Інтерв’ю

Добра сповідь — та, до якої готуються

07 Лютого 2016, 11:09 4799
Arteide3

Про п’ять умов якісної сповіді розповідає отець Анджей Тупек SP, настоятель парафії Матері Божої Остробрамської в Кракові, священик із 17‑річним «стажем» не тільки в сповідальниці.

— В Катехизмі йдеться про п’ять умов доброї сповіді. Перш ніж ми почнемо розмовляти про конкретні умови, скажіть, будь ласка, чим узагалі є добра сповідь?

— Мені здається, що добра сповідь — це, передусім, підготовлена сповідь. І насамперед це стосується сторони, яка приступає до сповіді.

— Як це зробити? З чого почати?

— У практиці буває по‑різному: часом добра сповідь є результатом того, що хтось присвятив трохи часу, аби до неї підготуватися. Взагалі, так повинно бути при кожній сповіді.

— «Трохи часу» — це, наприклад, година перед сповіддю?

— Якщо йдеться про сповідь за тривалий період, то логіка підказує, що підготовці необхідно присвятити більше часу. Знадобилися б навіть кількаденні роздуми. Необхідно собі поставити питання: як я прожив цей час; що трапилося в моєму житті; що вплинуло на те, що так, а не інакше воно виглядало. Можна поставити три основні запитання: як виглядали мої відносини Господом, з іншими людьми, і як виглядало моє життя в перспективі моїх обов’язків чи мого життєвого стану.

— Ці три питання, які Ви перерахували, — це вже іспит сумління.

— Це один зі способів, але переважно для тих, хто сповідається частіше. Хтось, хто сповідається рідше, мусить заглибитись у ці питання, переглянути їх сумлінно та детально, відносячись до заповідей, які покажуть, що означають мої відносини з Господом Богом або їхню відсутність. Іспит сумління залежить від того, як часто я сповідаюся: якщо я сповідаюся регулярно кілька або кільканадцять разів на рік, то це означає, що я маю вразливіше сумління. Тоді людина самостійно формулює собі відповідь на питання щодо відносин з Богом, тобто щодо молитви, життя Таїнствами, участі у Святій Месі та переживання її. Якщо сповіді траплялися рідко, то необхідно зробити більш детальний іспит сумління. Людина повинна дозволити собі допомогти, хоча б використовуючи «готові» питання іспиту сумління.

— Напевне, найчастішою формою іспиту совісті є 10 заповідей.

— Можна робити іспит совісті за заповідями Декалогу, але можна використовувати, наприклад, Гімн любові святого Павла (пор. 1 Кор 13, 1‑13). Загалом, сповідь є безпосереднім контактом із Господом Богом, котрий є любов’ю; найважливішою заповіддю є заповідь любові Бога та ближнього. Дехто, готуючись до сповіді, вставляє замість слова «любов» у цьому гімні своє ім’я. І тоді треба відповісти собі на питання: чи Андрій є терпеливим, чи є ласкавим?

— Декалог визначає ієрархію.

— Так, починається від відносин із Богом, далі — відносини із ближніми.

— Стосовно любові… Мені здається, що найчастіше ми сповідаємося з того поганого, що ми зробили. Але ж коли ми читаємо Євангеліє, то здається, що більшим гріхом занедбування якогось добра, ніж вчинення зла.

— Ось надзвичайно гарний фрагмент: «бо Я був голодний, а ви не дали Мені їсти; Я був спраглий, а ви не дали Мені пити; Я був прибульцем, а ви не прийняли Мене». Мушу визнати, що рідко трапляються сповіді, коли люди зізнаються у тому, чого не вчинили. Це, напевне, широка тема для катехизи на тему Таїнства Сповіді. Людське життя, а також іспит сумління не можуть зосереджуватися виключно на тому, що я вчинив поганого.

А повертаючись до любові, це чергова тема, до якої необхідно постійно повертатися, якщо ми говоримо про Таїнство поєднання. Бо, здається, значний відсоток людей сповідаються, бо мають таку традицію чи звичку. Ось і питання — скільки в тому усьому є любові. Чи я приступаю до сповіді тому, що занедбав любов до Бога і ближнього?

— Чи ми вже переходимо до [питання] жалю за гріхи?

— Це пов’язані між собою теми, однак жаль за гріхи — це питання, яке варто обговорити окремо. Практика сповіді протягом тривалого часу була пов’язана загалом зі святами. Особливо в менших місцевостях люди думали так: «Наближається Великдень (або Різдво Христове) — треба посповідатися». Бачимо тут сповідь «за звичкою».

— З передсвятковими сповідями асоціюються довгі черги, а з ними — кепська сповідь: адже всі знервовані очікуванням, а священики втомлені від сидіння годинами в сповідальницях.

— Тема черг — складна. Я намагаюся їх не бачити.

— Зі сповідальниці можна їх не бачити, гірше, коли стоїш зовні (сміх).

— Якби я рахував, скільки людей я маю ще посповідати, то мав би до цього таїнства такий самий підхід, як багато людей у черзі. Я впевнений, що більшості залежить тільки на тому, аби посповідатися; підкреслюю — посповідатися. А це означає, що людина хоче тільки поставити «галочку» біля справи, яку просто мусіла зробити. Проте, серед цих людей є також ті, хто прийшов пережити сповідь. Не можна всіх рівняти під одну мірку, а це дуже легко можна зробити, коли священик захоче, наприклад, швидко зменшити чергу. Люди в черзі думають, що то священик уділяє довгих повчань, а часто трапляється так, що це власне той, хто сповідається, потребує більше часу, аби відкритися. Тоді черга збільшується, хоча часом теж і зменшується — бо люди переходять до іншого сповідника.

Черги до сповідальниці перед святами, мабуть, не є сприятливими для сповіді з довшого періоду. Що регулярніше я сповідаюся, то менше може бути вказівок сповідника; або ж взагалі обійдеться без них. Коли сповідник бачить, що людина приходить із жалем, що усвідомлює те, що говорить і насправді переживає сповідь, то вистачить одне речення і визначення покути.

— Ви сказали про сповідь з «довшого періоду». А який проміжок часу між сповідями є оптимальним?

— Це залежить від конкретної людини. В Церкві існує практика перших п’ятниць місяця. Той, хто дотримується цього, сповідається щомісяця.

—І це оптимально?

— Усе залежить від ситуації: є періоди в житті, коли людини потребує частішої сповіді. Але місяць — це такий проміжок часу, який можна добре згадати, над яким можна замислитись. Регулярна сповідь, навіть якщо ми чогось не пам’ятатимемо, дозволяє пережити це таїнство глибоко, тоді людина є цього свідома.

Щиро зізнаюся, що як сповідник, я маю клопіт із людьми, котрі, бажаючи дотримуватись церковних заповідей, сповідаються раз на рік. Я тоді бачу людей, які насправді потребують глибшого іспиту сумління.

— Перейдімо до жалю за гріхи. У чому цей акт має полягати?

— Акт жалю повинен бути промовлений свідомо, з переконанням. Можна це порівняти зі словом «вибач», яке ми говоримо людині, перед якою ми чимось завинили. Адже можна це «вибач» сказати просто так, щоб від вас відчепились. Тоді формально ми вибачились, але чи фактично нам було прикро? Так само може бути зі сповіддю: я кажу, що мені прикро, але мені не боляче з цього приводу. А в акті жалю йдеться про біль у серці, не тільки вимовлене слово, а почуття, що щось було не так, як слід.

— А міцне рішення виправитися?

— Із цим, мабуть, найважче; саме про це ми найчастіше забуваємо. Якщо хтось взагалі робить іспит сумління, то найчастіше на цьому все й закінчується. Жаль за гріхи ми переживаємо тоді, коли в сповідальниці говоримо: «Більше гріхів не пам’ятаю, за всі гріхи жалію та вирішую виправитися».

— Тобто виконав всі умови?

— На словах — так. Але чи в цьому моменті є шанс це глибоко пережити? Чи є тоді шанс, що людина відчує жаль і замислиться над тим, що хоче виправити? Міцне рішення виправитись є плануванням того, для чого взагалі потрібна сповідь. Коли після виходу зі сповідальниці ми повернемося до того, що ж ми вирішили виправити, то тоді є шанс, що ми працюватимемо над собою. Частіша сповідь цьому сприятиме.

— Ми вже дійшли до визнання гріхів. Як це потрібно робити?

— В умовах [доброї сповіді] йдеться про щиру сповідь, тобто без замовчування, перекручування, залишення чогось в таємниці, без формулювань на кшталт «я порушив четверту заповідь». Це фактично ні про що не говорить сповідникові; важливі теж обставини гріха і те, яка була в цьому участь людини. Якщо йдеться про смертний гріх, учинений свідомо і добровільно проти однієї із заповідей, необхідно вказати, скільки разів це сталося. Якщо не можливо згадати точну кількість вчинених гріхів, тоді варто сказати «кілька разів» або «часто».

— Трапляється, що в щирій сповіді перешкоджає людський сором.

— Я боявся би, коли б наші сповіді були сповнені не сорому, а байдужості. Сором є чимось природним, позаяк я не йду до сповіді, аби похвалитися; я приходжу сказати, що мені не вийшло, з чим я маю проблеми. Та нехай ніхто не думає, що може чимось згіршити священика! Цю думку треба відкидати. Гріхи, які ти хочеш визнати, священик напевне вже чув не раз, і тому вони не будуть для нього якоюсь несподіванкою.

— Чи на початку сповіді треба представитися?

— Це дуже важливо. Не йдеться, звісно, про ім’я та прізвище (хоча дехто так робить, це дозволяє сповідникові звертатися до того, хто сповідається безпосередньо на ім’я). Тут радше йдеться про стан людини: чи той, хто сповідається, є неодруженим, або ж має дружину (чоловіка); чи це священик, чи богопосвячена особа. Коротка розповідь про себе теж може бути важливою, наприклад, якщо хтось розлучений. У сповідальниці теж не завжди видно, якого віку особа. Уся ця інформація є важливою задля кращого пізнання того, хто сповідається, а пізніше для звернення уваги на конкретні елементи праці над собою.

— Чи остання умова, а саме відшкодування Богу і ближньому, здійснюємо, виконуючи отриману покуту?

— Загалом, визначена священиком покута існує саме для цього: якщо хтось, хто отримав «за покуту» лише якусь молитву, відчуває з цього приводу невдоволення, то нічого не стоїть на заваді, аби зробити щось більше. Покутою може стати також реальне відшкодування [за скоєне зло], якщо сповідник відчує таку можливість чи навіть необхідність (у випадку, коли бачимо наслідки вчиненого зла, воно не завершилося на момент визнання його під час сповіді, усе ще можна  виправити). Хтось, наприклад, зіпсував якісь відносини, але ще не встиг перепросити. Після сповіді необхідно, аби ці люди зустрілися стосовно цієї справи та вирішили її. Більш яскравий приклад: якщо хтось сповідається з того, що вкрав якусь річ, то не достатньо лише визнати цей гріх. Якщо вкрадена річ й надалі знаходиться в людини, котра сповідалася, то вона мусить її просто повернути. Хоча часто єдиним способом відшкодування залишається молитва.

До відшкодування ми часто підходимо дуже технічно. Але його реалізація дуже залежить від підходу до першої умови. Якщо хтось солідно зробить іспит сумління, то сам дійде до висновку, що він повинен зробити в рамках відшкодування.

— Що ми повинні робити у перерві між сповідями, аби зростати духовно?

— Жити свідоміше. Сприятиме цьому вечірній підсумок дня, який може також бути вечірньою молитвою. Йдеться про те, аби поставити собі три питання:

Що було сьогодні доброго в моєму житті, за що я хочу подякувати Господеві?
Де я помилився, за що я повинен вибачитись перед Богом?
Над чим я повинен попрацювати завтра?

Наприкінці слід попросити Господа про допомогу. Ці три хвилини для Бога допоможуть мені згадати постанову з останньої сповіді. Якщо я повертатимусь до цього регулярно, то буду бачити, над чим мушу працювати. Якщо маю більше часу, то можу замислитися над тим, чому щось мені не вдалося. Це сприяє праці над собою та над тим, аби не сповідатися «автоматично»; аби сповідь не була обов’язком, але потребою серця. І повертаємось до того, з чого ми розпочинали, — тобто до слова «любов». Ми повинні йти до сповіді не тому, що мусимо, а тому що прагнемо, адже саме там зустрічаємо Любов.

За матеріалами: e-espe.pl
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
Фото: Arteide

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books