Психоаналітична теорія пояснює регресивну поведінку як прояв інфантильних способів реагування, що були притаманні раннім стадіям розвитку особистості.
Регрес — зворотний напрям на шляху розвитку особистості. Кожна з його стадій, за теорією психоаналізу, відзначається певними особливостями, що формують особистість, роблять людину неповторною. Якщо у житті дитини починається нова стадія розвитку, але водночас стається кризова подія, — то дитина, рятуючись від труднощів, може повернутися до своїх реакцій з того часу, коли їй ще було добре. Якщо криза поглиблюється байдужістю батьків та знеціненням почуттів дитини, то цей спосіб поведінки закріплюється і може залишитися на все життя уже дорослої людини.
Наприклад, батьки розлучилися, й трирічний малюк перестав проситися на горщик. Або: народилася ще одна дитина, і старший почав боятися спати сам. Або: батьки стали довше працювати, і дитина стала переїдати.
Сімейні кризи бувають і негативного, і позитивного напрямків. До позитивних можна зарахувати народження ще однієї дитини, переїзд у краще житло, подорож… Серед негативних — розлучення, смерть близької людини, втрата праці, важка хвороба, вимушений неочікуваний переїзд тощо. Батькам варто налаштовувати себе на краще, більше проводити часу з дітьми, а головне — створити для них безпечне середовище. Якщо батьки знехтували цими правилами під час кризової події, то у дитини з’являються прояви регресивної поведінки, які можуть перерости у неврози. Така людина, навіть ставши дорослою, може подеколи мати регресивні прояви, коли стикається з особистісними та соціальними кризами, або — ще гірше — зробити регресивну поведінку нормою всього життя.
Які основні прояви регресивної поведінки в сучасному світі?
1.Переїдання.
Це один із проявів потреби в задоволенні, яке підвищує особистісну значущість, дає відчуття того самого «безпечного середовища», якого забракло в дитинстві. При складних формах переїдання, коли втрачається контроль і все супроводжується депресією, тривожними проявами, панічними атаками, варто скористатися допомогою психіатра. Але є неклінічні прояви переїдання, які можуть погіршувати фізичний стан організму, а також настрій та бюджет. Наприклад: залежність від солодкого, мучного, посилене почуття голоду під час стресу або увечері незалежно від спожитої їжі.
2.Схильність до алкоголю і куріння.
Насамперед така схильність виникає як потреба змінити стан свідомості, світовідчуття, а тим самим «утекти» від неприємних переживань: тривоги, гніву, байдужості, емоційного напруження. На жаль, алкоголь і нікотин викликають ще й фізичну залежність; тому при важких формах медицина пропонує шерег реабілітаційних послуг виходу з залежності, де задіяно лікарів, психологів, соціальні служби. Отож коли ми бачимо занедбаного алкоголіка на вулиці — бачимо хронічно хвору людину, якою ніхто не займається. Дуже рідкісними є героїчні випадки, коли залежна людина сама долає хворобу вольовими зусиллями.
До цих типів регресу можна додати наркоманію, бо вона також часто є засобом «втечі» у світ ілюзій, засобом сховатися від реальності. Хоч як дивно, але залежність від беззмістовних серіалів, шоу, соціальних мереж також є «втечею» від реальності. І може стати патологією.
3.Сексуальні відхилення.
Розпуста — це один зі способів реалізації тієї самої потреби мати задоволення, але насамперед через створення ілюзії стосунків, ілюзії своєї значущості як об’єкта бажань іншої людини. Через надмірну акцентуацію уваги підлітків та молоді саме на самореалізації через зовнішність, секс, потребу порушувати норми та пробувати щось нове, ЗМІ та сучасна маркетингова система знецінюють духовне самопізнання, емоційний розвиток, досягнення особистісної зрілості. Бо зріла доросла людина уміє думати, розрізняє маніпуляції та не піддається ситуативним інстинктам. А це досить невигідно для рекламодавців, багатьох політичних структур та фінансових організацій.
Тому набуває популярності безконтрольне безвідповідальне сексуальне життя, а як наслідок цього — пропаганда абортів, протизаплідних засобів, збільшення розлучень та співжиття без шлюбу. Є просто бажання користуватися партнером, поки він задовольняє твої потреби; опредметнення та принципове заперечення особистісних стосунків між чоловіком та жінкою, наближення їх до тваринних інстинктивних проявів. Хоча той самий Фройд, на якого прийнято посилатися в обґрунтуванні сексуальної «свободи», писав про табу, яке відрізняє людську психіку суспільства від тваринного стадного рефлексу.
4.Гомосексуалізм.
Це потреба уникати переходу до побудови стосунків із протилежною статтю, яка дуже часто є підсвідомим проявом інфантильності, нездатності відчувати сексуальний потяг до протилежної статі. Часто люди, які себе позиціонують гомосексуалістами, мають конфліктні кризові стосунки з батьками або з одним із батьків у дитинстві, зазнали сексуального насильства, виховані у неповній сім’ї.
Гомосексуалізм, із погляду психолога, це коли травмована в дитинстві психіка уникає вирішення проблем і відмовляється позбутися регресивного виду реагування. При систематичній психотерапії є можливість почати контролювати регресивні реакції та подолати інфантильні прояви поведінки. Адже дуже часто в гомосексуальних парах партнера добирають за типом батьківського чи материнського об’єкта. До речі, у гетеросексуальних парах теж може бути викривлене очікування від партнера батьківських чи материнських проявів поведінки, що свідчить про інфантильність таких стосунків.
Підкріплюють гомосексуальну перверсію колективні форми позиціонування себе як норми. Але якщо людина соціально адаптована, це ще не означає, що її інфантильну поведінку або розлад особистості варто зараховувати до норми.
5.Трансгендерність.
На сучасному етапі розвитку суспільства з’являються нові способи травмованих та інфантильних людей зняти з себе відповідальність та уникнути вирішення проблеми. Це не повинно бути причиною осуджувати їх чи відкидати, бо часто такі способи поведінки — неусвідомлені. Але варто вказувати на те, що це одна з форм регресивної поведінки, розлад особистості, відхилення від норми, яке перетворює особистість на біологічний матеріал. А біологічний матеріал неспроможний нести відповідальність за сенс свого життя, не може сказати: «Хто я?»
Бувають важкі періоди, коли кожен може засумніватися в сенсі свого життя, у своїх принципах. Це є нормою при переході на новий етап існування. Сумнів у власній статевій ідентифікації належить до базових порушень у психічному розвитку, так само як при депресії є втрата відчуття часового відліку самоусвідомлення, при шизофренії — втрата відчуття реальності довколишнього світу, при біполярному розладі — втрата сталої свідомості у сприйнятті світу.
Статеву ідентифікацію дитини формують стосунки у сім’ї, де є постійні взаємини між батьком і матір’ю. Це так звана «триангуляція», коли дитина є свідком спілкування між чоловіком та жінкою, які є батьками. Якщо образ сімейної структури відсутній, то дитина не може закласти у свою психіку приклад поведінки батьків, їх особистісні образи, не кажучи вже про сімейні традиції. Таке відбувається, коли дитину виховує бабуся, родичі, няня… Насправді це досить нестерпне, тяжке відчуття браку своєї статевої сутності. І тому, як захисна реакція, формується потреба зарахувати себе до певного підтипу, сформувати власну нішу самоідентифікації.
В сучасному світі через кризу сімейного життя, занепад саме духовних стосунків у родинах, знецінення образу матері та батька для дітей є багато травмованих людей із відсутньою або частково сформованою статевою ідентифікацією. І завдання нашого суспільства — створити відповідну реабілітацію, яка б забезпечила прийняття людьми своєї біологічної статі, можливість компенсувати травми дитинства, розширити самосприйняття себе не лише з ракурсу своєї травмованої сексуальності.
Психіка людини — це складний і до кінця не досліджений механізм. Людина це значно більше, ніж оболонка біологічного об’єкта окремої особистості. Психічне вміщає у собі досвід індивіда, колективні несвідомі процеси, минулий досвід поколінь певної території та народу. Тому опускання до тваринних способів інстинктивного реагування, надавання переваги регресивній поведінці, опредметнення та спрощення сутності людини як вищої істоти, чиє походження психіки та свідомості явно небіологічне, — аж ніяк не вирішать питання, як досягнути комфорту, щастя, безпеки. Навпаки, це може ще більше поглибити внутрішню порожнечу окремої людини, штовхнути її до ще більше регресивних форм поведінки, аж до самознищення, до втрати вміння наповнювати своє життя сенсом.
Література:
- Отто Ф Кернберг. Тяжёлые личностные расстройства. Стратегии психотерапии. Перевод с англ. М. И. Завалова. Редактор М. Н. Тимофеева.: Москва, независимая фирма «Класс», 200. – 298 ст.
- Фрейд. З. Я и Оно: Сочинения. – М.: Изд-во Эксмо; Харьков; Изд-во «Фолио», 2002. – 864 ст.
- Д-р Джудіт Герман. Психологічна травма та шлях до видужання: наслідки насильництва – від знущання у родині до політичного терору; переклад з англ. Оксана Лизак, Оксана Наконечна та інші. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 416 ст.
- Бермант-Полякова О. В. Посттравма: диагностика и терапия. – СПб.: Речь, 2006.- 248 ст.
фінансово.
Щиро дякуємо!
