Інтерв’ю

Отець Юзеф Августин: чи причетні священики до секуляризації?

15 Січня 2019, 10:02 1060 КАІ

«Зростання кількості релігійних практик, які відзначив у своїх дослідженнях за 2017 рік Інститут статистики Католицької Церкви, може радувати, але було б наївно лише на їхній підставі робити висновок, що постійна тенденція поступового відходу віруючих від релігійних практик припинилася», — сказав отець Юзеф Августин SJ в інтерв’ю для КАІ.

Відомий викладач, реколекціоніст і душпастир застерігає від самовдоволення, звертає увагу на відхід молоді від Церкви і роздумує над зв’язком між секуляризацією та поведінкою духовенства. Він шукає відповіді на питання, що мають робити священики для стримання хвилі секуляризації. Публікуємо інтерв’ю отця Юзефа Августина.

Нещодавно Інститут статистики Католицької Церкви повідомив, що у 2017 році в Польщі в недільній Літургії брали участь 38,8% вірних і це на 1,6% більше, ніж у 2016 році.

1.Звісно, такі дані можуть порадувати, але було б наївно лише на їхній підставі робити висновок, що тенденція постійного поступового відходу віруючих від релігійних практик зупинилася: недільна Євхаристія, щоденна молитва, регулярна сповідь, Таїнство Шлюбу тощо. Будь-які серйозні прогнози та висновки на майбутнє вимагають аналізу даних протягом від кількох до кількох десятків років.

Поруч із докладними розрахунками і статистикою також важливими бувають уважні пастирські спостереження священиків. Вони однозначно стверджують, що присутність молоді й людей середнього віку на недільних Месах зменшилася, і то суттєво. Відносно висока відвідуваність недільної Меси вірними старшого покоління. Але й вони частково відходять від Господа.

2.У довгостроковому прогнозуванні участі вірних у релігійних практиках вирішальними є священицькі покликання та позиція і вся поведінка священиків. Якщо у Західній Європі (обмежимося цим континентом) душпастирство Католицької Церкви сильно скорочується, то не через знеохочення вірних до релігії, Церкви чи практик віри, а швидше через брак священиків. До цього призводить об’єднання парафій, а з часом і закриття храмів, які священики не в змозі обслужити. Ці храми поступово переходять у власність держави, яка потім їх продає. У багатьох країнах Західної Європи середньостатистичний настоятель опікується кількома і навіть кількома десятками храмів, які колись були самостійними парафіями.

Однак, попри все помітні зміни: це кількість священицьких покликань, яка зменшується досить радикально. Висвячується дедалі менше священиків. Також суттєву проблему становить відмова від священства, особливо серед молодих священиків. Багато дієцезій ще в 1980-1990 роках, за часів розквіту покликань, побудували величезні семінарії, які сьогодні значно переростають потреби формації.

3.Зміни у ставленні вірних до Церкви і релігії відбуваються, попри це, повільно. Відмова від участі у недільній Месі або навіть від церковного шлюбу — це загалом не відмова від віри як такої, а певне релігійне занедбання. Ознака ж остаточного відходу від віри — це відмова від хрещення дітей, їхньої катехизації, Першого Причастя, повний відступ від Церкви.

Друга проблема душпастирства — у ставленні людей до священиків. Чому? Бо ми даємо привід. Щоправда, ми не поводимося скандально, але — за моїми відчуттями — мало стараємося і замало віддаємо себе, щоб як пастирі бути близько до людей, щоби наблизитися до них, бути з ними в їхніх проблемах, клопотах, нещастях.

Для того, щоби священик був авторитетом для людей, щоб вони його поважали, шанували, любили, він має бути жертовним, щедрим, самовідданим. Найпростіші вірні прекрасно знають, що наше покликання — це бути для них, бути в їхньому розпорядженні. Священство вимагає любові до Ісуса, жертовності, відречення.

Мені розповідали про одного священика, вікарія, який на зустрічі з молоддю на новій парафії запитав: «Чого ви очікуєте від мене? Що я можу для вас зробити?» Молодь відповіла: «Не уникайте нас». Це діагноз пастирської поведінки багатьох священиків.

Недовіру до священиків часто викликають їхні очікування грошової компенсації, активне приватне життя та брак прозорих правил у фінансових справах. Опрацювання ясних, зрозумілих для вірних правил фінансування священиків — це тема, яка чекає на рішення. Фінансові справи в парафіяльному душпастирстві — це часто своєрідне перетягування канату між священиками і вірними. Тут багато напруження, неясності, непорозумінь. Рішучі настанови Папи Франциска на нашу, священиків, адресу: виходити до вірних, більше самовіддачі, розуміння, співчуття, відмова від формалізму — дратують багатьох священиків, але, мабуть, тому, що вони правдиві.

4.Я зараз у Єрусалимі. Зі зворушенням спостерігаю, навіть споглядаю, поведінку сотень, тисяч вірних з усього світу в пам’ятних місцях життя Ісуса. Мене дивує їхня витривала молитва, жести повного смирення, приниження, ніжності. Це знаки надзвичайної прив’язаності цих людей до віри, до особи Ісуса. Релігійний досвід — це основна, фундаментальна цінність для людини, від якої так легко не відрікаються. Якщо від неї відходять, то зазвичай поступово, поволі, не без боротьби. А коли така людина вже остаточно відійде від віри, то попри все на дні серця залишається прихований докір, «нечиста совість».

Я внутрішньо переконаний, що приводом для розчарування, внутрішньої пустки, розладів у багатьох людей є відмова від релігійних практик і релігійної моралі. Ці люди, залишаючи релігійні практики, відходячи від Церкви, виправдовують самі перед собою свою поведінку неправильною поведінкою священиків: «Якщо вони, то що ж тоді мені казати…»

Вірні не тільки уважно слухають, що ми їм кажемо, але ще уважніше спостерігають, як ми живемо. І саме це для них вирішальне. Розбіжність між нашим священицьким життям і проголошуваним словом — значно більша загроза для віри багатьох парафіян, ніж нападки ЗМІ на Церкву та священиків.

5.Що ми як священики маємо зараз робити, щоби стримати хвилю секуляризації, відходу людей від віри, від Церкви, від релігійних практик? Вірно, самовіддано, з любов’ю до Ісуса і до людей виконувати все те, що ми пообіцяли щодо Бога і Церкви в момент священицьких свячень. Попри все висока присутність вірних на недільній Євхаристії — це для нас, священиків, надзвичайний виклик, зобов’язання. І хоча люди приходять не для нас, але, однак, нам довіряють, що будемо живити їх Словом і Тілом Ісуса, що дамо їм приклад, як жити для Нього, як Його пізнавати, любити і наслідувати.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: