Не запитуй, чого можуть від тебе навчитися католики в Китаї, але чого ти можеш навчитися від них!
Про те, як вірують китайці, чим можуть нас надихнути і чого навчити, Анна Друсь розмовляє з о. проф. Даріушем Клейновським-Ружицьким з Опольського університету.
— Сьогодні ми відзначаємо Всесвітній день молитви за Церкву в Китаї, який 2007 року встановив Бенедикт XVI. Там католики вшановують Богородицю Царицю Китаю. Хто така Матір Бога для китайський католиків, як вони Її розуміють?
— Богородиця в Китаї має титул Цариці, точніше — Імператриці. Вочевидь не в народному розумінні, бо тільки 2% китайців — католики. Однак не забуваймо, що навіть 2% цього народу — це кілька сотень мільйонів…
Культ Богородиці, попри те що Її звуть Імператрицею, ніяк не пов’язаний з патріотизмом. Більше з архетипом матері. Слово «Шен Му», яким називають Марію, загалом означає «свята матір». У Китаї материнство і матір загалом — це хтось дуже важливий, коханий, по смерті сильно оплакуваний. Відомо, що материнство загалом у світі поважають, але в Китаї це сильніше, ніж у Європі.
— Чи цей культ пов’язаний, як у нас, із народним сприйняттям Марії як лагідної Мами, що захищає нас від «гніву суворого Бога»?
— Скажу так: Її культ надзвичайно розквітнув від моменту повторного приходу християнства у Китай, разом із єзуїтами у XVI – XVII столітті. Тоді китайці немовби «кинулися» на Богородицю, оточили Її великою пошаною, аж до того що Її саму стали вважати «меншою богинею». Маттео Річчі — єзуїт, якому ми завдячуємо повторною християнізацією Китаю — навіть почав усувати статуї та образи Марії, боячись перекосу в культі, перенесення божественності з Христа на Його Матір. Вочевидь тоді це виглядало так, що люди інтуїтивно зверталися до Неї як до тієї, що «може більше». Це випливало почасти зі згаданої пошани до материнства, а почасти з естетики.
— З естетики?…
— Так. Звернімо увагу, що Марія в мистецтві завжди представлена як прекрасна жінка, а це дуже важливо для китайців. Отож донині вони воліють мати образочок із красивою Марією, ніж із Розіп’ятим. Це дуже «зовнішнє» за формою, але сильно присутнє в народній побожності.
Натомість сама теологія китайська аж ніяк не веде до Марії — хоч би з тієї причини, що місцеві теологи будуються на підвалинах теології німецької, яка перебуває під сильним впливом протестантизму. В 1950-1970 роках, коли в Китаї тривали сильні переслідування, дуже багато тамтешніх теологів навчалися в Німеччині, вивчали німецьке богослов’я, і це справило чималий вплив на формування китайської теології.
— А як у них із марійними молитвами? Мають якісь свої чи користуються європейськими, в перекладі китайською?
— Переважно наші, а найпопулярніший — Розарій. Китайці дуже люблять молитися Розарій. Популярним є образ Ісуса Милосердного, який примандрував із Польщі, від с. Фаустини. Але чимсь дуже важливим у китайській побожності є паломницький рух. Причому незалежно від релігії, яку сповідують, вони просто люблять паломництва і високо цінують санктуарії. Розуміють їх як місце особливого благословення. Тому серед китайців такі популярні марійні санктуарії, до яких вони йдуть у паломництвах коли тільки можуть — якщо їх не переслідують і не заарештовують.
Найпопулярніший — присвячений Діві Марії Цариці Китаю, на горі Шешан. Його характерна ознака — статуя Богородиці, що походить іще з часів, коли християнство було більше переслідуваним, ніж сьогодні. Тоді не дозволялося увінчувати храми хрестами, тож китайці створили таку статую Богородиці, в яку «вписано» хрест. Марія, юна дівчина, тримає над головою Дитя Ісуса з розкладеними ручками. Ці руки Дитятка здалеку нагадують хрест.
— Це Богородиця-китаянка у цій скульптурі?
— Так, азіатка, з характерним розрізом очей і в традиційному китайському вбранні. Але нас це не повинно дивувати, бо повсюди на світі ми створюємо образи, відповідні своїй культурі. В Китаї у Марії азіатські очі, а одягнена Вона часто в традиційний одяг часів династії Тан, яка привела Китай до розквіту. Тому на вбранні Богородиці — дракони, фенікси, інші елементи, що підкреслюють Її імператорську гідність.
— Які там католики?
— Насамперед, китайці це неймовірно побожний люд, спраглий віри, з упованням на Ісуса Христа. Я бачу це в їхніх обличчях. Я мав контакти і з державною Церквою, і з підпільною. Але це також народ пригноблений, принижуваний. Не раз я вів десь реколекції і мусив переховуватися, мене пересаджували з машини в машину, щоб вивезти в потаємне місце. По селах я бачив людей простих, які люблять Бога. Мене, поляка, це вражало, бо у нас доступ до храмів повсюди вільний. А для китайців церква це місце переслідуване, щось, про що необхідно потурбуватися, що треба здобувати.
— Ви згадали, що єзуїти це вже повторна християнізація Китаю.
— Християнство принесли в Китай у VII столітті місіонери Східної Церкви, переважно з Персії (нинішнього Ірану), де панувало несторіанство. Численна група місіонерів дісталася Китаю і переконала тодішнього імператора та його наступників, що християнство — це віра, яка не загрожує державі й навіть може їй допомагати. Отож із владою проблем не було, були натомість труднощі з місцевими буддистами, які одразу зорієнтувалися, що християнство може витіснити буддизм. Вони пробували знеохочувати китайців до нової віри, використовуючи, наприклад, той факт, що їх просили про допомогу в перекладі християнських книжок китайською мовою. А оскільки одне слово можна записати різними знаками, буддисти вибирали такі, що викликають погані асоціації. Так, у запис слів «Ісус» та «Месія» вони вмістили зображення мертвого тіла або щура. Це зараз яскраво видно в текстах, які залишили по собі перші християни в Китаї.
— Що видно з тих текстів?
— Те, що вони вважали найважливішим для пояснення, і що пропускали.
Вони пояснювали, що таке християнство, Трійця, хрещення, Євхаристія. Це неймовірно повчальні тексти, які навіть можуть сьогодні викликали протест, бо бачимо в них спроби пояснити істини віри з допомогою міфологічних понять. Але це було писано до того народу.
— І як, до прикладу, пояснювали Пресвяту Трійцю?
— Це широчезна тема, але я спробую відповісти коротко. В Європі, щоб пояснити поняття Трійці, нам довелося виробити поняття «Особи». Тепер це для нас очевидне поняття, але на початку християнства так не було. Подібно і в Китаї. Тільки там не було поняття особи. Неможливо було сказати, що Трійці це три Особи, тому запозичено поняття з буддизму. Особу китайською описали знаком, що означає «аватар». Для нас це, певно, звучить проблемно, коли чуємо, що «Христос це аватар», але для них це просто означає форму об’явлення Бога, в якій Бог якось конкретизується. Пізніше китайці зіткнулися з європейським поняттям «особа» і якось це засвоїли, але це не те, що виростає з їхньої культури.
Є чимало дивних для нас визначень у пам’ятках християнської китайської літератури, наприклад — біблійні Книги це для них «сутри», Святий Дух — «Чистий Вітер», віра-надія-любов це «Брама Трьох Чеснот». Трійцю визначено як «Наша Троїчна Єдність». Окрім того, стародавні тексти записані архаїчною мовою, яка закладає дуже багаті можливості для інтерпретації.
— Тут, певно, спрацьовує конструкція їхньої мови?
— Вона має основоположне значення, бо китайська мова не є мовою визначень, так як європейські, це мова образів. Тому вона дещо подібна до туману, в який входиш і меж не бачиш. Щоби щось виразити, треба використовувати метафори. Кожний знак розпізнається так, як ми упізнаємо чиєсь обличчя. Мене завжди смішить, коли хтось каже: «ось так виглядає моє ім’я китайською, мені переклали». Це не такий переклад, як запис літерами іншої мови! Ці знаки щось визначають, про щось говорять. І дуже надихає, наприклад, те, як вони записують ім’я «Ісус Христос». Це пишеться як 耶稣基督 — латинкою можна записати Yesu Jidu. Однак кожний ієрогліф щось означає. Перший знак — не тільки те, що ми бачимо, але щось, що має звучати радісно. Ми бачимо там Когось, Хто є сином. До того ж, оте «є» походить від Jahwe, щоби показати, що Ісус є Сином Бога Ягве. В цьому знакові ж «вухо» і «місто, обнесене мурами». І все це — тільки в першому знакові!
Другий знак, «су», означає «воскреслий», але там показано зерно, що проростає, і риби. Наступне слово, «дзі-ду», тобто «Христос». «Дзі» означає фундамент, але також там бачимо «землю», «табурет із кошиком» (наприклад, для овочів). І «ду» це знак ще складніший, він означає «той, хто доглядає». В цьому знакові бачимо елемент ока і якийсь зібраний горошок; фонетично також є щось від контролювання, як, наприклад, у того, хто пильнує вівці. І всі ці елементи у двох словах промовляють до китайця всі разом.
— А що чуємо в імені Богородиці? Як записується Її ім’я?
— Вони кажуть і «Марія», і «свята мати». Богородиця має в цьому знаку щось із безміру океану. Вміщений там ієрогліф «шен» означає святість, але це вельми широкий знак. Там є хтось, хто слухає, хто говорить і хто єднає небо із землею.
Таких елементів, яких ми можемо навчитися або ними надихнутися, є дуже багато. Взагалі мене сильно засмучує, що ми так мало цікавимося вірою в Китаї, радше в категоріях «що ми можемо їм дати», а не «чого можемо навчитися від них». Стільки людей займаються йогою, стільки займаються китайськими видами боротьби, знають китайську медицину і феншуй… А хто замислюється, чи це саме те, чого потрібно вчитися? Чи це не загрожує вірі?
— Ми говорили про те, що китайський запис теологічних понять може розширити наше розуміння віри. Чи є ще щось, що могло би бути корисним для нас?
— Можливо, натхненним було би пов’язання тілесності з духовністю в китайському розумінні практик. Це виразно видно в їхніх мистецтвах боротьби: айкідо, кунг-фу — це все явища, тісно пов’язані з духовним світом. У християнстві Заходу цього майже немає, тіло нерідко трактується як щось вторинне стосовно душі. Коли ми говоримо про спасіння, то кажемо про «спасіння душі», це трохи збочує в напрямку маніхейства. Хоч ми ніби й знаємо, що тіло не є «поганим», але підсвідомо не вміємо це об’єднати. В Китаї натомість у свідомості панує гармонія, людина цілісна. Тому там не говориться багато про сексуальність, бо це просто одна з нормальних царин життя. Навіть саме поняття «гармонії» в них ширше. МИ говоримо про «інтеграцію», а вони саме про «гармонію», в розумінні рівноваги, єдності з усіма людьми, довколишнім світом чи всесвітом. Папа Франциск зараз сильно звертає увагу, що ми — частина божественної справи Творіння і що з нашої ролі «вінця створіння» не випливає дозвіл на те, щоби своєю силою і владою проїхатися по створеному світові, як асфальтовий каток.
— А що в їхній культурі й ментальності їм важко прийняти і примирити з християнством?
— Може, «примирити» це погане слово, але я тут назвав би сповідь. Китайці здавна мали проблему з нашим розумінням сповіді, що вироблене в Західній Церкві. Звинуватити себе перед іншою людиною — для них неможливе, неприйнятне. Таке розуміння випливає з їхньої антропології, в якій найгірше, що може статися з людиною, це втрата «обличчя», доброго імені. А саме чимсь таким є визнавання перед іншою людиною своїх провин, гріхів. Якщо я відкриваю тобі свою недосконалість, неміч, — це означає, що я стаю ніким, втрачаю обличчя. Якщо я скоїв якесь зло, це означає, що для мене вже нема надії. Це може навіть закінчитися самогубством. Ця проблема існує надалі.
— І що, китайці не сповідаються?
— Сповідаються, але набагато рідше, ніж ми, може, двічі на рік. І коли визнають гріхи, то говорять узагальнено, без жодної конкретики.
— Місіонери, які там працюють, мають наперед це знати, щоб не допитуватися про подробиці…
— З місіонерами немає жодних проблем, вони зараз чудово підготовлені і все це знають. Місіонери, зрештою, це дуже цікава група людей, часто насправді мудрих і з великою чуйністю. Не одному нашому священникові було би корисно податися на такі екстремальні місії в Азію чи в Папуа, щоби зіткнутися з такими відмінними від нашої культурами. Це дає дистанціювання, вчить, що люди — різні, а Господь Бог дістається до них своїми стежками, причому не обов’язково саме так, як ти пропонуєш. Це завжди таємниця. Але Господь Бог — великий.
Переклад CREDO за: Анна Друсь, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
