Питання: чому християнське віровчення надає такого значення воскресінню плоті після смерті?
Відповідає Vatican News:
Щоби взагалі зрозуміти значення цього вислову — воскресіння плоті, — щоби вловити його суть, треба помістити людину в контекст стосунків з Ісусом Христом. Саме Він — остаточне об’явлення Бога людині. Ця християнська амбіція насправді величезна. Тільки Христос може відкрити людині істину про саму людину. Ось чому воскресіння плоті необхідно розглядати і тлумачити в тісному зв’язку з Воскресінням Христа. Воскресіння — це кульмінаційний момент спасіння та життя Божого Сина, остаточне об’явлення Бога та повна реалізація людського життя.
Що ж означає старовинне формулювання «вірую у воскресіння плоті»? Крім історичного пояснення цієї формули як необхідності відповіді гностикам, що заперечували воскресіння плоті, Церква насамперед висловила в цьому твердженні свою віру в те, що Бог воскресив усю людину в її цілісності. Тіло, що воскресло, — це те ж саме тіло, яке існувало на землі. Не в тому сенсі, що Бог воскресить земне, мертве тіло, а в тому, що у воскресінні плоті буде реалізоване власне «я» кожної конкретної людської особистості. У воскресінні людині буде дарована повнота буття, прославлення людської істоти; і це станеться тому, що Христос своїм спасенним діянням нічого не забирає від людського, а навпаки — повертає людині повноту людяності. У воскресінні плоті всі люди беруть участь у Христовому Воскресінні, вони цілковито з’єднуються з Ним.
У посланні Конгрегації віровчення від 1979р., присвяченому питанням есхатології, підкреслюється:
«Церква має на увазі, що воскресіння стосується всієї людини. Для вибраних — це ніщо інше, як поширення на людей самого Христового Воскресіння. Іншими словами, з людиною в момент воскресіння станеться не щось схоже на Христове Воскресіння, а саме Христове Воскресіння. Та ж сама динаміка пошириться на всіх людей. Таким чином, Христове Воскресіння і воскресіння людини — це одна й та сама подія».
У тому ж посланні Конгрегації далі написано: «Ні Святе Письмо, ні богослов’я не проливають достатньо світла на наше уявлення про загробне життя. Церква смиренно це визнає і обережно ставиться до будь-яких обговорень цієї теми. Водночас вона закликає розрізняти дві речі: перше — віру у спадкоємність між нинішнім життям у Христі та майбутнім життям, силою якої суб’єктом Божественної дії воскресіння завжди є конкретне людське “я”; і друге — віру в розрив між теперішнім і майбутнім, силою якого, якщо повернутися до теми воскресіння плоті, йдеться не про оживлення мертвого тіла, а про новий стан нашої людяності».
Святий Павло каже про прославлене, духовне тіло так: «Бо наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа, який перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до його прославленого тіла, силою, якою він спроможен усе собі підкорити» (Флп 3,20-21); «Є тіла небесні і тіла земні, й інакший блиск небесних, інакший же блиск земних. Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском. Так само й воскресіння мертвих: сіється в тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі; сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне. Якщо є тіло тваринне, то є й тіло духовне» (1Кор 15, 40-44).
Багато хто з трудом сприймає вчення Церкви про воскресіння не тому, що сумнівається в можливості існування загробного світу, а тому, що не можуть прийняти самої думки про воскресіння тіла. І причина цього — у негативному ставленні до тілесності. У цьому сенсі віра у воскресіння тіла стає ніби лакмусовим папірцем нашого сприйняття людяності, тілесності. Твердження Символу віри закликає нас не піддавати цензурі нашу людяність, навіть ті її аспекти, які її ранять: страхи, хвороби, поразки. Саме тому, що Христове Воскресіння поширюється на людину в її цілісності, також і на її тіло, хай би якою крихкістю воно відзначалося, вона — уся людина — буде обожнена. Віра у воскресіння тіла не лише дає нам ясність стосовно майбутнього, а й спонукає приймати себе в теперішньому.
Як стверджує процитоване вище послання Конгрегації віровчення, «якщо наша уява не може цього осягнути — наше серце осягає це інстинктивно і глибоко». Догмат про воскресіння тіла не лише відкриває нам повноту безсмертя, до якого всі ми покликані, але й нагадує про нашу гідність, включно з гідністю нашого тіла. Вона нагадує, що цей світ — благо, що тіло — це благо, що наше повсякденне життя має цінність.
Церква не обіцяє віруючим успішного і безпроблемного життя на цій землі: немає і не буде на ній утопічного світу, оскільки наше земне життя позначене хрестом. У той же самий час, в момент прийняття Таїнства Хрещення та Євхаристії, в нас певним чином уже починається процес воскресіння.
«Але хтось скаже: “Як воскреснуть мертві? — вигукує св. Павло. — І в якім тілі прийдуть?” Безумний! Те, що ти сієш, не оживе, як не умре. І те, що сієш, не тіло, що має уродитись, а голе зерно (…) і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося. Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя» (1Кор 15, 35-37; 52-53).
Це перевершує нашу уяву і наше розуміння; воно доступне тільки у вірі. Але наша участьу Євхаристії вже дає нам передчуття преображення (ККЦ, 1000).
Святий Тома Аквінський писав, що у воскресінні душа так глибоко з’єднається з тілом, що в ньому відображатимуться її моральні та духовні якості. У цьому сенсі остаточне воскресіння, яке відбудеться з пришестям Ісуса Христа у славі, зробить можливим останній суд над живими і мертвими.
Як казав італійський богослов Романо Гвардіні, християнство — це «найбільш матеріалістична релігія», тобто вона наділяє вищим сенсом людську тілесність, яку прийняв Син Божий, показавши, що людина — це нероздільна єдністю тіла і духу.
«Тіло кожного з нас є відображенням вічності, — сказав Святіший Отець на одній із загальних аудієнцій, — тому до нього треба завжди ставитися дбайливо, і передусім необхідно поважати і любити життя тих, хто страждає, щоб вони відчули близькість Божого Царства — того стану життя, до якого ми йдемо».
фінансово.
Щиро дякуємо!
