблять священиків, однак сестер вони люблять дуже! Це чудові жінки: усі належать до різних конгрегацій, мають свої правила, вони різні, однак усі вони просто чудові. Я відчуваю обов’язок подякувати їм за те, що вони роблять.Одна важлива людина з уряду США сказала мені: «Я завдячую своєю освітою саме сестрам». Так, це перше — я пам’ятаю, друге уже забув.
Чи відчули Ви певну владу після візиту до США, адже Ви мали успіх, Ви виконали план?
— Я не впевнений у цьому: я не знаю, чи мав успіх. Я боюся за себе. Чому? Влада — річ мінлива: сьогодні ви її маєте, а завтра усе може змінитися; важливо уміти добре розпорядитись владою. Ісус дав прекрасне визначення цього поняття: бути при владі означає служити, виконувати найпростішу роботу. Я відчуваю, що маю ще над чим працювати — я досі не виконую цього завдання як слід. Ось як я розумію владу.
Про свячення жінок мови бути не може. Святий Йоан Павло ІІ після довгих дискусій і роздумів ствердив це чітко, і не тому, що жінки не мають відповідних навичок або не впораються з цим завданням. Погляньте, у Церкві жінки важливіші за чоловіків: Церква — це жінка; вона — наречена Христа. Марія важливіша, ніж Папи, єпископи та священики. Я мушу визнати, теологія жінки все ще замао розвинена — потрібно над цим працювати.
Матільд Імберті, «Radio France»
Ваша Святосте, Ви стали зіркою у США. Це добре для Церкви, якщо Папа — зірка?
— Ви знаєте, який титул має Папа і який слід було б використовувати? Слуга слуг Божих. Це трохи відрізняється від зіркових титулів, чи не так? Зірки — прекрасні, на них гарно дивитись, я особисто дуже люблю дивитися на зорі влітку, коли небо чисте. Але Папа має буди Слугою слуг Божих. Ви, мабуть, знаєте, яка доля тих, кого ми називаємо «зірками»: вони з’являються і зникають. Бути слугою — ось що не промине ніколи.
За матеріалами: Vatican Radio
фінансово.
Щиро дякуємо!
