Попільна Середа — у св. Сабіни
П’ятниця після Попільної Середи — у св. Йоана і Павла
П’ятниця І тижня Великого Посту — у Дванадцятьох Апостолів
Понеділок ІІ тижня Великого Посту — у св. Климента
Четвер ІІ тижня Великого Посту — у Діви Марії за Тибром
ІІІ неділя Великого Посту — у св. Марка Євангеліста
Середа V тижня Великого Посту — у св. Марцела
П’ятниця V тижня Великого Посту — у св. Стефана
Великий понеділок: у св. Пракседи
Делікатний фасад базиліки св. Прискилли на Авентині (Basilica di Santa Prisca all’Aventino) скидається на домашні церкви первісного християнства, які не втратили своєї автентичності — Павло у Посланні до Римлян переказує вітання для Прискилли і Акили, «моїх співробітників у Христі».
Авентин, який до ІІ ст. н. е. заселяли представники нижчих суспільних класів Риму, був плодоносною землею раннього християнства у цьому місці. Цей багатокультурний світ, розташований понад морем, куди до столиці з усіх міст імперії припливали усілякі блага, був домом для докерів, солдат і чужоземців. Через релігійну різнорідність цього місця базиліка св. Прискилли — колишня домашня церква — мала щонайменше одного екзотичного сусіда: мітреум, який зберігся до наших часів майже незмінним. Шкода, що сам domus ecclesiae, який колись стояв на цьому місці, важко вирізнити з‑посеред інших археологічних знахідок.
Перший спогад про храм св. Прискилли походить із 499 року. Цю святиню V століття відбудував 1100 року папа Пасхаліс ІІ, однак усі запроваджені тоді зміни зникли безслідно внаслідок реставрації, проведеної за папи Калікста ІІІ (1445 рік). За його вказівками, ліворуч від вівтаря розмістили поетичний напис, літературний портрет цього місця, яке колись було храмом Геркулеса, а потім його посвятили на честь св. Петра, який «привів до Бога багатьох через хрест».
Оздоблення базиліки походить із Ювілейного 1600 року, коли її титулярний кардинал, Бенедетто Джустіньяні, додав наявний нині фасад, відновив вівтар і заново відкрив крипту з вівтарем — який, за одним із переказів, консекрував свого часу час св. Петро. Стіни храму прикрасив Анастасіо Фонтебуоні з Флоренції (той самий, котрому кардинал Джустіньяні доручив працювати в базиліці св. Бальбіни). Фонтебуоні, на півстоліття випереджуючи міст з ангелами Лоренцо Берніні, який провадить до Замку Ангела, прикрасив наву ангелами на п’єдесталах, що тримають у руках знаряддя Страстей. Поміж ними натомість він проставив апостолів Петра, Павла, Йоана й Андрія.
Апсида, яку оздобив Доменіко Кресті, це радісний акцент у суворому просторі святині. Гіпсові прикраси вздовж стін утворюють лагідне обрамлення пастельних фресок. Безтурботно закручені карнизи завершують сцени, що представляють життя і мучеництво святої. Почесне місце над вівтарем випало сцені хрещення, яке звершив св. Петро; ліворуч бачимо святу, яка очікує в ув’язненні на виконання вироку, а праворуч — папу Євтихія, що несе у процесії її реліквії.
Свій слід у цьому храмі залишили чимало орденів та згромаджень. Кілька збережених елементів лекторію (нині знаходиться у баптистерії) нагадує про присутність тут грецьких ченців, які тут з’явилися у VII столітті. Пошкоджена мозаїка св. Петра нагадує прибуття бенедиктинців у ХІ столітті. Францисканці, яку тут з’явилися в середині XV століття, додали вівтар, присвячений св. Антонію, натомість августіанці вибудували каплиці, присвячені св. Августинові, св. Моніці та св. Риті Кассійській.
Ковток живої води
Сьогоднішнє месальне перше читання з книги Ісаї це уривок із другої пісні Стражденного Слуги Господнього, і говорить воно про прославлення того, кого Бог «покликав від утроби, від лона матері… зробив уста … немов гострий меч». Того мало, що ти слуга мій, щоб відновити потомство Якова, щоб привести назад тих, які спаслися з-поміж Ізраїля. Я зроблю тебе світлом народів, щоб моє спасіння дійшло до кінців світу».
Це — підтвердження Богом місії Стражденного Слуги, чиє сяюче свідчення притягне всі народи до пізнання єдиного істинного Бога, Бога Ізраїля. Це прообраз і заповідь того, що Церква визначає як «спілкування святих», і вираженням чого є «така хмара свідків», про яких нам говорить автор Послання до Євреїв (читання з сьогоднішньої Літургії годин). Перш ніж прикликати такий образ, в 11 розділі, автор Послання представляє шерег актів віри, яка «дає свідчення нашим предкам», котрі таким чином стали свідками спасительного діяння Божого в історії Ізраїля, а воно осягає свою вершину в Ісусі.
Серед свідків маємо Авеля, чоловіка праведного, який склав жертву Богові; Єноха, який не зазнав смерті, Ноя, який спас людство від потопу; Авраама, який «примандрував до Обіцяної землі» та в послусі жертвував свого первородного сина Ісаака (чиє спасіння від смерті є прообразом Воскресіння). Тут є судді, царі, пророки та мученики — всі ці прекрасні люди завіту Бога з Ізраїлем надихають великопісних прочан прийняти з вдячністю дар, уділений їм через жертву Сина і Його воскресіння з мертвих. «Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (Євр 12, 1‑2).
«Спілкування святих», яке Церква визнає щоразу, коли молиться Символ віри, поширює цей хрестильний дар надприродної любові у часі та поза межі часу. Як пише Павло VI в Апостольській конституції «Indulgentiarum Doctrina» (1967): «Поміж вірними, чи то учасниками небесної вітчизни, чи то покутниками в чистилищі, чи за паломниками ще на землі, існує тривалий зв’язок любові та багатий обмін усілякими благами». Цей обмін має на меті вдосконалення цілої Церкви у любові Христа, caritatis Christi, яку відкинув Юда; в любові Христа, яка дала змогу Петрові визнати, що він зрікся Господа, й дістати прощення.
Джордж Вайґель, Елізабет Лев, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
